«Главред»

Главредный форум
Сьогодні: 23/02/2019 10:34

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 19 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 30/12/2018 04:25 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 44275
Звідки: Киев
Цитата:
Скіки разі дід просив: “Ходите по вулиці то не улибайтеся. Або хоч голосно не смійтеся. Бо раптом вам назустріч трапляться чиновники із ООН і запишуть вас у щасливі люди. Й тоді Україна в рейтингу щастя підніметься і ніхто нам більше не віритиме, що українці найнещаснішний народ. Адже ж відомо, що не можна українцям сміятися, бо від того у світі проісходять разні геополітичні катастрофи. Українцям годиться лише сумувати й плакати в інтересах миру та стабільності на планеті.

Цей феномен відомий здавна і саме тому українці століттями змушені стримуватися й дурити мірову общественность іміджем безталанних та нещасливих людей. Купилися колись на цей імідж і наші польські друзі, хоча не раз і не два розумний гетьман Сагайдачний застерігав їх не доводити українців до сміху. Друзі-ляхи від серйозних слів Сагайдачного легковажно відмахнулися й тоді за справу взявся відомий гуморист Хмельницький. Який вправно нагнув Річ Посполиту у смішну позу і виставив необачних ляхів на загальноєвропейський глум. Насміхалися потім над Польщею усі довколишні держави, уже коли її, нещасної, й на політичній мапі світу не існувало. Уже весь світ пригноблених поляків шкодував, а українці все ще продовжували мстиво над ними кепкувати. А полтавський козак Паскевич ще у 1831 році навідувався у Варшаву на білому коні цікавлячись, чи второпали нарешті наші польські друзі про що саме їх за два століття до того чесно попереджав Сагайдачний. Тодішні, здається, второпали, а от сьогоднішні, схоже, вже трохи підзабули.

У ХІХ столітті тогочасні європейські геополітики добре знали нищівну силу українського сміху й за справу приборкання українських народних гумористів взялися історики й етнографи. Головним надбанням давнього епосу наших предків було оголошено “Плач Ярославни”, після чого було зроблено прискіпливу ревізію усіх ста тисяч народних пісень, анекдотів і переказів. Всі пісні з легковажними “Гоп-гоп!”, “Гей!” і “Шіді-ріді-дана” етнографи відклали набік і оголосили, що справжніми українськими піснями вважаються лише ті, які починаються тужливим “Ой”. Та домовилися вважати, що найпопулярнішим пісенним жанром у наших предків спрадавна було “голосіння”. У Європі нарешті запанував мир, Російська імперія зітхнула з полегшенням, а в Україні письменники рішуче стали до конторок і почали писати елегії та побутові трагедії, які різнилися між собою лише тим, коли саме головна героїня накладе на себе руки – ще на початку твору чи в фіналі. У легкому варіанті для жінок головна героїня залишалася жити, але її збезчещену й заплакану, з незаконним немовлям у подолі, проганяв із хати замучений непосильною панщиною батько. Зрозуміло, що метою національно свідомих літераторів було вичавити з українців побільше гірких сліз, бо вони були свято переконані, що свободу й державність українці мусять не вибороти, а виплакати.

Спочатку, правда, получилося невдобно, бо Іван Петрович Котляревський якось не зорієнтувався в ситуації і замість високодуховної трагедії у шести діях написав “Енеїду”. Українці читали “Енеїду” й реготали, але решта літераторів швидко оговталася і протягом усього ХІХ століття вдосконалювалася майже виключно у тужливо-журливих жанрах. У яких українські поети й письменники досягли такої майстерності, що Чарльз Діккенс позеленів би від заздрощів. Особливо, якби довідався, що його твори про тяжку долю дітей, над якими уся Європа ридма ридала, загартовані українські читачі вважають розважальною дитячою літературою.

Втім, є підозри, що бідкання на нещасну долю завжди були в нас здебільшого показними, то була така форма національної змови з метою увести ворогів в оману. Бо той же Тарас Шевченко прогулюючись по Невському проспекту Петербурга і забачивши веселого Євгена Гребінку поводився обачно й не кидався із ним радісно обніматися. А напустивши на обличчя похмурого виразу цікавився:
- Ну як ти, земляче?
- Печалюся, брате – гірко зітхав утаємничений у змову Гребінка. Й у свою чергу запитував – А ти як?
- І я журюся.

Після чого обидва йшли в ресторан обідати і весело там реготали, оповідаючи один одному свіжі анекдоти про царя Миколу І. Втім, конспіратори з них були не дуже, бо під сусіднім столиком сидів русскій ліберал, дємократ і вольнодумец Віссаріон Бєлінський. Який усе чув і так оскорбився за царя-батюшку, що тут же наклепав на Шевченка длінний верноподданічеський донос. Тодішнє російське ху@ло Микола І прийшло в ярость і необережний Тарас помарширував солдатом на Мангишлак.

Решта українських літераторів зробила з цього випадку далекойдучі висновки і надалі поводилася уже значно обережніше. В результаті з-під пер українських письменників і поетів вийшли нові шедеври журливо-тужливої прози й поезії, сяючою і ніким не подоланою вершиною якої досі залишається творчість Архипа Тесленка. Який і власним життям засвідчив, що єдино правильним шляхом українця є невпинно журитися й плакати, а також постаратися померти молодим і бездітним. За це його дуже шанувала радянська влада, яка включила найбільш депресивні твори Тесленка до шкільної програми.

Втім, іноді радянська влада в ногах у наших письменників валалася, умовляючи їх написати щось веселе й духопідйомне. Так було під час другої світової війни, коли Сталін від суцільних поразок геть очманів. І хапався за будь-яку можливість вселити в армію бойовий дух. Олександр Довженко на прохання вождя пише високоталановиту “Україну в огні”, почитавши яку Сталін нерішуче крякнув. І заборонив цей твір до друку, за що його досі дружно проклинають усі українські літературознавці. Хоча в цьому конкретному випадку Сталіна можна й зрозуміти – Довженко, продовжуючи по інерції славні традиції журливо-тужливої літератури, так написав свою “Україну в огні”, що після неї хочеться не боротися, а втопитися.

Тут до збентеженого Сталіна підскочив завжди улесливий Корнійчук, і підніс вождю свій “Фронт”. “Нє шедевр, канєшно, но хоть что-то” – вирішив Сталін і наказав “Фронт” негайно друкувати. І не просто друкувати, а в “Правді”. А п’єсу ставити у всіх театрах і показувати її бійцям та командирам Червоної Армії.

Щоб зупинити наступ німців “Фронту” виявилося достатньо, а от, щоб погнати їх назад – ні. Бо для перемоги потрібна була по-справжньому потужна зброя масового ураження. Тож Сталін сумно розглядаючи генштабівську карту зітхнув і викликав до себе Берію.
- Лаврентій, а гдє Вішня?
- Іщем, товаріщ Сталін, іщем... – відповідав переляканий Берія, боячись зізнатися, що Остапа Вишню давно розстріляли.

Але виявилося, що Вишня живий, сидить арештантському бараці на Печорі й готується там загинути. НКВДшники різко змінили творчі плани Вишні, його чемно попросили з речами на вихід, постригли-поголили, одягли в усе новеньке і привезли у щойно відвойований Київ. Та здали на руки жінці. Варвара Маслюченко, вірна й кохана дружина, всадила чоловіка за стіл, подала йому перо й чорнило і поцілувала в чоло. Вишня пише “Зенітку”, яку одразу друкують мільйонними накладами усі фронтові газети. Армія регоче й переходить в атаку, громить вермахт, бере штурмом Берлін, Гітлер у бункері пише завещаніє, випиває йад і стріляється. Ошелешений таким ефектом “Зенітки” Сталін з опаскою поглядає на Вишню й наказує Берії не спускати з тої диво-зброї очей. Вишню примушують націлитися на бандерівців, він пише “Самостійну дірку”, але так, що сміються лише воїни УПА. Перемогти яких Сталін так ніколи й не зуміє, бо УПА доблесно воювало аж поки той паршивець не сконав.

Повоєнні партійні чиновники добре знали, що справжній український гумор - то дійсно страшна зброя, яку треба тримати під надійним замком. І почали натомість розвивати совецький йумор, який відрізняється від гумору, як здоровий регіт відрізняється від йорнічанія й подлєнького хіхікання. То тупикова гілка гумору, хоча деякі в Україні й досі продовжують у ньому упражняться, але про них нижче.

Між тим, після війни українська література повернулася у звичне русло, письменники засукали рукави й продовжили дружно чавити з українських читачів сльози. Найбільш винахідливі засіли в історичні архіви, шукаючи там найбільш гіркі й печальні сторінки нашого минулого, а віднайдені в архівах сюжети після творчого опрацювання ставали наваристим і густим концентратом душевного болю. Яким письменники щедро частували читачів, створюючи в них враження, що все минуле нашого народу, то суцільний мрак і ужас. Вибивалися з їх рядів лише недисципліновані українські гумористи, яким, однак, сильно розгулятися теж не дозволяли. У ЦК КПСС добре пам’ятали, що доводити українців до сміху діло дуже небезпечне. Тому й наші гумористи були змушені жартувати лише в суворих жанрових межах совецького йумора, аж поки радянська влада якось не зазівалася і Павло Глазовий не надрукував свого “Кухлика”. Українці весело зареготали, Совецький Союз затремтів і скоро розвалився.

“Крупнейшая геополитическая катастрофа ХХ века” викликала в Росії масове повреждєніє рассудков, рехнулися й тамтешні йумористи, один з яких – Міхаіл Задорнов – начав шутіть про то, які американці тупиє. З плином часу тема почала ісчерпуватися, але винахідливий Задорнов розширив творчий арсенал байками про то, шо європейці тоже тупиє. А от русскіє умні. На цю беліберду простодушно купився Путін й начав дєйствувать в строгом соответствії з йуморесками Задорнова, у результаті тупі американці зусібіч оточують Росію базами НАТО, а Путін торжественно переіменован українцями в Ху@ла.

Хитрий Задорнов тим часом своєчасно помер й ответственності за одурманення Хуйла похоже ізбежав. Но як ми недавно довідалися, во гроб сходя Задорнов благословив Зеленського. А той цим постидним фактом не лише щиро тішиться, але й привселюдно хвалиться. Переконуючи глядачів того інтерв’ю, що є людиною хоч і своєрідно талановитою, але не дуже далекою. Він би ще компліментами Петросяна хвалився. Втім, Володимир Зеленський і його “Квартал” об’єктивно роблять дуже важливу справу доводячи мертвонароджений колись совецький йумор до його історичного фіналу. Рівень поставлених на поток шуток йумора там невблаганно знижується і неодмінно настане час, коли глядачі реагуватимуть на подібний йумор не сміхом, а огидою й роздратуванням. Успіхів їм у цій потрібній справі.

Тим часом генеральна лінія розвитку української культури продовжується в славних традиціях смутку й печалю, українські митці продовжують вдосконалюватися у трагедійних жанрах, щедро оздоблюючи свої твори картинами насилля, крові, трешу й неестетичного сексу. Щоправда, враховуючи загальний сумний стан книговидавництва в нашій країні, за кордоном про їхні успіхи не дуже відомо. Вірогідно тому американські і європейські митці посмілішали й почали дедалі нахабніше вторгатися в царину сльозоточивих тем, у якій українські автори здавна почувалися повноправними господарями. Подібне нахабство не могло не отримати гідної відсічі і за українські права на цю тематику рішуче виступив гурт KAZKA. Їхній кліп “Плакала” у рекордні строки переглянули майже сто мільйонів глядачів на всіх континентах планети, які майже мільйоном лайків визнали, що в жанрі естетизації сліз і плачу українці і в ХХІ столітті для конкурентів недосяжні. Таким чином, принаймні з ХІІ століття, з часу написання “Плачу Ярославни” й до сьогодні українські митці високо несуть прапор журби, смутку та гірких ридань і нікому не дозволять вирвати його зі своїх міцних рук.

Уміння переконливо плакати й викликати до себе жаль завжди високо цінувалося в Україні, де таке уміння протягом століть сформувалося в окреме своєрідне мистецтво. Саме тому українці так болісно реагують, коли хтось привселюдно бідкається не по-справжньому, без натхнення й без творчих злетів. Розбещені талановитими письменниками й поетами українці дуже вибагливі й розжалобити українські серця простим виїздом на сцену в інвалідному візку неможливо. Або, наприклад, казус із паном Насіровим. Після якого українці масово обурилися й почали писати таке, що й правнукам пана Насірова ганьби вистачить. Бо не в якихось там украдених нещасних мільйонах справа, таку дрібницю українці б йому легко пробачили. А от того, що пан Насіров так бездарно зіграв роль хворого, українці йому ніколи не забудуть. Отою картатою ковдрою він цілому народу в душу плюнув. А таке не пробачається.

В цілому ж ситуація в країні зараз ніби стабільна: бідкання, стогін, а подекуди й розпачливі прокльони не вщухають і мелодично вплітаються в потужний хор нитіків і скигліїв. Авторитетні театральні критики від українців у повному захваті й одностайно визнають, що наш народ у своїй імітації найнещаснішого народу планети виглядає більш ніж переконливо й цілком заслуговує на Оскар.

Адже талановитий народ п’ятий рік поспіль винахідливо дурить Ху@ла, підтримуючи в ньому щиру віру, що Україна ось-ось упаде навколішки й приповзе заплакана просити пробачення. Він у цьому повністю переконаний, аж тут на днях соціологи занепокоєно повідомили, що намітилася дуже тривожна тенденція – щасливими вже почувається більша половина українців. Ху@ло тут же забезпокоївся й подозрітєльно зиркає, тому дідусь повторює своє прохання – ходите по вулиці, друзі, то не смійтеся. Ну або хоч не регочіть голосно. Бо раптом Ху@ло здогадається, що ми його дуримо і так ми його раньше времені вспугньом. Не час зараз поки. А от як прийде час, то Україна так розсміється, що Ху@ло хряпне йаду й застрелиться і завещанія не оставить. А осіротєвша Росія іспугано стане в ту позу, в яку її поставлять веселі й винахідливі українці. Думаю, терпіть уже недовго, той час вже недалеко.

https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 0539294296


:-D

_________________
Ошейник раба, всегда легче доспехов воина.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 16/01/2019 15:51 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 44275
Звідки: Киев
Цитата:
Уже два тижні минуло, як наш добрий друг, кудряшка Беня, поклав Україні під ялиночку прикольну іграшку “Зеленський”. Але грайливі українці все ще ніяк ним не натішаться, галасують, висмикують один від одного, ручки-ніжки Зеленському викручують, того гляди голову йому відірвуть.

Забавляється Зеленським здебільшого молодь, звісно, але бісики в очах грають уже і в старших, солідних людей. Та зізнатись чесно навіть дідусь іноді ловить себе на бажанні вигукнути: “Ну неправильно ви з ним бавитеся! Дайте-но його сюди, покажу як нада!”. Однак щоразу стримуюся, хай уже молоді...

Але ж... от навіщо пан Беня зробив над Зеленським таку наругу, я чесно зрозуміти не можу. І раціонального пояснення, хоч убийте, не бачу. Може Зеленський його чимсь десь образив? І пан Беня вирішив йому отак підступно помститися, а заодно поховать увесь, давно переживший сам себе “Квартал-95”? Но яким ізощрьонним, нелюдським способом... Взяти несмишльоного хлопчика, який усе життя в танчики лише по комп’ютеру грався, узять малого, убідить, що воно прирождьонний танкіст і посадить у справжнього танка. Та не попередивши про міни і вражеську арту послать дитину в реальний бій. Беня, ето було жестоко.

Понятно шо мале розгубилося і по неопитності вже на старті сплутало передачі. Тому замість героїчеськи атакувать позиції хунти не помітило, що на самом ділі задкує в обратном направлєнії. І скоро опинилося в расположенії ригів, дроб’я к ужасу Бойка і Мураєва їх і без того очманілий електорат. Політологи дружно почервоніли від сорому, а воно безпечно катається собі по полю бою обвішаний шариками дутих рейтингів, верзе глупості і необачно підставляє боки усім довколишнім Джавелінам. Мабуть думає – фігня, ето же кіно і дубль всігда перезнять можна. Тому получивши від небайдужих громадян ще лише перші пристрілочні, ще поки холостими болванками попаданія в корпус, башню і корму, несказанно здивувався. Та висунувшись із люка обіжено зарепетував “Мамі скажу!”, чи то пак “Я на вас в суд подам!”. Який суд, дружок? Ховайсь назад у танка і люка закрий – тобі щас у голову фугас прилетить. Це все не понарошку. От понабирають дітей у президенти, ну? Беня! Шо воно тобі зробило?

https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 1468194203

_________________
Ошейник раба, всегда легче доспехов воина.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 30/01/2019 20:45 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 44275
Звідки: Киев
Жив та був колись у Англії один король, якого звали Чарльз. І мав той король одну цікаву особливість – усіх навколо щиро вважав лохами. Дурив тих лохів немилосердно, католиків кидав на бабки, протестантам щедро роздавав обіцянки, які не виконував, винахідливо глумився над шотландцям задорно задираючи їм кілти і кожного разу заливався радісним, щасливим сміхом. Такий був озорнік. Ну і як же йому не сміятися, якщо навколо самі лохи, а він – король. Жизнь прекрасна.

Але якось британські лохи не витримали й об’єднавшись навколо лоха-протектора Англії Олівера Кромвеля, упіймали того Чарльза, більш відомого в українських підручниках під іменем Карла І. Й почали його совістити “Ну як тобі не стидно, Карл?”. Проте король вирішив, шо це така шутка-йумора й весело відповів Кромвелю в дусі “Я же тебе нос отгрызу, лох поганый”. Кромвель сердито сплюнув “Неперевоспитуєм” і віддав короля в руки суворого британського правосуддя. Судді в париках і мантіях після непродолжітєльних преній винесли королю одностайний вирок, який передбачав невеличку медичну процедуру з ампутацією голови без анестезії. Голову королю привселюдно відрубали, але навіть відтята вона все ще репетувала: “Все-одно ви всі лохи!”. Кат дав голові лункого ляпаса, після чого вона заплющила нарешті очі й глузливо висунула язика.

Трапилося це рівно 370 років тому, 30 січня 1649 року, після чого британці твердо стали на слизьку стежку демократичних перетворень, з парламентськими виборами, політичною гризнею та вічною чехардою правітєльств, яка й привела їхню небагату в принципі країну до процвітання. А домовину Карла британські лохи розмістили в каплиці Віндзорського замку, куди їхні нащадки досі залюбки водять іноземних туристів, діловито заробляючи на страченому королі непогані гроші.

Однак м’ятєжний дух Карла І все ніяк не вгамується і скитаючись по мрачним закоулкам потойбічного світу, час від часу вселяється в різних королів та монархів, спокусливо їм нашіптуючи, що “всі кругом лохи”. Після того ж як черговий монарх падає жертвою обурених громадян, дух Карла розчаровано зітхає “І цей оказався лохом. От дубіна”. Та йде шукати собі іншого.

Аж якось привид страченого англійцями короля вирішив розважитися й пожартувать. Та інфернально посміюючись вселився не в родовитого монарха, а у простого паренька з пітєрських окраін. Которий здєлавшись московським царьком теж здуру вирішив, що він самий умний на світі. А всі кругом – безнадьожні лохи.

Про усі художества науськіваємого підступним привидом Ху@ла дідусь розповідати не буде, бо алгоритм його дій простий та одноманітний. Показовою ж є механіка налагодження Хуйлом конструктивного співробітництва з Японією. Якось Ху@ло показав японському прем’єр-міністру пану Сідзо Абе карту з островами Південних Курил і широким жестом сказав – “забирай!”. Коли ж радісний японський прем’єр прилетів по обіцяне, Хуйла обуяли сомнєнія. У цю мить в його голові і прокинувся іскусітєль Карл І, який зашепотів: “Кинь лоха!”. Після чого московський сцарь замість підписувать мирний договір начав над японським лошарою залівісто ржать – узкоглазая макака повірила, вот умора-то!.. Реготав услід за Ху@лом і Лавров, нервово сіпаючи лошадіною головою, і Дімон Медведєв повізгівав, а Маша Захарова в обнімку з Піськовим просто по полу каталися й ногами дриґали. Похрюкувала в кулачок даже лішонна ще в комсомолі чуства юмора Валя Матвієнко - кинуть лоха це ж так весело.

Обладатєль чорного поясу з бойової восточної чемності Сіндзо Абе виду однак не подав і не переменівшісь в ліце мовчки повернувся додому. Де екстренно зібрав політб’юро Ліберально-демократичної партії Японії. Яке на своєму тайному пленумі прийняло в якості дороговказу доленосне рішення: або до 2021 року на сєверних територіях красиво розвіватимуться японські прапори, або зі сраки Хуйла неестетично стирчатимуть нунчакі. В противному случаї на очередних парламентських виборах Абе не перемогти – тому рішення пленуму ЛДПЯ в жизнь!

Демократичні вибори то взагалі така штука, до якої Ху@ло іспитує стійку огиду та непоборний містичний страх. Тому, наприклад, дізнавшись, що в десь у далекій Венесуелі заворушилися якісь месні лохи та нагло вимагають чесних виборів, Ху@ло неабияк схвилювався. І поспішив лоху Мадурі на допомогу, але раптом в його голові знов пролунало спокусливе “Кинь лоха!”. Ху@ло зловісно улибнувся і замість допомогти Мадурі послав у Каракас конвойну команду ЧВК Вагнера та порожній самальот, задача якого привезти в Росію остатки золотого запасу Венесуели. Правда, остатків там небагато, якихось 20 тон золотішка, але курочка по зьорнишку. Чим діло закінчиться пока непонятно і небайдужим венесуельцям ще предстоїть доказати, що вони не лохи. Ну і в ЦРУ тоже не дрімають і їм навряд чи хочеться бути уволеними із записом у трудовій книжці “sucker”. У будь-якому разі, друзі, якщо когось із вас угораздить стати десь в якійсь країні диктатором і проти вас повстануть люди, то ховайте гроші куди завгодно, тільки не довіряйте їх Хуйлу. Звать Ху@ла на допомогу в таких случаях – посліднє діло. Він із лохами не церемониться, он і Віктор Фйодорович підтвердить.

Втім, Україна – це окрема стаття. Це душевна боль Ху@ла, концентрат його страданій і незагоєні рубці вічної ганьби та численних поразок. Тому коли Хуйло згадує ненароком про Україну то дух Карла І вже нічого йому не радить. Він одразу ховається в порожнину за потиличною кісткою й сконфужено замовкає. Бо в голову до московського царька в цю мить лізуть привиди такого колічества мертв’яків, від Петра першого й до Міхаїла Задорнова, і вони піднімають там такий галдьож, що чопорний англійський привид лише гидливо кривиться - “Общежітіє якесь, а не голова. У Гітлєра в голові придурків разних хватало, но це вже вопше. Якась грязная ночлєжка. Особенно як Достоєвський, Денікін та Сталін утрьох нажруться й песні горланять, а мекнутий Солженіцин їм на балалайці грає. Пфуй...”.

Сьогодні в голові у Ху@ла призраки прошлого знов влаштували побутову п’янку, що не завадило презідєнту РФ провести совещаніє з члєнами правітєльства. В ході якого він корча кумедні гримаси з удовольствієм слушав доклад міністра економічного занепаду РФ Максіма Орєшкіна.

Макс, який щойно повернувся з Давосу й почитаючи Ху@ла совершеннєйшим болваном, бодренько йому доложив, що на давоському форумі панувало суцільне униніє. Швейцарія в депресії, світову економіку ожидає повна жопа, Америці скоро кірдик, виживут нє всє, а лише ті, хто сплотітся вокруг Росії – ось мнєніє ведущих мірових експертів, находящихся на зарплаті в Кремля, - победоносно заключив міністр Орєшкін.

Ху@ло благосно улибався і согласно тряс головою, а призрак короля Карла І окончатєльно зрозумів, що некомфортабельну й тряску голову Ху@ла скоро прийдеться навсігда покинуть. Нада тільки дождаться виборів в Україні, адже українці там явно щось цікаве затівають.

І правда - українці в очікуванні виборів якось подозрітєльно організовано розбилися на команди, вишикувалися й уже несамовито оруть друг другу “Включіть мозги!” - стандартне положення, з якого в Україні завжди починається улюблена всенародна забава “Вибори”.

Однак на цей раз українці з першого ж раунду та без розкачки, совершенно не щадя нервів старенького Ху@ла, розпочали гру у своєму немилосердному, але ізлюбленому національному стилі. При якому “все вроді ясно, но ніхера непонятно”.

Бо це Ху@лу не аматорська самодєятєльность типу “виборів” у РФ, і навіть не регламентовані до найменших дрібниць вибори в США та Європі, в які так приємно втручатися. Це справжні українські вибори, дикий стиль, екстрім і ужас - професіонали іграють жостко.

Ху@ло перед вибрами в Україні завжди мандражує, але хорохориться заспокоюючи себе дурною приказкою про двох українців та трьох гетьманів: “Щас оні пересрутся і ми возьмйом іх тьоплєнькімі. Правда, кум?”. Кум согласно киває відповідаючи “Канєшно... возьмйом...” - намагаючись додати у свій тремтячий голос металеві нотки. Но тщетно.


https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 0507032299

_________________
Ошейник раба, всегда легче доспехов воина.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 02/02/2019 14:18 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 44275
Звідки: Киев
Московський Кремль сьогодні в празнічном убранстве, на площі перед Большім Кремльовскім дворцом вишикувані войска попів московського гарнізона. У парадних коробках поротно і поескадронно стоять облачонні в шиті золотом ризи та святкові клобуки випускники Краснознамйонного інституту КГБ СССР імені Андропова. То попи-отлічніки боєвой і політічеськой подготовки, за плечима яких чимало блєстяще провалених бойових та диверсійних операцій.

Так скромно й по-домашньому Кирил Гундяєв відзначає сьогодні десятирічний ювілей свого патріаршества. Аскетично відзначає, можна сказать келєйно.

Скромність московського патріарха зрозуміть нескладно – вона положена йому за саном. А крім того существує небхідність наочно доказать несостоятєльность вражеських інсинуацій про якоби вмешатєльство російського государства в діла церкви. Бо нєкоторі злопихатєлі договорилися вже до того будто РПЦ МП являється чуть лі не якоюсь спецслужбою Кремля. Але оті злопихатєлі сьогодні були окончатєльно посрамлєни, коли на торжествах винувато улибаясь появився лічно Ху@ло. Стало совершенно ясно – да, ніякого отношенія государство россійскоє до церкви не має, а Гуня і Ху@ло друг з другом вопше незнакомі.

Після появлєнія Ху@ла раздався бой кремльовських курантів, попи, монахи і єпископи дружно рушили лєвой, лєвой, лєвой і чеканя шаг пройшли перед ним стрункими колонами та церемоніальним маршем. По окончанії парада командири подраздєлєній чітко відрапортували Кірілу, що вверені їм войска к дальнєйшей службе готові, доложив єпископ такий-то. Юбіляр дякував єпископам і троєкратно лобизав їх у бороди, після чого вдруг побачив якогось незнакомого мирянина. Якого руководствуясь християнським милосердям запросив у актовий зал і навіть предложив виступить зі сцени. По чистій случайності цей випадковий прохожий мирянин оказався презідєнтом РФ Ху@лом Бе Бе.

Мирянин Ху@ло в своєму виступі поблагодаривши патріарха Гундяєва за отлічну службу та високі показатєлі воєнно-патріотічеського воспітанія, указав, шо ніякого діла до церковних справ, він як презідєнт РФ не має. Але здалеку наблюдая за церковной жизнью, може сказать, шо десять років патріаршого служенія Кіріла ознаменувалися потрясающими достіженіями. Просто потрясающими. А іменно: построєно много монастирів та інших треніровочних центрів РПЦ, розвернута сєть училищ подготовки льотно-церковного состава, хоча є й нєкторі нєдостатки. Не достаточно пока что висока кваліфікація попів рядового й сержантського составов, шо сказується при освященії бойових кораблів та космічеських ракет РФ. Не всігда їхні молитви достаточно крепкі, ракети падають, кораблі тонуть, непорядок. І участь церковних батюшок РПЦ в улучшенії демографічної ситуації в странє заметна пока нє очень. Тут єсть скритиє резєрви, просьба к попам подтянуться.

І о главном. А о главном – тобто прокльони в бік України та помісної Православної церкви України в ісполнєнії Ху@ла, а потом і його генерал-патріарха на побігушках Кірюші Гундяя я переказать не зумію. То лучше слухать самим. Ето нєпередаваємо і це просто бальзам на душу кожного небайдужого українця. Ох же їх там плющить, ох їх і корьожить. Як же це прекрасно.

https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 9573557059

_________________
Ошейник раба, всегда легче доспехов воина.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 19 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Користувачі, які зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  
cron