«Главред»

Главредный форум
Сьогодні: 23/08/2019 06:06

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 24 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 30/12/2018 04:25 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 46180
Звідки: Киев
Цитата:
Скіки разі дід просив: “Ходите по вулиці то не улибайтеся. Або хоч голосно не смійтеся. Бо раптом вам назустріч трапляться чиновники із ООН і запишуть вас у щасливі люди. Й тоді Україна в рейтингу щастя підніметься і ніхто нам більше не віритиме, що українці найнещаснішний народ. Адже ж відомо, що не можна українцям сміятися, бо від того у світі проісходять разні геополітичні катастрофи. Українцям годиться лише сумувати й плакати в інтересах миру та стабільності на планеті.

Цей феномен відомий здавна і саме тому українці століттями змушені стримуватися й дурити мірову общественность іміджем безталанних та нещасливих людей. Купилися колись на цей імідж і наші польські друзі, хоча не раз і не два розумний гетьман Сагайдачний застерігав їх не доводити українців до сміху. Друзі-ляхи від серйозних слів Сагайдачного легковажно відмахнулися й тоді за справу взявся відомий гуморист Хмельницький. Який вправно нагнув Річ Посполиту у смішну позу і виставив необачних ляхів на загальноєвропейський глум. Насміхалися потім над Польщею усі довколишні держави, уже коли її, нещасної, й на політичній мапі світу не існувало. Уже весь світ пригноблених поляків шкодував, а українці все ще продовжували мстиво над ними кепкувати. А полтавський козак Паскевич ще у 1831 році навідувався у Варшаву на білому коні цікавлячись, чи второпали нарешті наші польські друзі про що саме їх за два століття до того чесно попереджав Сагайдачний. Тодішні, здається, второпали, а от сьогоднішні, схоже, вже трохи підзабули.

У ХІХ столітті тогочасні європейські геополітики добре знали нищівну силу українського сміху й за справу приборкання українських народних гумористів взялися історики й етнографи. Головним надбанням давнього епосу наших предків було оголошено “Плач Ярославни”, після чого було зроблено прискіпливу ревізію усіх ста тисяч народних пісень, анекдотів і переказів. Всі пісні з легковажними “Гоп-гоп!”, “Гей!” і “Шіді-ріді-дана” етнографи відклали набік і оголосили, що справжніми українськими піснями вважаються лише ті, які починаються тужливим “Ой”. Та домовилися вважати, що найпопулярнішим пісенним жанром у наших предків спрадавна було “голосіння”. У Європі нарешті запанував мир, Російська імперія зітхнула з полегшенням, а в Україні письменники рішуче стали до конторок і почали писати елегії та побутові трагедії, які різнилися між собою лише тим, коли саме головна героїня накладе на себе руки – ще на початку твору чи в фіналі. У легкому варіанті для жінок головна героїня залишалася жити, але її збезчещену й заплакану, з незаконним немовлям у подолі, проганяв із хати замучений непосильною панщиною батько. Зрозуміло, що метою національно свідомих літераторів було вичавити з українців побільше гірких сліз, бо вони були свято переконані, що свободу й державність українці мусять не вибороти, а виплакати.

Спочатку, правда, получилося невдобно, бо Іван Петрович Котляревський якось не зорієнтувався в ситуації і замість високодуховної трагедії у шести діях написав “Енеїду”. Українці читали “Енеїду” й реготали, але решта літераторів швидко оговталася і протягом усього ХІХ століття вдосконалювалася майже виключно у тужливо-журливих жанрах. У яких українські поети й письменники досягли такої майстерності, що Чарльз Діккенс позеленів би від заздрощів. Особливо, якби довідався, що його твори про тяжку долю дітей, над якими уся Європа ридма ридала, загартовані українські читачі вважають розважальною дитячою літературою.

Втім, є підозри, що бідкання на нещасну долю завжди були в нас здебільшого показними, то була така форма національної змови з метою увести ворогів в оману. Бо той же Тарас Шевченко прогулюючись по Невському проспекту Петербурга і забачивши веселого Євгена Гребінку поводився обачно й не кидався із ним радісно обніматися. А напустивши на обличчя похмурого виразу цікавився:
- Ну як ти, земляче?
- Печалюся, брате – гірко зітхав утаємничений у змову Гребінка. Й у свою чергу запитував – А ти як?
- І я журюся.

Після чого обидва йшли в ресторан обідати і весело там реготали, оповідаючи один одному свіжі анекдоти про царя Миколу І. Втім, конспіратори з них були не дуже, бо під сусіднім столиком сидів русскій ліберал, дємократ і вольнодумец Віссаріон Бєлінський. Який усе чув і так оскорбився за царя-батюшку, що тут же наклепав на Шевченка длінний верноподданічеський донос. Тодішнє російське ху@ло Микола І прийшло в ярость і необережний Тарас помарширував солдатом на Мангишлак.

Решта українських літераторів зробила з цього випадку далекойдучі висновки і надалі поводилася уже значно обережніше. В результаті з-під пер українських письменників і поетів вийшли нові шедеври журливо-тужливої прози й поезії, сяючою і ніким не подоланою вершиною якої досі залишається творчість Архипа Тесленка. Який і власним життям засвідчив, що єдино правильним шляхом українця є невпинно журитися й плакати, а також постаратися померти молодим і бездітним. За це його дуже шанувала радянська влада, яка включила найбільш депресивні твори Тесленка до шкільної програми.

Втім, іноді радянська влада в ногах у наших письменників валалася, умовляючи їх написати щось веселе й духопідйомне. Так було під час другої світової війни, коли Сталін від суцільних поразок геть очманів. І хапався за будь-яку можливість вселити в армію бойовий дух. Олександр Довженко на прохання вождя пише високоталановиту “Україну в огні”, почитавши яку Сталін нерішуче крякнув. І заборонив цей твір до друку, за що його досі дружно проклинають усі українські літературознавці. Хоча в цьому конкретному випадку Сталіна можна й зрозуміти – Довженко, продовжуючи по інерції славні традиції журливо-тужливої літератури, так написав свою “Україну в огні”, що після неї хочеться не боротися, а втопитися.

Тут до збентеженого Сталіна підскочив завжди улесливий Корнійчук, і підніс вождю свій “Фронт”. “Нє шедевр, канєшно, но хоть что-то” – вирішив Сталін і наказав “Фронт” негайно друкувати. І не просто друкувати, а в “Правді”. А п’єсу ставити у всіх театрах і показувати її бійцям та командирам Червоної Армії.

Щоб зупинити наступ німців “Фронту” виявилося достатньо, а от, щоб погнати їх назад – ні. Бо для перемоги потрібна була по-справжньому потужна зброя масового ураження. Тож Сталін сумно розглядаючи генштабівську карту зітхнув і викликав до себе Берію.
- Лаврентій, а гдє Вішня?
- Іщем, товаріщ Сталін, іщем... – відповідав переляканий Берія, боячись зізнатися, що Остапа Вишню давно розстріляли.

Але виявилося, що Вишня живий, сидить арештантському бараці на Печорі й готується там загинути. НКВДшники різко змінили творчі плани Вишні, його чемно попросили з речами на вихід, постригли-поголили, одягли в усе новеньке і привезли у щойно відвойований Київ. Та здали на руки жінці. Варвара Маслюченко, вірна й кохана дружина, всадила чоловіка за стіл, подала йому перо й чорнило і поцілувала в чоло. Вишня пише “Зенітку”, яку одразу друкують мільйонними накладами усі фронтові газети. Армія регоче й переходить в атаку, громить вермахт, бере штурмом Берлін, Гітлер у бункері пише завещаніє, випиває йад і стріляється. Ошелешений таким ефектом “Зенітки” Сталін з опаскою поглядає на Вишню й наказує Берії не спускати з тої диво-зброї очей. Вишню примушують націлитися на бандерівців, він пише “Самостійну дірку”, але так, що сміються лише воїни УПА. Перемогти яких Сталін так ніколи й не зуміє, бо УПА доблесно воювало аж поки той паршивець не сконав.

Повоєнні партійні чиновники добре знали, що справжній український гумор - то дійсно страшна зброя, яку треба тримати під надійним замком. І почали натомість розвивати совецький йумор, який відрізняється від гумору, як здоровий регіт відрізняється від йорнічанія й подлєнького хіхікання. То тупикова гілка гумору, хоча деякі в Україні й досі продовжують у ньому упражняться, але про них нижче.

Між тим, після війни українська література повернулася у звичне русло, письменники засукали рукави й продовжили дружно чавити з українських читачів сльози. Найбільш винахідливі засіли в історичні архіви, шукаючи там найбільш гіркі й печальні сторінки нашого минулого, а віднайдені в архівах сюжети після творчого опрацювання ставали наваристим і густим концентратом душевного болю. Яким письменники щедро частували читачів, створюючи в них враження, що все минуле нашого народу, то суцільний мрак і ужас. Вибивалися з їх рядів лише недисципліновані українські гумористи, яким, однак, сильно розгулятися теж не дозволяли. У ЦК КПСС добре пам’ятали, що доводити українців до сміху діло дуже небезпечне. Тому й наші гумористи були змушені жартувати лише в суворих жанрових межах совецького йумора, аж поки радянська влада якось не зазівалася і Павло Глазовий не надрукував свого “Кухлика”. Українці весело зареготали, Совецький Союз затремтів і скоро розвалився.

“Крупнейшая геополитическая катастрофа ХХ века” викликала в Росії масове повреждєніє рассудков, рехнулися й тамтешні йумористи, один з яких – Міхаіл Задорнов – начав шутіть про то, які американці тупиє. З плином часу тема почала ісчерпуватися, але винахідливий Задорнов розширив творчий арсенал байками про то, шо європейці тоже тупиє. А от русскіє умні. На цю беліберду простодушно купився Путін й начав дєйствувать в строгом соответствії з йуморесками Задорнова, у результаті тупі американці зусібіч оточують Росію базами НАТО, а Путін торжественно переіменован українцями в Ху@ла.

Хитрий Задорнов тим часом своєчасно помер й ответственності за одурманення Хуйла похоже ізбежав. Но як ми недавно довідалися, во гроб сходя Задорнов благословив Зеленського. А той цим постидним фактом не лише щиро тішиться, але й привселюдно хвалиться. Переконуючи глядачів того інтерв’ю, що є людиною хоч і своєрідно талановитою, але не дуже далекою. Він би ще компліментами Петросяна хвалився. Втім, Володимир Зеленський і його “Квартал” об’єктивно роблять дуже важливу справу доводячи мертвонароджений колись совецький йумор до його історичного фіналу. Рівень поставлених на поток шуток йумора там невблаганно знижується і неодмінно настане час, коли глядачі реагуватимуть на подібний йумор не сміхом, а огидою й роздратуванням. Успіхів їм у цій потрібній справі.

Тим часом генеральна лінія розвитку української культури продовжується в славних традиціях смутку й печалю, українські митці продовжують вдосконалюватися у трагедійних жанрах, щедро оздоблюючи свої твори картинами насилля, крові, трешу й неестетичного сексу. Щоправда, враховуючи загальний сумний стан книговидавництва в нашій країні, за кордоном про їхні успіхи не дуже відомо. Вірогідно тому американські і європейські митці посмілішали й почали дедалі нахабніше вторгатися в царину сльозоточивих тем, у якій українські автори здавна почувалися повноправними господарями. Подібне нахабство не могло не отримати гідної відсічі і за українські права на цю тематику рішуче виступив гурт KAZKA. Їхній кліп “Плакала” у рекордні строки переглянули майже сто мільйонів глядачів на всіх континентах планети, які майже мільйоном лайків визнали, що в жанрі естетизації сліз і плачу українці і в ХХІ столітті для конкурентів недосяжні. Таким чином, принаймні з ХІІ століття, з часу написання “Плачу Ярославни” й до сьогодні українські митці високо несуть прапор журби, смутку та гірких ридань і нікому не дозволять вирвати його зі своїх міцних рук.

Уміння переконливо плакати й викликати до себе жаль завжди високо цінувалося в Україні, де таке уміння протягом століть сформувалося в окреме своєрідне мистецтво. Саме тому українці так болісно реагують, коли хтось привселюдно бідкається не по-справжньому, без натхнення й без творчих злетів. Розбещені талановитими письменниками й поетами українці дуже вибагливі й розжалобити українські серця простим виїздом на сцену в інвалідному візку неможливо. Або, наприклад, казус із паном Насіровим. Після якого українці масово обурилися й почали писати таке, що й правнукам пана Насірова ганьби вистачить. Бо не в якихось там украдених нещасних мільйонах справа, таку дрібницю українці б йому легко пробачили. А от того, що пан Насіров так бездарно зіграв роль хворого, українці йому ніколи не забудуть. Отою картатою ковдрою він цілому народу в душу плюнув. А таке не пробачається.

В цілому ж ситуація в країні зараз ніби стабільна: бідкання, стогін, а подекуди й розпачливі прокльони не вщухають і мелодично вплітаються в потужний хор нитіків і скигліїв. Авторитетні театральні критики від українців у повному захваті й одностайно визнають, що наш народ у своїй імітації найнещаснішого народу планети виглядає більш ніж переконливо й цілком заслуговує на Оскар.

Адже талановитий народ п’ятий рік поспіль винахідливо дурить Ху@ла, підтримуючи в ньому щиру віру, що Україна ось-ось упаде навколішки й приповзе заплакана просити пробачення. Він у цьому повністю переконаний, аж тут на днях соціологи занепокоєно повідомили, що намітилася дуже тривожна тенденція – щасливими вже почувається більша половина українців. Ху@ло тут же забезпокоївся й подозрітєльно зиркає, тому дідусь повторює своє прохання – ходите по вулиці, друзі, то не смійтеся. Ну або хоч не регочіть голосно. Бо раптом Ху@ло здогадається, що ми його дуримо і так ми його раньше времені вспугньом. Не час зараз поки. А от як прийде час, то Україна так розсміється, що Ху@ло хряпне йаду й застрелиться і завещанія не оставить. А осіротєвша Росія іспугано стане в ту позу, в яку її поставлять веселі й винахідливі українці. Думаю, терпіть уже недовго, той час вже недалеко.

https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 0539294296


:-D

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 16/01/2019 15:51 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 46180
Звідки: Киев
Цитата:
Уже два тижні минуло, як наш добрий друг, кудряшка Беня, поклав Україні під ялиночку прикольну іграшку “Зеленський”. Але грайливі українці все ще ніяк ним не натішаться, галасують, висмикують один від одного, ручки-ніжки Зеленському викручують, того гляди голову йому відірвуть.

Забавляється Зеленським здебільшого молодь, звісно, але бісики в очах грають уже і в старших, солідних людей. Та зізнатись чесно навіть дідусь іноді ловить себе на бажанні вигукнути: “Ну неправильно ви з ним бавитеся! Дайте-но його сюди, покажу як нада!”. Однак щоразу стримуюся, хай уже молоді...

Але ж... от навіщо пан Беня зробив над Зеленським таку наругу, я чесно зрозуміти не можу. І раціонального пояснення, хоч убийте, не бачу. Може Зеленський його чимсь десь образив? І пан Беня вирішив йому отак підступно помститися, а заодно поховать увесь, давно переживший сам себе “Квартал-95”? Но яким ізощрьонним, нелюдським способом... Взяти несмишльоного хлопчика, який усе життя в танчики лише по комп’ютеру грався, узять малого, убідить, що воно прирождьонний танкіст і посадить у справжнього танка. Та не попередивши про міни і вражеську арту послать дитину в реальний бій. Беня, ето було жестоко.

Понятно шо мале розгубилося і по неопитності вже на старті сплутало передачі. Тому замість героїчеськи атакувать позиції хунти не помітило, що на самом ділі задкує в обратном направлєнії. І скоро опинилося в расположенії ригів, дроб’я к ужасу Бойка і Мураєва їх і без того очманілий електорат. Політологи дружно почервоніли від сорому, а воно безпечно катається собі по полю бою обвішаний шариками дутих рейтингів, верзе глупості і необачно підставляє боки усім довколишнім Джавелінам. Мабуть думає – фігня, ето же кіно і дубль всігда перезнять можна. Тому получивши від небайдужих громадян ще лише перші пристрілочні, ще поки холостими болванками попаданія в корпус, башню і корму, несказанно здивувався. Та висунувшись із люка обіжено зарепетував “Мамі скажу!”, чи то пак “Я на вас в суд подам!”. Який суд, дружок? Ховайсь назад у танка і люка закрий – тобі щас у голову фугас прилетить. Це все не понарошку. От понабирають дітей у президенти, ну? Беня! Шо воно тобі зробило?

https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 1468194203

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 30/01/2019 20:45 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 46180
Звідки: Киев
Жив та був колись у Англії один король, якого звали Чарльз. І мав той король одну цікаву особливість – усіх навколо щиро вважав лохами. Дурив тих лохів немилосердно, католиків кидав на бабки, протестантам щедро роздавав обіцянки, які не виконував, винахідливо глумився над шотландцям задорно задираючи їм кілти і кожного разу заливався радісним, щасливим сміхом. Такий був озорнік. Ну і як же йому не сміятися, якщо навколо самі лохи, а він – король. Жизнь прекрасна.

Але якось британські лохи не витримали й об’єднавшись навколо лоха-протектора Англії Олівера Кромвеля, упіймали того Чарльза, більш відомого в українських підручниках під іменем Карла І. Й почали його совістити “Ну як тобі не стидно, Карл?”. Проте король вирішив, шо це така шутка-йумора й весело відповів Кромвелю в дусі “Я же тебе нос отгрызу, лох поганый”. Кромвель сердито сплюнув “Неперевоспитуєм” і віддав короля в руки суворого британського правосуддя. Судді в париках і мантіях після непродолжітєльних преній винесли королю одностайний вирок, який передбачав невеличку медичну процедуру з ампутацією голови без анестезії. Голову королю привселюдно відрубали, але навіть відтята вона все ще репетувала: “Все-одно ви всі лохи!”. Кат дав голові лункого ляпаса, після чого вона заплющила нарешті очі й глузливо висунула язика.

Трапилося це рівно 370 років тому, 30 січня 1649 року, після чого британці твердо стали на слизьку стежку демократичних перетворень, з парламентськими виборами, політичною гризнею та вічною чехардою правітєльств, яка й привела їхню небагату в принципі країну до процвітання. А домовину Карла британські лохи розмістили в каплиці Віндзорського замку, куди їхні нащадки досі залюбки водять іноземних туристів, діловито заробляючи на страченому королі непогані гроші.

Однак м’ятєжний дух Карла І все ніяк не вгамується і скитаючись по мрачним закоулкам потойбічного світу, час від часу вселяється в різних королів та монархів, спокусливо їм нашіптуючи, що “всі кругом лохи”. Після того ж як черговий монарх падає жертвою обурених громадян, дух Карла розчаровано зітхає “І цей оказався лохом. От дубіна”. Та йде шукати собі іншого.

Аж якось привид страченого англійцями короля вирішив розважитися й пожартувать. Та інфернально посміюючись вселився не в родовитого монарха, а у простого паренька з пітєрських окраін. Которий здєлавшись московським царьком теж здуру вирішив, що він самий умний на світі. А всі кругом – безнадьожні лохи.

Про усі художества науськіваємого підступним привидом Ху@ла дідусь розповідати не буде, бо алгоритм його дій простий та одноманітний. Показовою ж є механіка налагодження Хуйлом конструктивного співробітництва з Японією. Якось Ху@ло показав японському прем’єр-міністру пану Сідзо Абе карту з островами Південних Курил і широким жестом сказав – “забирай!”. Коли ж радісний японський прем’єр прилетів по обіцяне, Хуйла обуяли сомнєнія. У цю мить в його голові і прокинувся іскусітєль Карл І, який зашепотів: “Кинь лоха!”. Після чого московський сцарь замість підписувать мирний договір начав над японським лошарою залівісто ржать – узкоглазая макака повірила, вот умора-то!.. Реготав услід за Ху@лом і Лавров, нервово сіпаючи лошадіною головою, і Дімон Медведєв повізгівав, а Маша Захарова в обнімку з Піськовим просто по полу каталися й ногами дриґали. Похрюкувала в кулачок даже лішонна ще в комсомолі чуства юмора Валя Матвієнко - кинуть лоха це ж так весело.

Обладатєль чорного поясу з бойової восточної чемності Сіндзо Абе виду однак не подав і не переменівшісь в ліце мовчки повернувся додому. Де екстренно зібрав політб’юро Ліберально-демократичної партії Японії. Яке на своєму тайному пленумі прийняло в якості дороговказу доленосне рішення: або до 2021 року на сєверних територіях красиво розвіватимуться японські прапори, або зі сраки Хуйла неестетично стирчатимуть нунчакі. В противному случаї на очередних парламентських виборах Абе не перемогти – тому рішення пленуму ЛДПЯ в жизнь!

Демократичні вибори то взагалі така штука, до якої Ху@ло іспитує стійку огиду та непоборний містичний страх. Тому, наприклад, дізнавшись, що в десь у далекій Венесуелі заворушилися якісь месні лохи та нагло вимагають чесних виборів, Ху@ло неабияк схвилювався. І поспішив лоху Мадурі на допомогу, але раптом в його голові знов пролунало спокусливе “Кинь лоха!”. Ху@ло зловісно улибнувся і замість допомогти Мадурі послав у Каракас конвойну команду ЧВК Вагнера та порожній самальот, задача якого привезти в Росію остатки золотого запасу Венесуели. Правда, остатків там небагато, якихось 20 тон золотішка, але курочка по зьорнишку. Чим діло закінчиться пока непонятно і небайдужим венесуельцям ще предстоїть доказати, що вони не лохи. Ну і в ЦРУ тоже не дрімають і їм навряд чи хочеться бути уволеними із записом у трудовій книжці “sucker”. У будь-якому разі, друзі, якщо когось із вас угораздить стати десь в якійсь країні диктатором і проти вас повстануть люди, то ховайте гроші куди завгодно, тільки не довіряйте їх Хуйлу. Звать Ху@ла на допомогу в таких случаях – посліднє діло. Він із лохами не церемониться, он і Віктор Фйодорович підтвердить.

Втім, Україна – це окрема стаття. Це душевна боль Ху@ла, концентрат його страданій і незагоєні рубці вічної ганьби та численних поразок. Тому коли Хуйло згадує ненароком про Україну то дух Карла І вже нічого йому не радить. Він одразу ховається в порожнину за потиличною кісткою й сконфужено замовкає. Бо в голову до московського царька в цю мить лізуть привиди такого колічества мертв’яків, від Петра першого й до Міхаїла Задорнова, і вони піднімають там такий галдьож, що чопорний англійський привид лише гидливо кривиться - “Общежітіє якесь, а не голова. У Гітлєра в голові придурків разних хватало, но це вже вопше. Якась грязная ночлєжка. Особенно як Достоєвський, Денікін та Сталін утрьох нажруться й песні горланять, а мекнутий Солженіцин їм на балалайці грає. Пфуй...”.

Сьогодні в голові у Ху@ла призраки прошлого знов влаштували побутову п’янку, що не завадило презідєнту РФ провести совещаніє з члєнами правітєльства. В ході якого він корча кумедні гримаси з удовольствієм слушав доклад міністра економічного занепаду РФ Максіма Орєшкіна.

Макс, який щойно повернувся з Давосу й почитаючи Ху@ла совершеннєйшим болваном, бодренько йому доложив, що на давоському форумі панувало суцільне униніє. Швейцарія в депресії, світову економіку ожидає повна жопа, Америці скоро кірдик, виживут нє всє, а лише ті, хто сплотітся вокруг Росії – ось мнєніє ведущих мірових експертів, находящихся на зарплаті в Кремля, - победоносно заключив міністр Орєшкін.

Ху@ло благосно улибався і согласно тряс головою, а призрак короля Карла І окончатєльно зрозумів, що некомфортабельну й тряску голову Ху@ла скоро прийдеться навсігда покинуть. Нада тільки дождаться виборів в Україні, адже українці там явно щось цікаве затівають.

І правда - українці в очікуванні виборів якось подозрітєльно організовано розбилися на команди, вишикувалися й уже несамовито оруть друг другу “Включіть мозги!” - стандартне положення, з якого в Україні завжди починається улюблена всенародна забава “Вибори”.

Однак на цей раз українці з першого ж раунду та без розкачки, совершенно не щадя нервів старенького Ху@ла, розпочали гру у своєму немилосердному, але ізлюбленому національному стилі. При якому “все вроді ясно, но ніхера непонятно”.

Бо це Ху@лу не аматорська самодєятєльность типу “виборів” у РФ, і навіть не регламентовані до найменших дрібниць вибори в США та Європі, в які так приємно втручатися. Це справжні українські вибори, дикий стиль, екстрім і ужас - професіонали іграють жостко.

Ху@ло перед вибрами в Україні завжди мандражує, але хорохориться заспокоюючи себе дурною приказкою про двох українців та трьох гетьманів: “Щас оні пересрутся і ми возьмйом іх тьоплєнькімі. Правда, кум?”. Кум согласно киває відповідаючи “Канєшно... возьмйом...” - намагаючись додати у свій тремтячий голос металеві нотки. Но тщетно.


https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 0507032299

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 02/02/2019 14:18 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 46180
Звідки: Киев
Московський Кремль сьогодні в празнічном убранстве, на площі перед Большім Кремльовскім дворцом вишикувані войска попів московського гарнізона. У парадних коробках поротно і поескадронно стоять облачонні в шиті золотом ризи та святкові клобуки випускники Краснознамйонного інституту КГБ СССР імені Андропова. То попи-отлічніки боєвой і політічеськой подготовки, за плечима яких чимало блєстяще провалених бойових та диверсійних операцій.

Так скромно й по-домашньому Кирил Гундяєв відзначає сьогодні десятирічний ювілей свого патріаршества. Аскетично відзначає, можна сказать келєйно.

Скромність московського патріарха зрозуміть нескладно – вона положена йому за саном. А крім того существує небхідність наочно доказать несостоятєльность вражеських інсинуацій про якоби вмешатєльство російського государства в діла церкви. Бо нєкоторі злопихатєлі договорилися вже до того будто РПЦ МП являється чуть лі не якоюсь спецслужбою Кремля. Але оті злопихатєлі сьогодні були окончатєльно посрамлєни, коли на торжествах винувато улибаясь появився лічно Ху@ло. Стало совершенно ясно – да, ніякого отношенія государство россійскоє до церкви не має, а Гуня і Ху@ло друг з другом вопше незнакомі.

Після появлєнія Ху@ла раздався бой кремльовських курантів, попи, монахи і єпископи дружно рушили лєвой, лєвой, лєвой і чеканя шаг пройшли перед ним стрункими колонами та церемоніальним маршем. По окончанії парада командири подраздєлєній чітко відрапортували Кірілу, що вверені їм войска к дальнєйшей службе готові, доложив єпископ такий-то. Юбіляр дякував єпископам і троєкратно лобизав їх у бороди, після чого вдруг побачив якогось незнакомого мирянина. Якого руководствуясь християнським милосердям запросив у актовий зал і навіть предложив виступить зі сцени. По чистій случайності цей випадковий прохожий мирянин оказався презідєнтом РФ Ху@лом Бе Бе.

Мирянин Ху@ло в своєму виступі поблагодаривши патріарха Гундяєва за отлічну службу та високі показатєлі воєнно-патріотічеського воспітанія, указав, шо ніякого діла до церковних справ, він як презідєнт РФ не має. Але здалеку наблюдая за церковной жизнью, може сказать, шо десять років патріаршого служенія Кіріла ознаменувалися потрясающими достіженіями. Просто потрясающими. А іменно: построєно много монастирів та інших треніровочних центрів РПЦ, розвернута сєть училищ подготовки льотно-церковного состава, хоча є й нєкторі нєдостатки. Не достаточно пока что висока кваліфікація попів рядового й сержантського составов, шо сказується при освященії бойових кораблів та космічеських ракет РФ. Не всігда їхні молитви достаточно крепкі, ракети падають, кораблі тонуть, непорядок. І участь церковних батюшок РПЦ в улучшенії демографічної ситуації в странє заметна пока нє очень. Тут єсть скритиє резєрви, просьба к попам подтянуться.

І о главном. А о главном – тобто прокльони в бік України та помісної Православної церкви України в ісполнєнії Ху@ла, а потом і його генерал-патріарха на побігушках Кірюші Гундяя я переказать не зумію. То лучше слухать самим. Ето нєпередаваємо і це просто бальзам на душу кожного небайдужого українця. Ох же їх там плющить, ох їх і корьожить. Як же це прекрасно.

https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 9573557059

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 03/05/2019 16:09 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 46180
Звідки: Киев
Світові події так чи інакше пов’язані з пануючою зараз в Україні сваркою... пардон, демократичними процесами народного волевиявлення. І справа тут навіть не лише у геополітичній вазі того волевиявлення. Просто українці виявляють свою волю традиційно гучно й сердито, легко переходячи на повишені тона. Розбившись на групи українці не знижуючи децибелів лаються послідніми словами, чим неабияк ображають одного плюгавого старичка. “Позвольте, но ведь х@йло-то я!” – обіжено кліпає поросячими глазками той старичок і всячеськи намагається привернути увагу українців до себе. Но українці сердито від нього відмахуються “Іди нахер, не мішай” і продовжують сваритися між собою, гордовито чванячись своєю елітарністю та тицяючи один одному під носа свої сумарні IQ.

У цих обставинах совершенно очманіле Х@йло безпорадно мечеться по Кремлю, корча страдальчеські гримаси – йому знову явно приспічило. А нада сказать, що облегчиться Х@йло способне лише проти вітру – такова його фізіологія, медицина тут безсила. З возрастом ця болєзнь в нього лише прогресує і де лише в світі здіймаються буйнесенькі геополітичні вітри, Х@йло нємедлєнно туди спішить з надєждою облегчиться. Повертається ліцом к воздушним потокам та благосно улибаясь розстьобує ширінку. Потом вертається додому мокрий і щасливий, а міжнародні експерти глубокомислєнно рассуждають про втручання Х@йла у всі без виключення світові кризи, як спосіб повисити міжнародний авторитет Росії. Але чому саме Х@йло послідовно виступає на стороні сил, котрі тупо борються із прогресом та здоровим глуздом? На це запитання авторитетні експерти безпорадно розводячи руками дають взаімоісключащі відповіді. Хоча насправді все очевидно – ущербна психосоматика.

Тому в цій дисципліні - “пісяння проти вітру” - Х@йло многократний призер і рекордсмен, хоча у світовій турнірній таблиці у нього є ще кілька серйозних конкурентів. А один із них – сєверокорейський лідер Кім Чен Ин – опасно дихає Х@йлу в затилок. Той теж обожає затіять всесвітню завірюху, щоб потім ставши на горі Пектусан хоробро направить струю проти ураганного вітру.

І Кім, і Х@йло вже давно друг до друга ревниво присматрюються і щоб поміряться силами наєдінє обидва майстри цієї справи недавно зустрілися на острові Русскому. Відомому тим, що цей острів зусібіч відкритий для всіх азійських циклонів і там куди не повернися вездє ветєр в харю. Ну просто ідеальне місце для подібного роду состязаній. Щоправда хитрий Кім Чен Ин почав неспортивно, з мухляжа. Бо прибув у Росію верхом на швидкісному бронепоїзді іспользуя для підвищення своїх спортивних показників силу набігающих потоків воздуха. А от Х@йло, которий летів на Дальній Восток літаком, стать тремтячими ногами на крило самальота не рискнув. Бо так можна не лише... Історичне ж міряння між Кімом і Х@йлом на острові Русскому цюцюрками переможця не виявили, американські арбітри назвали обох засранцями, після чого атлети роз’їхалися восвоясі: Кім – додому у Пхеньян, а Х@йло – до начальства на доклад, в Пекін.

У Пекіні з ніг до голови мокрому, но нескореному Х@йлу наказали сначала помиться й перевдіться, після чого брезгліво кривлячись повели на саміт “Один пояс – один шлях”. Там його уже ждав сердитий Лукашенко із табуреткою наперевес, аби показать усьому світу – він з подветренной сторони Х@йла стоять більше не немерен. Бо туди постоянно летять бризги, там смердить і там незатишно. Х@йло там шось обіжено тявкнув, але Лука осатанів і демонстративно жбурнув табуретку. Хоть і не попав, но душу відвів, а експерти дружно заговорили, що у відносинах між Москвою та Мінськом намітилася нєкторая холодность. І точно.

Але про відносини між Лукою та Х@йлом трошки нижче, бо сначала про відносини Києва та Москви. Перспектив зближення яких після президентських виборів багато хто в нас прогнозував, а багатьох така перспектива лякає й досі.

В діда нема ні часу ні бажання коментувати усі скандальні новини, які оточують постать новообраного президента, для мене особисто все з ним ясно. Це моя суб’єктивна думка, я її нікому не нав’язую, але дідові цілком очевидно, що до виконання міжнародних функцій глави держави Зеленський не готовий. І справа тут не в умінні правильно тримати ложку-вилку чи не викладати локті на стіл. Цьому якраз швидко вчать. Мова про стратегічне розуміння ситуації на світовій шахівниці з одночасним відчуттям інтересів Україні на рівні больових рецепторів. А цього у Зеленського вочевидь нема і чи сформується в нього коли-небудь таке відчуття України, я особисто сумніваюся. Але він уже обраний, будемо відбиватися тим, хто є.

Втім, перші фейсбучні заяви, які публікуються від імені президента Зеленського, свідчать, що “колективний Зеленський” змушений зайняти правильну антиросійську позицію. Звісно, не через український патріотизм, якого там судячи з усього нема, бо йому і взятися нізвідки. А в силу звичайного здорового глузду – Захід уже широко розкрив перед ним свої обійми і в цих умовах переходити на бік Х@йла було б величезною дурницею. А крім того коло Х@йла дійсно незатишно, тхне і сиро. Ну й треба віддати належне самому Х@йлу - він зробив усе можливе, аби позбавити “колективного Зеленського” навіть гіпотетичних шансів заговорити про “модальності мирного сосуществования с Россией”. Дід всігда казав - хто-хто, а Х@йло нас ніколи не підведе. Сказочний довбойоб.

Щодо паспортної війни – буду краток. Нехай Х@йло свої паспорти хоть із самосвалів лопатами розгружає, гірше ніж є не стане. Він ті паспорти і так роздавав, а те, що демонстративно підписав указ – так це лише психологічний наїзд на “колективного Зеленського”. Проверка на вшивость. Реакція, однак, “колективного Зеленського” була, швидка хоча й по-молодєцкі дещо сумбурна. Бо наприклад обіцяти роздавати українські паспорти ніколи не слід. Паспорт громадянина України – то документ величезної цінності, кому попало давати не можна. Тим більше росіянам, які зараз масово обливають його брудом на своїх форумах, та так, що порохоботам і не снилося. Ось де треш і угар.

Проте паспортами навряд чи обійдеться, в Х@йла наверняка ще много чого припасєно, тому Зеленському і його оточенню не слід розслаблятися. Україну многі експерти називають в якості поля для реваншу Москви у разі, наприклад, поразки Х@йла у Венесуелі або за результатами травневих виборів до Європарламенту. В які Х@йло теж активно втручається роблячи ставки на праві партії. І тому якщо Х@йло получить по мордам на інших полях світової шахівниці, то спробує відігратися в Україні. Це і так, і не так.

Х@йло цілком може вчудить якусь херню і в Україні, і будь-де в світі у будь-який час. І від об’єктивного розвитку подій на світовій арені його поведінка аж ніяк не залежить, вона залежить лише від того об який одвірок він вріжеться головою гасаючи за п’яним і голим Медведєвим. Тому до належної відсічі Україні слід бути повсякчас готовою. Це аксіома.

Водночас, в Х@йла є мила психічна особливість, за якою він завжди відчуває себе победітєлєм. І де би яких звіздюлін він не вигріб, Х@йло сам себе легко переконує, що це іменно то, чого він добивався. Та радісно пострибає доганяти озорного Медведєва, як він це робив, коли розказував як класно, що є антиросійські санкції, і як чудово, що його виперли з G7. Тому заісківать і лєбезіть перед Х@йлом не слід, він гопнік та боягуз, перед напором завжди відстувпає. От бацька Лукашенко його знає, як облупленого і цими днями знову показав у цьому смислі майстер-клас.

Взагалі історія путінського посла в Мінську Міші Бабіча – чергове свідчення, що російська дипломатія одна з найменш ефективних у світовій історії. Московські посли традиційно профукували усе, за що бралися і в цьому ряду наведу лише кілька класичних прикладів: сталінський полпред у гітлерівській Німеччині чекіст Деканозов дізнався про війну із сообщенія Совінформбюро, а в часи Хрущова посол в Угорщині Андропов довідався про початок революції 1956 року лише побачивши на проспекті Андрашші під вікнами радянського посольства величезний натовп демонстрантів. У Києві, вже на наших очах, посол Зурабов так само успішно проспав Майдан і досі чудується, не понімаючи як це так сталося. Ну й цими днями у цю славну когорту московських послів своє їм’я вписав Міша Бабіч. Який зумів у рекордно стислі строки налаштувати проти себе в Білорусі усіх, від несистемної опозиції аж до самого бацьки Лукашенка лічно. Який врешті-решт недвусмислєнно угрожая Х@йлу табуреткою домігся його відкликання з благословенної білоруської землі.

Х@йло канєшно же предприняв ряд заходів, аби конфуз не виглядав слішком уж ганебно, пафосно дав Лукашенкові рік “на інтеграцію”, але знающі люди понімающе посміхаються – Лука жорсто поставив Х@йла на місце, а той послушно на те місце став. І тепер вдає, шо нічого не случилося. Чи вгамується тепер Х@йло? І чи відчепиться від Білорусі? Ні, звичайно. Він уже почав Лукашенкові мститися і мстя його страшна – Х@йло узяв довжелезний список глав государств і правітєльств, прибуття яких ожидається в Москву на 9 мая, і який состоїть з двох прізвищ: Лукашенко і Додон. І недовго думаючи рішуче викреслив Лукашенка. Який, щоправда і сам уже зробив заяву в тому смислі, шо він ту Москву в гробу видав.

Тепер усі зусилля усієї потужної російської дипломатії сфокусувалися на Кишиневі, аби забезпечити прибуття з Кишинева президента Молдови Додона. Але многі з сумнівом крутять носами – надто складна це задача для Москви. І Росії навряд чи по плечу. От цікаво, а Леонід Ілліч Брежнєв все це бачить?

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, не забуваємо про полонених і тримаємо кулаки за Олега Сенцова та решту бранців, і продовжуємо посильно і невпинно зміцнювати Армію України. Бо головнокомандуючі міняються, а Армія залишається!

Ну й слєдім, щоб віздє порядок був! А не то, шо січас

https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 2740451075

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 24/06/2019 15:06 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 46180
Звідки: Киев
Ви коли-небудь ремонтували електричні прилади? Ну хоча б зіпсовану мікрохвильовку? Хто має такий досвід, той знає – перш ніж морочитися із платою управління, лізти паяльником у діоди чи розбирати магнетрон, слід одразу перевірити запобіжники. Як, власне, і в будь-якій іншій побутовій техніці. Зазвичай проблема саме в них. Чому вилітають запобіжники? Найчастіше через перепади напруги в електричній мережі.

Так ось – у внутрішньополітичній і зовнішньополітичній мережах у нас зараз напруга аж зашкалює. Тому не дивно, що наші експерти-оглядачі один по одному алармують і висувають найкарколомніші прогнози. Один іншого жахливіший. Оті експерти – то наші запобіжники, які першими приймають і пропускають струм через себе. А при великих перепадах напруги в мережі вони першими ризикують перегоріти. Рятуючи таким чином основні агрегати. Але водночас і знеструмлюючи їх.

Хай наші експерти дарують мені оце електротехнічне порівняння із запобіжниками, зовсім не маю на меті нікого образити. Однак, це не діло, коли запобіжники аж занадто тендітні. І перегорають при найменшому стрибку напруги. Заміняти їх мідним неперегораємим дротом теж не діло – ризикуємо спалити весь агрегат. Найкращий вихід – встановити якийсь якісний стабілізатор напруги, але це справа недешева. Тож нема в діда іншого виходу, як брати до рук тестер і самому продзвонювати усі основні елементи міжнародної плати, в яку інтегрована Україна, щоб пересвідчитися – де ланцюг розірвано, де контакт є, а може де якісь діоди перегоріли. Плата ота тільки на перший погляд складна й заплутана, насправді нічого особливо сложного там нема, тому заварюємо собі кави чи чаю, а дід надягає на руки резинові рукавиці: техніка безпеки на виробництві - запорука здорової старості.

Так ось, минулий тиждень показав, що між Україною та ЄС, всупереч пророцтвам деяких алармістів, зберігається цілком нормальний робочий контакт. Пан Зеленський злітав у Париж та Берлін – всі положені месседжі там озвучив, усі очікувані месседжі від європейців ми також почули. Більше того, на тлі цього візиту Євросоюз рішуче й одностайно продовжив антиросійські санкції - як за Донбас, так і за Крим. Саміт Україна – ЄС підтверджено, та й появу у якості посла ЄС в Україні естонця Матті Маазікаса – а це явно був жест доброї волі Єврокомісії в бік нової української влади – дід сприймає як дуже добрий знак. Втім, є тут і елемент моєї суб’єктивної персональної симпатії до пана Маазікаса. Який є не лише розумною й досвідченою людиною, а судячи з усього й запеклим естоно-бандерівцем. Та він іще й історик та марафонець! Ну і як дідові та таку людину та й не шанувати? Таким чином, фіксуємо – у стосунках України з ЄС дідовий тестер видає рівний сигнал, напруга в мережі нормальна.

Невдалі ж висловлювання пана Зеленського, які пролунали в одній із столиць, лише підтверджують дідові рекомендації – говорити йому за кордоном слід тільки по бумажці. І тільки те, що йому напишуть розумні люди. Будь-які спроби пана Зеленського покращити написане розумними людьми креативними родзинками власного виробництва спричиняють гарантовані конфузи. Отже експромтів йому слід уникати. І нічого постидного в цьому нема, це нормальна практика – усі президенти, навіть найдосвідченіші, тримають перед очима тексти написані професіоналами. І чемно їх читають. За винятком хіба що “наймудріших”, типу Трампа. Але навіть Дональду Фредовичу вистачає клепки не запрошувати в США інвесторів, спокушаючи їх американками, бо вони красіві, різнокольорові і на будь-який смак. Страшно собі навіть уявити, що би зробили із містером Трампом за подібне висловлювання тамтешні гарпії із феміністських організацій. Та вони б йому голову відкусили по самі коліна. Українці ж, у цілому, були до пана Зеленського досить терпимі й обмежилися добродушним зауваженням # лєнкатвоябренд. Правда, деякі кинулися захищати пана Зеленського і виправдовувати його – ось цього робити точно не слід. Інакше наступного разу він іще щось бовкне, тільки ще хуже.

Ідьом дальше. Контакт між Україною і Сполученими Штатами. Америка, як нас попереджають авторитетні експерти, планує злити Україну Хуйлу. І не колись там, а ось-ось, через пару днів. Якщо це так, то мій тестер має мовчати – значить ланцюг розірвано, контакт перерваний. Але ж ні - тестер дзвенить і дзвенить рівно. Американська допомога Армії України послідовно збільшується, увага до українських подій з боку Вашинштона не зменшується, а навпаки. І навіть прибуття до Києва комфортного президенту Зеленському посла Вільяма Тейлора додаткове тому свідчення. Те, що пан Тейлор прибув не в ранзі Надзвичайного і Повноважного не має нікого бентежити. Причина цього лише у складності і тривалості процедури призначення в США послів. А для призначення тимчасового повіреного у справах достатньо підпису держсекретаря. Між тим поява пана Тейлора свідчить, що інтерес Штатів до України стабільно високий і ніхто нікого нікому зливати не збирається. Інакше посольство би просто евакуювали.

Щоправда, США поступово занурюються у передвиборчі перегони, а це в них завжди пріоритет. І не виключено, що інтерес пана Трампа до українського президента продиктований логікою боротьби із основними конкурентами-демократами, зокрема містером Байденом. І якщо це так, то пану Зеленському предстоять катання на таких “американських гірках”, що у-ух-х-х... Як пан Зеленський викручуватиметься в цій делікатній ситуації, дід не знає, прогнозів робити не беруся. Є в нього радники-порадники, хай думають. Але в будь-якому разі стратегічних провалів для України тут очікувати не слід. Максимум – Трамп обідиться на пана Зеленського. Ну то й хер із ними обома. Українсько-американські відносини особистими стосунками між президентами, на превелике щастя, не обумовлюються та не обмежуються.

Та і взагалі якось не схоже, щоб хтось у Вашингтоні збирався зливати якомусь Х@лу пострадянські країни. Що в Молдові відбулося бачили? Але ж у розпал молдовської кризи чимало наших експертів впадали у розпач від американо-європейсько-російського альянсу, який за їхніми пророцтвами призведе до федералізації Молдови, а далі й федералізації України з подальшим переходом обох країн у зону впливу Москви. На ділі ж, як дід і писав, усю оту кризу спричинила одна людина – пан Плахотнюк. А для її розв’язання послу США в Кишиневі містеру Дереку Хоґану знадобилося якихось 15 хвилин. Прикметно, що пан Хоґан перед тим предметно спілкувався з представником України, хоча про що вони там говорили, дід не знає.
Але після тої зустрічі американський посол особисто поїхав до пана Плахотнюка і сказав йому нєчто такоє, після чого той дременув із Молдови курсом, який явно був узгоджений і Вашингтоном, і Брюсселем і Києвом. Тітушки в Кишиневі миттю кудись зникли, Конституційний Суд РМ свої незаконні рішення анулював, а пані Майя Санду зайшла нарешті до кабінету глави уряду як законна господиня. І рішуче поставила на робочий стіл сумочку з косметічкою. Криза завершилася.

Що буде в Молдові далі – побачимо, але слід пам’ятати, що з відльотом Плахотнюка там теж не янголи з крильцями залишилися. І вони продовжуватимуть свою давню гру по почерговому доїнню то Заходу, то Росії, то обох одночасно й Україні, як одній з найближчих сусідок, хоч-не-хоч доведеться мати справу з тими, хто там реально щось вирішує. А це можуть бути люди й малосимпатичні, до того ж корупційно замурзані. Бо ніяких інших там, судячи з усього й нема, ну хіба що може пані Майя Санду. Але мені вона просто симпатична, тому моє до пані молдовської прем’єрки ставлення суб’єктивне.

Щодо головної фобії наших експертів - московського плану федералізації Молдови, з яким так резво носився Діма Козак гасаючи по Кишиневу, усе іще смішніше. Після відльоту пана Плахотнюка пан Хоґан глянув на Діму тяжлим іспитующим взглядом. Той приречено зітхнув “Я сам!” та скрутив свій план у трубочку.

Але Молдовою діло не обмежилося. Грузія!... Слухайте, друзі! Чомусь більшість наших експертів розглядають виключно лише ті конспірологічні версії, де Україна безмолвна і безропотна жертва. Де вона бідна хуторянка, якою всі помикають і за неї вирішують до кого нам іти в найми. Дідові така конспірологія категорично не подобається, можна я теж висуну свою конспірологічну гіпотезу? Хоча б для гармонії й балансу. І в дідовій гіпотезі усе навпаки - насправді усіма міжнародними подіями, які так чи інакше стосуються України, диригують саме з України. Й усі плани міжнародної закуліси розробляються не за океаном – їх розробляють високочолі інтелектуали у таємних карпатських бункерах, де надійно скриваєтья нєкая глубінна хунта. Існування якої від виборів не залежить, а між тим саме вона продовжує діловито снувати павутиння, у якому уже п’ять років поспіль безпорадно барахтається Хуйло.

У такому разі грузинські події можна розглядати як такі, що були сплановані у глибоких і комфортабельних карпатських штольнях. Де автори того підступного плану неквапно і заздалегідь організували у Тбілісі якусь чудну міжпарламентську православну конференцію. Далі в якості її вождя призначили особенно дрімучого дебіла з російської госдури. Православний комуніст – це вже смішно, але дід думає, що тут зіграло свою роль ще й прізвище того діпутата - Гаврілов. Після чого автори плану регочучи дали йому кодову назву – “Операція Гаврюша”. Але це була лише половина справи. Далі треба було, щоб московське дурбецало полетіло у Тбілісі й учудило там щось особенно вопіюще.

- Рвоне, я так думаю... – сказав один з виконавців плану “Гаврюша”. Але інший засумнівався
- Нє, не рвоне. Літо надворі, ніхто й не помітить
- А я думаю рвоне.
- Ну, давай пробувать. – і повернувшись до російського діпутата скомандував – Гаврюша, ану сядь-но на отой стільчик.
- На какой?
- Ось на цей. Сідай, не бійся...

Рвонуло. Присутні в залі куратори “Операції Гаврюша”, посол Ігор Долгов та нардеп Віктор Єленський задоволено хмикнули, але швидко напустили на обличчя суворі вирази і демонстративно залишили місце блискуче проведеної диверсії. У Тбілісі вибухнули масові акції протестів, спікер парламенту уже у відставці, міністр внутрішніх справ на черзі, а винуватий у всьому російський діпутат Гаврюша. Який тепер удівляється і в розпачі виправдовується “Ну я же нє знал! Мнє сказалі, я і сєл...”.

На цьому глибинна хунта своє коварство не ісчерпала, організатори операції подивилися на годинника і вирішили, що пора!

– Міхо, тепер твій вихід.

По їхній команді із таємних київських бункерів вилетів ужас на крильях ночі - батоно Саакашвілі і цим, прямо скажемо негуманним вчинком, глубінна хунта вирішила одразу дві задачі: і Х@лу та його посіпакам у Тбілісі сала за шкіру залила, і одночасно бурхливу енергію Міхеїла Ніколозовича, від гріха подалі, в мирне русло спрямувала. В общем, неудержимий пан Саакашвілі уже вирвався на оперативний простор, театр бойових дій йому добре знайомий, тому далі, судячи з усього, буде.

“Спровоцированная экстремистскими элементами русофобская провокация в отношении российских парламентариев расценена как очень опасное проявление” – таку високу оцінку дав “Операції Гаврюша” Х@ло на засіданні свого совета безопасності. І ви будете сміятися, друзі, але Х@ло свято тепер переконаний, що події у Тбілісі орагінзовані… американцями! Аби усугубить його положення накануні судьбоносної зустрічі з містером Трампом у Осаці 28-29 червня.

Хоча судячи з усього, сподівання Х@ла на ту зустріч далеко не такі райдужні, як в українських оглядачів, котрі вже впевнено прогнозують смичку їхніх інтересів за рахунок України, як уже свершившийся факт. Дід, окидуючи поглядом усю систему міжнародних ланцюжків, які проходять через Іран, Північну Корею, Сирію, Китай і навіть Венесуелу, не бачить жодного варіанту за якого Х@ло міг би бути чимось Трампу корисний. Тому прикладаючи до їхніх голів тестер… але сигналу не чую – контакту нема. Всі спроби його налагодити, поїздка Патрушева, спроби домовлятися через послів, чи через оточення Трампа стабільно закінчуються нічим. Балачки є. А от робочого контакту як не було, так і нема.

От Хуйлу ця зустріч у Японії конче потрібна, бо він усе ще сподівається що контакт з’явиться і тоді нарешті запрацює електродвигун американо-російських відносин. Але дід так собі думає, що з огляду на величезну кількість різних чинників (про які довго розказувать) контакту в Японії або не буде, або – у кращому разі – ми побачимо коротке замикання. Від якого, як це ми бачили і в Гельсинкі, більше постраждає містер Трамп, якого шкода, бо він прикольний.

У будь-якому разі дід очікує саміт Великої Дев’ятнадцятки з діловитим спокоєм та цікавістю, наперед знаючи, що нічого про Україну без України вирішувати ніхто не в змозі. Максимум – звільнення наших полонених. Щоправда, якщо Х@ло на це піде – то наші експерти тут же скажуть “Ага!!!”. І пояснять нам, що це доказ існування таємних домовленостей, тому Україну зливають і так далі. Але дідусь хотів би несміливо нагадати про міжнародний трибунал з морського права. Який Росія продула. А Україна перемогла. І в нас є судове рішення. А завтра Росія має офіційно прозвітувати про його виконання - Х@ло зобов’язаний моряків відпустити. Складно сказати як поступить Х@ло, але якщо українські моряки будуть ним звільнені, то Кремль обов’язково усе обставить так, ніби Росія перемогла, а Україна зазнала поразки. Українські ж експерти Кремлю у формуванні такої інформаційної картинки охоче допоможуть.

Допоможуть не через бажання прилсужитися Кремлю, звісно. А тому, що так бачать свою місію – усюди бачити загрози й небезпеки. Вони запобіжники і зобов’язані реагувати на шкідливі з їхньої точки зору перепади напруги. Однак, якщо постійно кричати “Вовки!”, то … самі знаєте… Це моя суб’єктивна думка, звісно, але з будь-якого найменшого приводу кричати про грядущу катастрофу – то тактика г-м-м-м… трохи хибна. Бо пройде рік, потім два і катастрофи не станеться – а її дійсно не передбачається – то що тоді? Тоді довіра до авторитетних нині експертів впаде. І якщо раптом дійсно щось небезпечне намітиться, то їм уже ніхто не віритиме. Тому особисто дід, при всьому моєму естетичному несприйнятті нової влади, буде її критикувати лише за діло. І лише у тих сферах, де я хоч трохи розуміюся.

Тому новому президенту, за підсумками його перших закордонних візитів, повторно рекомендую поменше активності на зовнішнополітичній арені – то явно не його жанр. Лише необхідний мінімум і лише по бумажці, без недоречних експромтів. Хай краще професіонали, вони завжди краще знають що сказати, як сказати, а коли треба – і промовчати можуть, і із залу вийти промовисто теж уміють. Більше уваги внутрішнім реформам, а тут дід не дуже розбирається, тому більше люблю читати знаючих людей. Знаючі ж люди кажуть, що роботи там у президента ну просто непочатий край.


Втім, одну із внутрішніх ініціатив пана Зеленського прокоментую. Мова про ідею перенести офіс президента з Банкової на Європейську площу, в Український Дім. Оце діло! Правильно. Офіс президента має буть поближче до Майдану. Бо оті вічні походеньки в колонах протестувальників із Майдану на Банкову трохи стомлюють, а я ж уже немолодий. Тому Український Дім – ідеальне місце і це реальний крок назустріч не лише старим, але й молодим. Студентська молодь у разі чого одразу захоплює господствующу висоту – Володимирську гірку, а решта громадян тим часом швидко оточує Український Дім зусібіч. Після чого чемно звертається до президента: “Виходь, побалакать треба”. Отже Український Дім – ідея хороша, молоді також має сподобатися. :-D

Адже молодь у нас – те, що треба. Учудить таке з Портновим… - от молодці, хороші дітки! І зверніть, до речі, увагу – студенти КНУ, які так ловко і майстерно прокрутили цілого проффесора Портнова “на ху..у”, зовсім іще юні. І в минулому Майдані участі не брали. Їм тоді було по 13-14 років. Ну от звідки в них оті гени?...

А футбол? Молодіжка U-20 – чемпіони світу! Я такого навіть уявити собі не міг. Але знаєте, що то за футболісти молодіжної збірної, які зараз вибороли світове золото? Ото оті дітки, які вперше взули бутси під враженням від Євро-2012. Їм тоді було по 10-12 років!

Час стрімко летить і вже виросло нове покоління, яке повністю належать уже новому століттю. І мені, старому, оці Українці ХХІ століття дуже й дуже подобаються. Хороші дітки, правильні. І з великим майбутнім. Та й Х@ло на той час уже здохне

https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 4173071598

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 27/06/2019 23:36 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 46180
Звідки: Киев
Цитата:
Зі слів пана Зеленського ми дізналися, що МИД РФ офіційно, нотою, запропонував обговорювати повернення українських моряків за умови визнання Україною законності російського над ними судочинства, а отже, опосередкованого, визнання законності окупації Криму. МЗС України дав на цю пропозицію цілком очікувану відповідь, що звільнення моряків має відбутися у відповідності до рішення Міжнародного трибуналу з морського права. Про цю відповідь пану Зеленському, за його словами, було невідомо, від дізнався про неї з інтернету. Це його дуже обурило. Ну просто дуже. І про своє обурення він вирішив повідомити всьому білому світу. Що він негайно і зробив у властивій йому емоційній манері з прямими звинуваченнями на адресу міністра закордонних справ.

Щоправда президент так і не повідомив нам, що саме його обурило найдужче – сам факт відповіді МЗС України, чи зміст тої відповіді? Різниця тут принципова. Бо якщо перше – то Клімкін, негідник отакий, проявив недисціплінованість. Але така службова недбалість навряд чи заслуговує на цілий президентський брифінг, можна було б обмежитися доганою. Без розголосу у ЗМІ.

Якщо ж у президента претензії саме до змісту відповіді МЗС, то це різко змінює справу. Бо тоді мова йде про зміну президентом офіційної позиції України в одному з найважливіших зовнішньополітичних питань, а саме – законність чи незаконність окупації Росією Криму.

Спробуємо розібратися.

ДІдусь прослухав виступ Зеленського кілька разів (ніяк не звикну до своєрідного стилю його публічних виступів) і готовий поділитися своїми висновками й оцінками:

- нападки на Клімкіна безпідставні. Той діяв цілком у межах своїх повноважень і повністю в інтересах України – відповідь МЗС України ні на йоту не відступає від нашої офіційної позиції. Про те, що Зеленський не бачив ноту-відповідь МЗС України – вірю. Але не вірю, що характер і зміст позиції України, викладені у ноті, були Зеленському невідомі. Вони були йому відомі, і заперечень раніше ніби не викликали. Чи може пан Зеленський вже змінив свою думку і вже визнає правомочність російських судів судити наших моряків, як злочинців? Коли змінив? Під чиїм впливом?

- від імені України говорить не лише президент. У міжнародних стосунках від імені України виступають і міністр закордонних справ, і навіть посли та рядові дипломати. Вони офіційно представляють державу за кордоном. Робота в них така – інтереси держави захищати. Президенту слід про це знати. Тим паче, що Клімкін не виходив за межі своїх повноважень і на прерогативи глави держави аж ніяк не зазіхав. І Конституції не порушував - дана МЗС відповідь цілком узгоджується і з Конституцією України. Де чорним по білому написано, що «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною” (Розділ 1, Стаття 2).
.

- щодо ПАРЄ – так, тут можу із Зеленським навіть погодитися. Зеленському змінити рішення Меркель і Макрона було явно не під силу. Те рішення було вже прийняте. Чому і як було прийняте – свою версію, як можливий варіант, дід виклав у попередньому пості, в якому допустив, що то частина якоїсь негласної пакетної домовленості. І, до речі, ця версія учора отримала своє перше підтвердження - анонс Медведчука про скоре звільнення групи українських полонених. Якщо це дійсно так, тоді пазл починає складуватися: Меркель і Макрон свою частину пакетної угоди виконали й допустили РФ у ПАРЄ. Тепер черга за Хуйлом. Ось він і починає відпускати полонених, але подає це, звісно, як велику заслугу Медведчука. Щоб одним махом досягти дві цілі – і перед Меркель з Макроном зобов’язання формально дотримати, і кумові своєму перед виборами підсобити.

- водночас Москва має звільнити і українських моряків. І Москва ніби навіть не відмовляється. Але робити це планує у властивій їй блюзнірській формі - не на виконання Міжнародного трибуналу з морського права, як би мало бути. А навпаки - примушуючи Київ погодитися із законністю російсьої юрисдикції судити наших моряків, а фактично – ціною визняння законності окупації Росією Криму. Клімкін на це зреагував цілком очікувано, для нього це неприйнятно і нота-відповідь МЗС була мабуть складена у відповідному дусі. Бо це офіційна позиція України, яка додаткового узгодження з президентом не потребує.

Однак Зеленському, мабуть, відомо щось інше. Про що невідомо міністру, а тим паче небайдужим громадянам. Тому й виступ Зеленського на брифінгу дуже скидався на виправдовування перед кимось за кордоном: «Ето нє я! Я всьо знаю, будєм действовать, как договорились. Ето подчіньонниє перестаралісь, от я ім щас!». Ось він і влаштував Клімкіну привселюдну виволочку, після якої чемно попросив Хуйла «верните детей родителям».

Ось єдине, на мій погляд, більш-менш логічне пояснення цього аж занадто емоційного навіть для Зеленського виступу.

Бо якщо це не так, тоді виправдання сьогоднішньому брифінгу пану Зеленського просто не бачу. Адже він не лише привселюдно образив одного з вищих державних урядовців України, до того ж образив незаслужено і безпідствано. А ще й сам себе поставив у смішне положення – наївно купився на звичайну кремлівську розводку, покликану розсварити недосвідченого президента з професійним українським дипкорпусом.

Ну або став жертвою якогось інтригана із власного оточення. Котрий наябеднічав на Клімкіна, що той не уважає Зеленського та сам виступає від імені України. В общем, майстерно накрутив обідчивого й ревнивого Зеленського аж до состоянія невменяємості. Ну й той взбеленився та побіг скликати брифінг.

Дід, щоправда, не думає, що це звичайний емоційний зрив Зеленського, викликаний підвищеною образливістю. Більше скидається, що Зеленський отримав від когось сигнал із Кремля, що вже домовленого звільнення моряків не буде. І завтра Хуйло на запитання Трампа в Осаці відповість, що Київ сам винуватий, бо відхилив контструктивне предложеніе МИД РФ. Дізнавшись про це в Зеленського напевно стривожилися й вирішили швиденько виправдатися. А цапом-відбувайлом зробити Клімкіна.

Але тоді виникає серйозне запитання вже до самого Зеленського – шо проісходить? Позиція України змінилася? І пан президент Зеленський готовий пристати на умови Москви та визнати законність окупації Криму? Звільнення полонених – справа свята, погоджуюся. Але на яких умовах? Під час брифінгу ми відповіді на це питання так і не почули. Ми почули лише, що рецидівіст Клімкін - злосний нарушітєль Конституції. Але чи не готується зараз сам президент Зеленський порушити Конституцію в одній із найважливіших її частин? В ознаменуваніє, так сказать, 23-ї річниці її прийняття.

P.S. Постійні читачі в курсі, що дід взявся ретельно моніторити дії нової влади на зовнішньополітичному напрямку. І я, попри своє більш ніж скептичне до неї ставлення, намагаюся бути гранично об’єктивним. Не займаюся очернітєльством, не зловтішаюся з кожного ляпу чи проколу недосвідченого президента, а намагаюся стежити, аби він рухався у правильному напрямку й не робив заступів. Коли це робиться, так як треба, то я чесно визнаю – так усе робиться вірно, зауважень у діда нема. І фактично цілий перший місяць президентства у мене принципових претензій не виникало. Я навіть історію з ПАРЄ у провину Зеленському не поставив, хоча формально цей провал стався за його президентства. А ось сьогодні, після брифінгу Зеленського, у мене вперше виникли серйозні підстави запідозрити нову владу у намірах піти Хуйлу на поступки. Хай навіть із лучших побуждєній та заради святої мети – звільнення полонених. Підстав стверджувати, що це саме так у мене нема, є лише перші підозри. Але владі і такі підозри слід розвіювати якомога швидше і якомога переконливіше. Не перед Парижем, Берліном чи Москвою виправдовуватися треба, а перед власними громадянами. Котрі, так вже склалося історично, особливо не люблять, коли власть шось робить втіхаря.

https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 1209425561

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 25/07/2019 06:19 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 46180
Звідки: Киев
Цитата:
Якось занесли діда чорти в Джакарту. По ділам туди заскочив, ненадовго. Діла порішав напрочуд швидко, лежу в готелі, дивлюся телевізор, аж тут реклама: “Вікенд на Балі“. Переліт лоукостером практично на шару! Ну, халява вона і в Індонезії халява, то дід за пару годин вже стояв на балійському пляжі. Куди давно хотів потрапити, бо знающі люди казали, що на Балі і море прекрасне, і хвилі високі, ще й акули інтелігентні, не кусючі. Тобто ідеальне місце для серфінгістів. Дід, правда, ніякий не серфінгіст, просто мені завжди було цікаво, що воно за штука така - серфінг. Треба попробувать.

Понятне діло, що самому навчитися на серфі кататися складно, краще взяти тренера. Позвав одного й питаю: “Навчиш діда кататься на дошці, хлопче?” – “Єс, оф корс! Тен долларз” – “На, тримай гроші, кровосос. Тільки гарно вчи”. За годину хлопець розповів-показав-навчив базовим премудростям катання на серфі, а потім і каже “Ваша задача діждатися гарної хвилі і постаратися її осідлати. Якщо це вдасться, ставайте на дошку й тримайте рівновагу якомога довше, поки хвиля вас несе. Не робіть різких рухів, бо ще втопитеся к лихій годині. І не намагайтеся управляти тою хвилею, бо це неможливо.” Після чого прив’язав мені до ноги серф і, посміюючись у кулак, відправив діда у відкрите море.

Дивна річ, але мені практично одразу трапилася дуже висока хвиля – одна з тих, на які професійні серфінгісти годинами чекають. І якось так сталося, що мені одразу вдалося стати на дошку і скоро дід опинився на гребені тої чудо-хвилі. Яка з величезною швидкістю понесла мене в напрямку берега. То був реально кайф. Який скоро закінчився, бо з дошки я таки гепнувся, у воді діда добряче побовтало, аж напився солоної води. Але зрештою дістався таки берега радісний і довольний, що хоч дошкою по голові не бахнуло. Як це часто буває, серфінгісти в курсі.

Електоральний успіх пана Зеленського і його “партії” дуже нагадує мені ту пригоду на Балі. Вийшли хлопці вперше у політичне море і їм одразу трапилася потужна хвиля. І опинилися вони на самісінькому її гребені. Хвиля поки ще продовжує їх нести, і їх також несе. У них зараз реальна ейфорія, що зрозуміти нескладно – набагато професійніші політичні серфінгісти не зуміли цьогорічну хвилю осідлати, а багатьох просто змило у воду.

Проте деякі виплили і серед них ми бачимо рідного нам до болю пана Медведчука. Пан Медведчук, як депутат і цілком можливий віце-спікер ВРУ – це звичайно нонсенс і парадокс. Бо йому давно місце в буцегарні. Туди він колись неодмінно потрапить, а поки нехай депутатствує. І нічого жахливого у цьому нема – буде в нас на очах. Й чесно кажучи, краще вже Медведчук у ВРУ, ніж на його місці хтось розумний.

У контексті “успіху” Опоблоку дідові вже кілька разів траплялися тривожні коментарі на кшталт “П’ята колона в парламенті”. У мене давно закралася підозра, що люди, які говорять про “п’яту колону” або не знають, або не хочуть знати що то власне таке. І вкладають у це поняття не зовсім те, що було насправді. Бо всі одразу наводять приклад Іспанії, де у 1936 році франкістські війська чотирма колонами рушили штурмувати республіканський Мадрид. Тоді хтось із франкістських генералів буцімто похвалився, що в Мадриді є ще й п’ята колона, яка вдарить по оборонцях із тилу. Після чого і з’явився мем “п’ята колона”. Але чомусь ніхто не хоче розповідати, що було далі. А дід розповість.

Далі штурм Мадриду ганебно провалився. Захисники іспанської столиці озброїлася гаслом “Но пасаран!”, зорганізувалися і дали франкістам духопелу. А ті так від Мадриду драпали, що соромно розказувать, отже, ніяка п’ята колона в Мадриді себе в 1936 році не проявила. Бо, ймовірно, її і зовсім не було. Зате майстерно вкинута франкістами пропагандистська мулька про “п’яту колону” наробила згодом республіканцям непоправної шкоди.

Адже захисники Мадриду, як відсвяткували важливу перемогу над франкістами та відстояли свою столицю, почали уважно придивлятися один до одного. То там, то сям почулися звинувачення у зраді, в дезертирстві, хтось пригадав, що деякі командири не так командували, а хтось пустив плітку, що інтеданти розкрадають волонтерську допомогу. Гармати ж не там стояли, та не туди стріляли, підкріплення підходили несвоєчасно, боєприпасів же зовсім не було, політики мабуть вкрали. Політики ж усі зашкварені. Поголовно. Долили масла у вогонь троцкісти з анархістами, які розлаялися вже на ідеологічних засадах. Словом, скоро гарячі іспанські республіканці так між собою розсварилися, що між різними їхніми підрозділами почали спалахувати справжні бої. Кінець кінцем вони самі перетовкли одне одного, бо вже ніхто нікому не вірив. У результаті, через три роки, франкісти зайняли Мадрид взагалі без бою. А до центру іспанської столиці їхні війська спокійно доїхали, скориставшись послугами мадридського метро. Ось і все, що ви хотіли знать про п’яту колону та реальний вплив цього явища на політичне життя воюючої країни. Тож якщо пан Медведчук і Ко будуть у нас під пильним наглядом, то це добре. Краще б у буцегарні, але якщо ні, то хай хоч у парламенті. Поки що.

Але дід відволікся, звиняйте. Отже пан Зеленський і двісті п’ятдесят (чи скільки їх там) нардепів його фракції зручно вмостилися зараз на одному спільному серфі і стрімко летять на гребені електоральних очікувань вперед, у зоряну далечінь. Очі в них сяють, все в них прекрасно, їх ваблять казково-чарівні вогні монокоаліції, все чудесно. Але про те, що ніяка хвиля не триматиме їх вічно і рано чи пізно свято скінчиться, вони явно не думають. А даремно.

Як саме зелена команда збирається очистити Україну від корупції та олігархів, дід не знає. Ні, я зовсім не проти очищення України від корупції. Просто дивлячись на пана Зеленського й на ту публіку, що його щільно зусібіч оточила, в мене у пам’яті постійно зринають, може не дуже доречні, зате кумедні приклади зі світового досвіду боротьби з корупцією та олігархами.

Ось є, наприклад, така мальовнича країна Чилі - ота, що в Південній Америці обачно сховалася за Андами. Хоча це її від пануючої в Латинській Америці пошесті популізму, на жаль, не вберегло. Тому довелося чилійцям стати свідками регулярного приходу до влади цілих ватаг “борців за щастя народне”, які змінювали одна одну, заселяючись у президентський палац міста Сантьяго під гаслами боротьби за все хороше і проти всього поганого. І був серед них один переконаний борець із олігархами, хвацький ґенерал з милозвучним прізвищем Ібаньєс. Який у 1927 році також дочекався потужної хвилі народних очікувань, майстерно її осідлав, а вона й занесла його прямісінько у президентське крісло. Не зайвим буде додати, що полюбили тоді чилійці сеньора Ібаньєса через швабру. Швабра була його політичним логотипом, як символ очищення рідної неньки-Чилі від олігархів та корупціонерів. Так ось.

Сеньор Ібаньєс був людиною енергійною, балакучою, обожнював виступати і неабияк сам від себе перся. Не був чоловік позбавлений деякого нарцисизму й після нього у президентському палаці Ла Монеда залишилося чимало дзеркал. Часом у найнесподіваніших місцях. Кіно він теж любив дивитися, але в основному про себе самого. Дуже жалкував, що кінематограф у його часи ще був німим, а він же вважав себе видатним оратором. Але особливо сеньор Ібаньєс любив, коли підлабузницька преса називала його чилійським Муссоліні. Управляв він країною здебільшого виступами з президенсткого балкону, з якого енергійно розмахував шваброю та вигукував на всю площу Конституції гасла, як він поборе проклятих олігархів і як він сильно-сильно любить простих чилійців.

Виборці йому спочатку несамовито аплодували, потім просто плескали в долоні, а через чотири роки пішли брати Ла Монеду штурмом. Бо дістав. Сеньор Ібаньєс, який був переконаний, що всі його дуже люблять, неабияк здивувався. Але вчасно зметикував, що нада тікать, зістрибнув з балкону, перемахнув через Анди і спинився засапаний аж в Аргентині. Де потім багато років поспіль просидів у якійсь таверні в Буенос-Айресі, і довгими сумними вечорами пив чарку за чаркою текілу, скаржачись на невдячних чилійців. Рахунки ж йому оплачували жалісливі чилійські олігархи, проти яких він так красиво й картинно боровся.

Сеньор Ібаньєс, щоправда, не спився і в 50-х роках знову став у Чилі президентом, але лише тому, що вся Південна Америка в минулому столітті потрапила в якесь зачароване коло. У якому військові хунти змінювали популістиські ліві уряди, а популістів потім скидали нові військові хунти. Цей колообіг у окремих латиноамериканських державах триває й досі, хоча в деяких виробилася гібридна форма демократичного устрою - військово-популістські хунти. Це коли генерали в яскравих мундирах розповідають глядачам про трудності боротьби з олігархами, бо їх підтримують США, а потім розважають своїх виборців грою гітарах, трутруках, реку-реку чи й просто співають їм народних індіанських пісень. На фортепіано вони, правда, не грають – музична освіта в латиноамериканських борців із корупцією трохи не та.

Звісно, Україні подібні сценарії не загрожують, наш президент принаймні на роялі грати вміє. Але цілком очевидна популістська риторика свіжообраної влади, дозволяє говорити про її довговічність із деякою стриманістю. Популістські уряди взагалі довго не живуть, особливо в Європі, де втримуються максимум одну каденцію. Приклад Греції бачили? Який був пан Ципрас решітєльний і дєрзкий. І шо? Де він тепер? Сидить десь, мабуть, п’є метаксу й обкладує своїх співвітчизників барвистими давньогрецькими прокльонами. А греки дивляться зараз один на одного і згадуючи останні чотири роки здивовано питають: “Шо то було?” – “А хер його зна, я за Ципраса не голосував” – “І я не голосував” – “А хто голосував?” – “Не знаю”.

Чи повторить пан Зеленський політичну долю пана Ципраса я також не знаю. Але цілком може. Це якщо ще повезе. Бо може й не повезти – українці, то не добродушні греки, довго терпіти не будуть, в нас клімат інший. Тому зараз ніхто не скаже, чи вдасться зеленій команді дістатися до наступних виборів верхи на серфі, а чи вони беркицьнуться з нього достроково й вилізуть на пісок очманілі, з піском у трусах та гулями на головах. Під беззвучний сміх тренера, котрий так бездушно пустив їх у відкрите політичне море.

Але гарантовано наші новообрані серфінгісти впадуть, якщо раптом вирішать, що вони тут головні. Це не так. Головною є хвиля. Керувати якою краще й не пробувать, їй треба підкоритися. А хвиля українська достатньо потужна й рухається вона у правильному напрямку. І вітер дме у правильний бік. Протилежний від мокшанських болот, де ніяких хвиль нема, а є лише жаби й кікімори. І Ху@ло десь там квакає. Кстаті, ви будете сміятися, але в тих болотах минулої неділі теж були якісь “тоже выборы”. Смішно.

А от вибори в Україні - що би хто не казав, і як би подобалися нам результати, чи ні - пройшли чесно. І президентські, і парламентські. Це велике діло, але це не заслуга ні Зеленського, ні Порошенка. Це заслуга потужної української хвилі, яка двома Майданами прорвала нарешті ту штучно споруджену за московськими лекалами греблю. Тішу себе сподіванням, що це вже остаточно й більше масштабних маніпуляцій під час виборів в Україні ніколи не буде. А це означає, що доба підрахуїв нарешті відійшла в минуле й у цьому сенсі програш на виборах пана Ківалова-Підрахуя десь навіть символічний. Яка доба в нас попереду? Ранувато ще щось казати. Але дідові би дуже не хотілося, аби майбутні українські школярі, вивчаючи Історію України нашого часу, читали про хай коротку, але ганебну добу інфантильно-популістського роялізму. :-D

P.S. Дідусь приносить свої вибачення за тривалу відсутність в ефірі, на те були свої причини, про які не казатиму, бо воно вам не потрібно. Але за всім, що відбувається уважно стежу, головним чином за міжнародними подіями. Там намітилися певні цікаві тенденції, про які розповім у наступних постах. Котрі тепер уже з’являтимуться регулярніше.

https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 5007472181


*THUMBS UP* :-D

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Дідусь Свирид Опанасович :-)
ПовідомленняДодано: 02/08/2019 19:54 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 46180
Звідки: Киев
Цитата:
Доброго здоров’я, друзі! Надворі серпень та ще й п’ятниця – що ще потрібно людині для хорошого настрою? Але новообрана влада послідовно старається, аби нам було ще й смішно. І не встигла країна відсміятися над своїми слугами, яких возили на муштру в Трускавець, як якийсь жартівник із ОПУ запустив веселу мульку про звільнення свого шефа, пана Андрія Богдана. Вдосталь насміявшись над наївними журналістами та блогерами, котрі так легковажно купилися на цю фейкову новину, інші президентські жартівники її хіхікаючи спростували. А потім регочучи заявили, що жарт насправді – то жарт про фейк. І що заява про відставку таки справжня. Але відставки, тільки не смійтеся, нема. Бе-бе-бе!

Ну що ж, українці гумор люблять, хоча дід думає, що у випадку із паном Богданом мова йде не зовсім про жарт. Більше скидається на те, що в нашому коханому політикумі спалахнула жорстока підкилимна гризня, детально розбиратися в якій не маючи інсайдерської інформації дід не ризикне. Але очевидно, що там не на шутку схватилися дуже гарячі хлопці, які практично одразу синхронно вдалися до крайніх заходів – уже апелюють до США.

Взагалі-то, українські політики із сивої давнини відзначалися патологічним невмінням розбиратися між собою самостійно. Навіть руські князі, котрі доводилися один одному єдинокровними родичами, або навіть рідними братами, майже ніколи не могли залагодити свої чвари в тихому родинному колі. І щойно посварившись одразу залучали до своїх сімейних розборок усяких там половців, татар, московитів, османів, та і всіх інших чужоземців, яких угораздило опитинися по сусідству із неспокійними землями наших норовливих предків.

Традиції цієї політичної практики заклав іще Святополк Окаянний, у котрого якось виникли певні розбіжності в поглядах із братами на шляхи розвитку Русі та напрямки її реформування як передової монархічної держави середньовіччя. Полемізуючи із братом Ярославом Святополк не вагаючись двинув на нього печенігів та поляків, а той не довго думаючи посунув на Святополка на чолі норманів. І таким чином в Україні було вперше успішно апробоване цікаве ноу-хау – вирішувати внутрішні питання залучаючи зовнішні сили.

Це, започатковане ще в ХІ столітті ноу-хау за тисячу років було творчо розвинене, бо практично усі давньоукраїнські князі та козацькі гетьмани у цій практиці постійно практикувалися та вдосконалювалися. Вони цілком щиро вважали найстрашнішими ворогами нашої вітчизни своїх внутрішніх опонентів, а зовнішніх гравців, - усяких там королів, царів та султанів, - розглядали лише в якості другорядних допоміжних фігур на великій українській шахівниці. Тому варто було двом українським діячам не поділити якусь булаву, як кожен із них швиденько хапався за фігуру, що стояла ближче. Один рішуче брався за турецького султана, інший за московського царя і нумо ними буцатися. Ці сторінки історії України отримали своє художнє відображення в численних піснях-голосіннях, якими наші предки відгукнулися на політичну практику своїх керманичів, внаслідок якої українськими землями раз у раз прокочувалися хвилі усяких зайд. Прокочувалися на запрошення тих таки керманичів.

Так ось, спостерігаючи за діяльностю новообраного президента нашого, пана Зеленського, дід фіксує його напрочуд швидке перетворення на типового українського політика у поганому розумінні цього слова. Бо він також, уже вочевидь, цілком щиро вважає, що його справжні вороги – усередині України. Зовнішні ж вороги – дрібні й несуттєві. А ось внутрішні вороги плодяться як зайці – раніше був лише Порошенко, потім увесь МЗС на чолі з Клімкіним, далі взагалі усі урядовці, які працювали на державних посадах протягом темних років до настання світлої ери Зеленського.

Політичні ж партії, які претендували на місця у ВРУ, то взагалі смертельні вороги слуг народу, за винятком хіба що “Голосу”. Але на “Голос” у пана Зеленського були свої, не дуже гігієнічні розрахунки, тому цей виняток правило лише підтверджує. І що прикметно, пан Зеленський напрочуд швидко, без розкачки вдався до практики боротьби із внутрішніми ворогами шляхом залучення на українську шахівницю зовнішніх фігур.

Прикладів цієї евлюції пана Зеленського поки що не дуже багато, він на посаді лише перші місяці, однак звернімо увагу на цікавий епізод передвиборчої боротьби. Це коли блок ЗаЖОПу в особі його лідера, пана Медведчука, гучно оголосив про скоре звільнення українських моряків. Сподіваючись таким чином добрати ще якийсь відсоток чи два до свого загального результату. Пан Зеленський, який не міг дозволити, аби дивіденди від звільнення моряків отримав не президент держави, а якась ЗаЖОПа, вирішив сиграть на упреждєніє. І спробував сиграть нєпосредственно Ху@лом.

Пригадуєте, як пан Зеленський, усупереч настійливим застереженням наших західних партнерів, сам зателефонував Ху@лу? З явним наміром іспользувать Ху@ла, як звичайного пішака в українській внутрішньополітичній боротьбі. Бо ніякого іншого пояснення тому несподіваному дзвінку Зеленського в Москву дід не бачить. Паном Зеленським явно рухало емоційне ревниве небажання аби лаври освободітєля полонених, отримав пан Медведчук. Він сам прагнув тих лаврів тому рішуче узяв у руки телефон.

Ху@ло, який сам себе мнить аж ніяк не пішаком, а гравцем, від такої нєпосредственності юного інфанта з Києва неабияк охренєл. І обідившись за неуваженіє до його царственного велічества мгновенно іспользував дзвінок Зеленського для його ж дискредитації. Кремльовська пропаганда тут же почала трубіти, що Зеленський уніженно йде до Москви на поклон, нікуда он нє дєнєтся. Звісно, що моряків звільняти в цій ситуації недоречно і Ху@ло звичайно ж їх не звільнив.

Пан Зеленський отримав таким чином болісний щелчок по носові і було би принаймні логічно, аби після невдалої ідеї з тим дзвінком він зробив правильні висновки. Й усвідомив нарешті, що з Ху@лом у нього не має бути жодних прямих контактів. Жодних. Це аксіома.

Щоправда, більше скидається, що пан Зеленський зробив із тої історії неправильний, тобто дуже притаманний українським політикам висновок – винуватий не Ху@ло, а коварні внутрішні враги. Які не дали йому з Ху@лом договоритися. Але нічого, він спробує іще. Втім, якщо в розряд ворогів Зеленського тепер уже потрапить і Медведчук, то це, мабуть, єдиний позитивний результат від того недоречного дзвінка Ху@лу. У будь-якому разі Медведчук не має отримати від президента ніякого офіційного статусу в мінській групі чи в будь-якому іншому форматі. Ну хоча б це пан Зеленський має розуміти?

Але повертаємося до гризні, яка на наших очах розгорається між деякими нашими київськими діячами, котрі важко сопучи борюкаються зараз під килимом. Дідові подібні розборки зазвичай мало цікаві, просто, як і всі, спостерігаю, як із-під того килима раз у раз вигулькують волохаті ноги то пана Богдана, то пана Кличка. З усього видать, що зчепилися хлопці явно не на шутку, принаймні зовні розвиток подій виглядає таким чином: пан Богдан зробив гучну заяву про спробу Кличка його підкупити; на це пан Кличко миттю відповів прямим джебом – вилетів до США, де вдало комусь наябеднічав; після цього з’являється інформація про начебто відставку Богдана. А далі розгорається взагалі якась абсурдна історія навколо того чи є відставка, чи її нема. Що свідчить лише про одне – пан Зеленський ситуацію не контролює. Навіть у власному, найближчому оточенні;

Правда, у всій цій історії дідові значно цікавіше із якою стрімкістю конфлікт між Богданом і Кличком отримав міжнародний вимір. Бо якщо США так оперативно та рішуче втрутилися, то справа тут явно не в панах Богдані та Кличку. Схоже, що США сфокусували свій апетитний погляд на значно смачнішій постаті. А хтось і прямо каже, що постать ота – пан Коломойський. Про якого подейкують всяке, а деякі навіть кажуть, що чи не половина галасливих слуг народу, котрих минулого тижня муштрували в Трускавці, належить особисто Коломойському на правах його приватної невідчуджуваної власності. Отже в патовій ситуації Коломойський буде здатний зруйнувати єдність монокоаліції мановенієм своєї пухкої руки. Якою водночас тримає і пана Зеленського. Тримає хоч і ніжно, зате міцно.

Між тим патова ситуація, яка може змусити пана Коломойського діяти жорстко, без ніжних сентиментів цілком реальна. Більше того – вона стрімко наближається. Адже в американського правосуддя є до нього ряд серйозних запитань, а розслідування веде доблесне ФБР. А хід того розслідування не обіцяє пану Коломойського нудного життя. Правда й сам пан Коломойський не з тих, хто уникає бою. Його тактика – спровокувати кризу, постійно піднімаючи ставки з тим, щоб у слушну мить здати меншу частину активів, аби врятувати головні. І якщо у складі ВРУ дійсно є депутати, які на певному етапі свого творчого життя необачно зв’язалися з паном Коломойським, то ось їм би зараз варто було дуже тривожитися. Саме їх у разі чого пан Коломойський пошле в бій, а потім і здасть без усякого жалю. Правда, спершу добряче поюзає.

Таким чином, якщо комусь здавалося, що приголомшлива перемога Слуг народу дасть країні внутрішню стабільність то це вже явна ілюзія. Це вже зрозуміли й наші американські партнери, що в існуючій ситуації навіть добре. Хоча було б значно краще, якби українські політики навчилися нарешті розбиратися між собою без іноземців. Але це трапиться не раніше, ніж вони навчаться обходитися без олігархів.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за Олега Сенцова, українських моряків та решту бранців і продовжуємо рішуче й послідовно допомагати зміцненню Армії та Флоту.

І слєдім, щоб віздє був порядок! А не то, шо січас :)

P.S. І все ж таки мене дивує пан Коломойський. Невже він дійсно не розуміє, що вже обома ногами рухається шляхом свого молдовсього колеги, пана Плахотнюка? Адже для Вашингтону ці дві фігури одного порядку, а у схожих ситуаціях американці звикли діяти шаблонно. Себе не жаліє, то хоч би депутатів своїх пошкодував, пропадуть же ні за цапову душу.

P.P.S. Україні нічого не загрожує. Переживемо. В українському шлунку їжак перепріє

https://www.facebook.com/svyryd.opanaso ... 5763501772

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 24 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Користувачі, які зараз переглядають цей форум: Google [Bot]


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед: