«Главред»

Главредный форум
Сьогодні: 20/10/2017 09:59

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 293 повідомлень ]  На сторінку 1, 2, 3, 4, 5 ... 20  Далі
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Страна, выжившая из ума
ПовідомленняДодано: 17/08/2016 11:21 
Старейшина

З нами з: 20/09/2008 16:39
Повідомлень: 26140
Звідки: Мир Полудня
Истинная суть «демократических реформ» или
Чего на самом деле хочет Запад


Цитата:
В разговорах о стратегии Запада в отношении РФ часто возникают споры вокруг того, какая степень лояльности российских элит устроит Запад. Одни говорят, что для получения "ярлыка" будет достаточно фактического выполнения требований по сдаче геополитических позиций и ресурсной базы страны при сохранении какого-то номинального патриотического дискурса. Другие указывают на то, что демонизация России на Западе достигла такого масштаба, что без полного отказа от любых патриотических лозунгов примирения не будет.

Выйти за пределы этих умозрительных конструкций можно лишь попытавшись обратиться к практике, благо прошедшие два с половиной десятилетия дали столько примеров "демократических реформ" стран ЦВЕ и СНГ под эгидой Запада, что даже не очень внимательное наблюдение за ними позволило сформировать примерное понимание шаблонов и лекал, по которым эти "реформы" проводятся. Тем более, что с конца 80-х эти лекала не претерпели особых изменений.

Запад во всех случаях выставлял примерно один и тот же перечень требований к "переходным" посткоммунистическим странам. Нет оснований полагать, что в случае России он собирается отходить от заявленных и давно опробованных методов. Скорее, возможно их расширение и углубление, но никак не изменение общей направленности. Поэтому есть смысл оценить эту направленность в общих чертах, исходя из тех примеров, которые мы лицезрели и продолжаем лицезреть в других посткоммунистических странах.

Прежде всего, нужно понять, что Запад ещё со времён первичной колонизации неевропейских земель использует смешанную тактику, активно привлекая к управлению завоёванными территориями местные кадры. Где-то в большей степени, где-то в меньшей, в зависимости от получаемых результатов. Но до сегодняшнего дня сохранился в качестве аксиомы принцип наименьших затрат, согласно которому нет смысла добиваться полного контроля и брать на себя все управленческие функции в "осваиваемых" странах, достаточно установить приемлемые политические рамки, расставить на нужные посты лояльные местные кадры, сохранить за собой доступ к ключевым управленческим механизмам – и система перейдёт в самоподдерживающееся состояние, не требующее чрезмерных ресурсов от "метрополии". Не нужно постоянно держать вожжи и направлять коней, достаточно сформировать правильную упряжку и время от времени присматривать, и машинка сама поедет.

Эта "функциональная экономия" с годами выродилась в "управленческую лень". Особенно негативно сказались информационные технологии, когда, с одной стороны, красивая картинка стала показателем успешности и главным инструментом манипуляции, а с другой, снизила мотивацию к решению реальных проблем и выстраиванию работающей системы управления. А зачем лишний раз напрягаться, когда можно найти правильные кадры для правильной телекартинки? Вследствие этого, качество западной модели внешнего управления серьёзно упало, правда, не настолько, чтобы говорить о кризисе жанра и пересмотре самой модели.

Попробуем описать её основные элементы, а заодно и ответить на вопрос, а чего хочет Запад от "стран молодой демократии".

1. Демократическая риторика.

Демократия, права человека, рыночные свободы должны стать альфой и омегой всей публичной политической деятельности. Постоянные отсылки к этим "базовым ценностям" должны сопровождать любое событие и любой процесс, желательно с выпячиванием контраста с другими странами или историческими периодами в жизни собственной страны, где этих "базовых ценностей" не существовало.

И это не просто ритуальные пляски, нет! Это важнейший элемент становления нового самосознания общества, в котором почти религиозное поклонение "либеральным ценностям" и приобщение к "демократическим идеалам" должно формировать завышенную самооценку (как индивидуальную, так и коллективную) о переходе в "новое цивилизационное качество", превращение в нечто более продвинутое и прогрессивное по сравнению с "непросвещёнными", "дикими" народами.

Недаром событиям, в результате которых страна "встала на пути демократии", придаётся статус "революции", даже когда на деле они никак до революций не дотягивают. Потом эти революции мифологизируются, обрастают "героическими" подробностями и биографиями их участников, попадают в учебники и прочно врастают в массовое сознание как некие "отправные точки", задавшие новый вектор эволюции государства.

Помимо символической отсылки к "ценностям свободы", демократическая риторика по умолчанию подразумевает полную политическую солидарность с "демократическим сообществом свободных наций". Иногда это подкрепляется формальными механизмами вроде возможности странам – нечленам ЕС подписываться под общими позициями Евросоюза, что придаёт оставшимся за шенгенской стеной "апликантам" особый вес в собственных глазах. Но в какой бы форме это ни осуществлялось, принцип политической солидарности всё равно остаётся элементом "обязательной программы" для новичков. Не в последнюю очередь потому, что Запад позиционирует себя как "сообщество демократических наций", качество отношений между которыми в корне отличается от остальных "джунглей".

Разумеется, демократическая риторика, помимо всего прочего, ещё и определяет "грани допустимого", чётко ограничивая политическое поле и отсекая от него все "недемократические силы", которыми могут назначить абсолютно любые неугодные Западу и "демократическим лидерам" партии и движения.

2. Красивая картинка.

Для убедительности и наглядности "демократических перемен" в каждой "молодой демократии" необходимо организовать какой орган или службу, которая бы могла быть олицетворением этих самых перемен и красивой картинкой "светлого будущего". В былые времена, когда идеологическая конкуренция была на пике, из "новообращённых" стран старались делать "витрину капитализма", но по мере того, как либеральная идеология одерживала верх, необходимость в полноценной витрине отпала. Для нужного эффекта достаточно одного-двух показательных достижений, которые можно предъявить миру и которые бы затмевали общую неутешительную ситуацию в экономике. Главное, чтобы эти достижения были упакованы в максимально яркую "обёртку" с западным "интерфейсом".

Вот в Грузии такую картинку создавали единые центры госуслуг в прозрачных небоскрёбах-"свечках". На Украине эту функцию выполняет патрульная полиция на белых тойотах в американской форме. До сих пор во многих обзорах реформ после майдана создание патрульной полиции приводится как пример успешной реформы, чуть ли не единственный на фоне остальных проблем. Неважно, что уровень преступности вырос почти в три раза, зато белые тойоты катаются по городам. Запад вообще мало интересуют реальные последствия "реформ", лишь бы картинка была.

3. Расстановка "реформаторов" на ключевые посты.

Кадровая политика Запада тоже весьма специфична. Это не целенаправленное взращивание "молодой поросли" и "ведение" её по ступеням карьеры, а выбор из существующего политического спектра "своих людей" и назначение их "реформаторами" в противовес "коррупционерам". Выбор этот зачастую абсолютно произвольный (помните, как Нуланд с Пайеттом перебирали кандидатуры оппозиции во время майдана?), учитывающий, конечно, опыт потенциальных кандидатов и их связи с Западом.

Как часто бывает в подобных случаях, фактору лояльности придаётся большее значение, нежели профессиональной компетентности и личным качествам "номинантов". Причём как до "назначения", так и после. Своим людям разрешается всё (по-чёрному кравший Сеня до сих пор обнимается с Байденом на публике), тогда как получившим ярлык "коррупционеров" достаётся общественное порицание и роль козлов отпущения. Собственно, вся "борьба с коррупцией" и сводится к отстранению "коррупционеров" и расстановке назначенных "реформаторов" на ключевые посты. Ежели у вас у руля назначенные Западом принципиальные "реформаторы", можете уже не жаловаться на коррупцию, это абсолютно бесполезно.

При этом у Запада, как у совдепии, незаменимых нет. Он предпочитает поддерживать некоторую долю конкуренции даже между своими "любимчиками", дабы в любой момент заменить растерявших популярность "реформаторов" на аналогичных "реформаторов" без особого "шлейфа".

4. Создание "независимых институтов".

Институты – ещё одна мантра "демократических преобразований", о которой твердят к месту и нет. Из "институциональной дееспособности" делают фетиш, списывая на её дефицит те проблемы госуправления, которые не удаётся списать на "коррупцию". Проще говоря, когда на ключевые посты уже расставили "реформаторов", а дела всё равно не идут на лад, западные партнёры начинают с многозначительным видом рассуждать "вам институциональной дееспособности не хватает".

На практике, все эти разговоры про институты сводятся к необходимости создания новых "модных" государственных органов, назначенных "смотрящими за реформами" так же, как до того назначают "реформаторов". Обычно, это один-два органа зачастую с громким названием, связанные с планированием реформ или борьбой с коррупцией и наделяемые расширенными полномочиями и значительными ресурсами. Как и назначенным "реформаторам", "передовым" институтам разрешается делать что угодно, в том числе критиковать власти. Собственно, вся их "институциональная дееспособность" связана именно с повышенной самостоятельностью и субъектностью в политическом процессе. В украинском случае сейчас роль такого "передового института" выполняет уже ставшее нарицательным НАБУ.

Отдельную роль в этом контексте играет формирование независимых институтов "гражданского общества" и медиа. Смысл примерно один и тот же – создать не встроенные в общую управленческую иерархию структуры, по определению облечённые доверием и призванные выступать "смотрящими" за деятельностью управленческого аппарата. Их критика считается обоснованной, а их информация – соответствующей действительности.

5. Полный доступ к системе принятия решений.

Запад должен иметь полный доступ к системе принятия решений в "молодых демократиях" на любой стадии и на любом уровне, дабы затормозить или ускорить нужные ему меры. Если возникнет необходимость, они достанут и руководителей районных администраций. Взаимодействовать с местными властями и чиновниками нижнего звена Запад не гнушается.

Это может быть оформлено и в виде отдельных юридических механизмов, как та же Венецианская комиссия по конституционному праву или другие механизмы Совета Европы (жуткой структуры, которую впору называть "демократической инквизицией"). Но по большей части, конечно, речь идёт о неформальном доступе, включая публичную критику и осуждение неугодных решений.

6. Полный контроль над финансовой системой и механизмом госзакупок.

Если в других сферах Запад вполне может отдать дела на откуп "местной самодеятельности", то от контроля над финансовой системой он не откажется ни за что. Через механизмы МВФ, Мирового банка, Евросоюза, частных аудиторских фирм, в общем, как угодно, хоть мытьём, хоть катаньем, но финансы страны подлежат тотального контролю Кстати, здесь уже не жалеют и собственных эмиссаров, не полагаясь всецело на местные кадры, даже на самых распиаренных "реформаторов".

Отдельный вопрос – доступ к механизму госзакупок. Самым жирным куском экономики можно и нужно поделиться с Западом ради благодеяния приобщиться к "торжеству демократии и прогресса". Ежели местные барыги делиться не хотят, у них обязательно найдут коррупцию в госзакупках, причём искоренить её можно только доступом иностранных компаний к тендерам. И никак иначе!

7. Предоставление солдат для совместных операций и закупка западного вооружения.

Это ещё один обязательный элемент "платы за демократию", своеобразная дань западному мотлоху в виде пушечного мяса на его военные авантюры в третьем мире и бюджетных средств на поддержание на плаву его ВПК. Причём зачастую этот элемент, как в классическом разводилове, выкатывают не сразу, дабы не спугнуть "добычу". И только спустя какое-то время выясняется, что избежать общей участи и спрятаться за эвфемизмами вроде нейтралитета или государственного пацифизма не получится и приносить свою жертву на алтарь придётся всё равно.

Что из этих условий потенциально наличествует в нынешней РФ? Конечно же, последнее – расплачиваться своим пушечным мясом кремлины уже научились. Плюс ограниченное влияние на финансовую систему и частично доступ к системе принятия решений. Не в полном объёме, но для предотвращения критических сценариев достаточно. Ну и, конечно, красивая картинка. Клепать пропагандистскую показуху Москва уже умеет не хуже Запада.

Всё остальное – демократическая риторика (в том виде, в каком это нужно Западу), независимые институты, свои люди в качестве "реформаторов" – отсутствует напрочь. Есть какая-то горстка западников, но сказать, что кого-то из них уже назначили "реформатором" и будут пиарить в РФ и вне её, было бы преувеличением.

Главный вопрос здесь состоит в том, какую степень "самодеятельности" Запад готов позволить местным элитам и какую степень контроля за процессом он хотел бы получить. Ясно пока только одно: путинская модель даже фейкового показушного патриотизма Запад не устроит. Патриотизм должен быть вписан строго в рамки "демократических ценностей". Всё, что выходит за их пределы, по определению – имперский ревизионизм, подлежащий искоренению.

http://politprognoz.club/material?name= ... west-wants

P.S. А, да. Это не о Ресурсной Федерации.
До нее мне давно дела нет.

:-)

_________________
Приветствую тебя, скиталец, в мире гондонов Тупой Твари: Ten, `Alisa`, Svetlana, Nik-1, NAT, Niggi, YAMA, Certon, T-44, Бочкарев, Киянин, Povstanetz и qybipaf!

Мы очень любим изображать из себя людей!

*DRINK*

Пані Грейс, чи не піти б вам на хєр? (с)


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 17/08/2016 11:47 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 24/05/2009 13:42
Повідомлень: 20774
Звідки: Кyiv
Ну и что такого поведал нам автор?
В принципе, описал все более-менее реально.
Но подтекст звучит так: не следует ничего менять, потому что не хочется ничего менять.

Интересно, почему Запад должен сам все сделать за "новые демократии"?
Запад решает свои геополитические проблемы и дает шанс странам своей поддержкой.
А все остальное - сами.
Абсолютно нормальная логика: если вам дали шанс, а вы им не воспользовались, то кто вам доктор? :-)

_________________
Опасайся плениться красавицей, друг!
Красота и любовь - два источника мук...


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 17/08/2016 12:04 
Старейшина

З нами з: 20/09/2008 16:39
Повідомлень: 26140
Звідки: Мир Полудня
Полемізуючи з Володимиром Горбуліним

1) Незріла стратегія - основа печалі.
2) Незнання основ - причина всіх бід.
Варіанти перекладу стародавньої японської мудрості з книги Міямото Мусасі «П'ять кілець».

Цитата:
Сторожові дими вже давно здіймаються на горизонті, тривожні дзвони все наполегливіше намагаються пробудити український народ і його державу до рішучої боротьби з непримиренним ворогом…

От і визнаний вітчизняний авторитет в питаннях стратегії Володимир Павлович Горбулін, академік, директор Національного інституту стратегічних досліджень, і прочая, і прочая, в своїй статті «2017-й: далі буде» чітко артикулював загрозливу стратегічну ситуацію навколо України, необхідність переходу до стратегічного планування як умови її виживання, а також спробував визначити основні вихідні умови для такого стратегічного планування, й окреслити можливі його напрямки реалізації. Але… але. Незважаючи на визнаний авторитет Володимира Павловича, бачу предмет для дискусії.

У когось виникне питання - а хто я такий, щоб дискутувати з самим (!) Володимиром Горбуліним? Дійсно, ось і мій армійський начальник, генерал Віктор Муженко, теж якось допитувався у мене - «а хто ти взагалі такий?» І деякі з його армійських генералів, за принципом «не читав, але засуджую!» теж галасували - «та ти хто такий!?» І дійсно, хто я для них такий? Не рівня. У мене ж таких як у них штанів з лампасами немає, а тільки в них і вся справа…
Але думаю, що чини і регалії - то все пусте, справа наживна. Он, і сер Безіл Генрі Ліддел Гарт пішов з армії всього лише в чині капітана. Історія говорить, що британські генерали, переможці в Першій світовій війні, теж дуже нервували, коли капітан Ліддел Гарт публічно критикував їх за ту м'ясорубку, яку вони вчинили на полях тієї війни. І шо? Хто пам'ятає зараз тих британських генералів, і хто не знає Ліддела Гарта? Ну, не здивуюсь, якщо з наших «стратегів» хтось і не знає… А я ж вже далеко не капітан, та і крикуни «та хто ти такий!?» теж ще далеко не переможці цієї війни…

Та очевидно, що і в аксакала вітчизняної політики В. П. Горбуліна не все добре, раз він вимушений, будучи в статусі радника Президента України, публічно умовляти формально невідомих нам суб'єктів в необхідності переходу до суверенного стратегічного планування в ході нашої боротьби з Росією. Тож сумніви в сторону.

В. П. Горбулін цілком справедливо оцінює ситуацію як «затишшя перед бурею», і вказує на те що «…"велика війна", до якої чимдалі наполегливіше готується і яку провокує Росія, цілком може стати реальністю.»

Проте далі, вважаю, думка Володимира Павловича допускає ряд серйозних змістовних помилок, що суттєво впливають на отримані ним висновки.

Перша помилка - методологічна. Стає зрозумілим, що В. П. Горбулін фактично розглядає стратегічне планування як стратегічну гру. Тобто мистецтво управління наявними ресурсами в умовах, що склалися, з метою досягнення перемоги в протиборстві. Такий погляд суттєво обмежує стратегічний інструментарій. І одночасно закономірно привносить невизначеність, ризики й небезпеку, притаманні будь якій грі, з стратегічною включно. На протилежному боці теж можуть виявитися сильні стратегічні гравці, от тільки наявні ресурси, а отже і інструменти боротьби, у них поки що безумовно більші і різноманітніші.

Проте існує й інше уявлення про стратегію, як мистецтво створення нової реальності, або зміни співвідношення ресурсів й правил ведення боротьби. Тобто осмислене і цілеспрямоване створення таких умов боротьби, в яких перемога стає не імовірністю, а практично неминучістю.

Такий обмежений погляд на природу стратегії цілком закономірно приводить В. П. Горбуліна до висновку, що «…у випадку прямої масштабної воєнної агресії Росії проти України наші шанси вистояти в ній мінімальні. Наші потенціали настільки різні, що очікувати іншого складно.» І далі він, на мою думку, помилково, ставить обмежене (а отже - і хибне) «завдання-максимум» на випадок масштабної агресії з боку РФ - «…завдати противникові максимальних втрат, сповільнити його (щоб дочекатися допомоги з боку наших союзників, якщо вони захочуть її надати) і зробити для противника подальше просування, утримання території дуже дорогим задоволенням.»

Як людина, яка дещо знає про протиборство матеріальних систем в різних його проявах, теорію його тактики, стратегії і реальну практику, стверджую, що від початку керуючись обмеженими цілями, ставати на шлях боротьби, без наявності твердих намірів рішуче перемогти - не варто взагалі. Вже тоді краще відразу здатися. Будь яке протиборство з обмеженими й розмитими цілями, типу виграти час (для чого?), дочекатися підмоги союзників (а чи вона буде?), змусити ворога платити високу ціну (а якщо він її заплатить?) тощо, стане лише агонією, закономірно й неминуче призведе до поразки того чи іншого ступеню тяжкості.

Історія війн і військового мистецтва суперечить такій поверхневій оцінці потенціалів боротьби. Наприклад, видимий потенціал Древніх Греції і Македонії також був непорівняним з Персидською імперією царів Ксеркса і Дарія, молода невелика держава Ізраїль теж мала мало видимих шансів у протистоянні з гігантським арабським оточенням, потенціал Ічкерії теж вбачався мізерним у порівнянні з Росією Єльцина і Путіна, аж допоки останній в безсиллі не розколов її банальним підкупом, фактично цим визнавши свою військову і моральну поразку.

Не можна так легковажно відкидати мотивацію на боротьбу людини, населення, народу як один з доступних інструментів стратегічного планування. Насправді - це дуже потужний фактор, а особисто я вважаю - головний, набагато потужніший традиційних - ресурсного, технічного, інфраструктурного, дипломатичного й інших.

Та і завдання максимум, навіть при існуючих ресурсах, не може бути таким пасивним і обмеженим. Росія сьогодні - це вже далеко не СРСР, та і Україна - це не Фінляндія 1940 року. Ми цілком можемо очікувати й планувати військову перемогу, принаймні на своїй території. Для цього як мінімум треба вірити в своїх людей, свій народ, свою армію, і що важливо - знати їх. А це багато чого вартує. Зумівши ввести в дію фактор народної оборонної і визвольної війни в процес стратегічного планування, стратег неминуче отримає перемогу над агресором. От неминуче, і все. Тільки мало хто з «стратегів» розуміється на цьому...

От і путінські стратеги розуміють важливість мотиваційної мобілізації свого населення для здійснення контрреволюційної інтервенції і імперіалістичної агресії проти України. Їх пропаганда для цього працює на всю. Але вони не взяли до уваги гниле для цього підґрунтя. Путінська пропаганда змушена дуже багато брехати. А брехня, як відомо, має лише тимчасову стійкість. І тому їхня брехня закономірно обертається їм боком. Ми можемо спостерігати, як в результаті навколишній світ мобілізується проти брехливої Росії, та і в самому російському суспільстві зростаюча недовіра до влади підриває основи воєнної мобілізації.

Але і в Україні все далеко не гаразд з мотивацією до боротьби. Народ і його армія, для подальшого її продовження та успішного (переможного) завершення цього етапу російсько - української війни, потребують чесного і правдивого (!) формулювання простих й зрозумілих її світоглядних основ. Відповіді потребують елементарні питання: «ми воюємо, чи не воюємо?»; «якщо ми воюємо, то чому не всім миром?»; «за що ми воюємо? невже за заводи і пароплави можновладців, статус-кво для корупціонерів і казнокрадів, за свої безпросвітні злидні?»; «що буде нашою перемогою? першочерговою, остаточною?».

А наша влада ні кує ні меле з цього питання. Стратегічна (а на справді, мабуть, суворо ситуативна) лінія президента Порошенка на максимальне роз'єднання проблематики війни і проблематики розвитку суспільства є хибною й деструктивною, що прямо підриває мотивацію широких верств населення до участі в війні і прагнення до перемоги. Так робити не можна було ні в якому разі. Суспільство, його держава і його армія - єдина нерозривна суспільна система, яка і живе та розвивається разом, і бореться разом, і помирає разом. А тому намагатися розділяти суспільство на частину, що воює, та частину, що в ус не дує, живе й насолоджується створеними за чийсь рахунок мирними буднями - верх недалекоглядності, стратегічного невігластва і з великою імовірністю - історичний злочин. Якби держава Ізраїль так легковажно відносилася до питань мотивації населення й мобілізації суспільних ресурсів для боротьби за своє виживання, вона мабуть би навіть не відбулася. Вони змогли стати народом - воїном і народом - трудівником одночасно. І показали на власному прикладі, що одне одному, при певній організації, може не суперечити. Те, що народ Ізраїлю став практично поголовно воїнами, аж ніяк не завадило їх карколомному суспільно - економічному розвитку. Але звичайно, його боротьбу й розвиток організовували і очолювали такі особистості, як Давид Бен Гуріон, Голда Меїр, Іцхак Рабін… Заздримо…

Ні, звичайно, наше суспільство намагається чинити спротив неприродним зусиллям по його світоглядному роз'єднанню, зв'язку з воюючою в окопах Донбасу армією до кінця не втрачає, продовжує свою діяльність народний волонтерський рух, ЗМІ поки що періодично згадують про війну на Донбасі, не всі бізнесмени й чиновники остаточно втратили совість і заробляють на війні, президент, міністри і депутати ВР воюючої країни мабуть соромляться їздити за кордон на футбол - їздять і соромляться, соромляться і їздять… Але цього замало! Бо державна влада, яка й має організовувати боротьбу суспільства, своєю в цілому безтурботною і «страусиною» лінією поведінки прямо цю боротьбу підриває.

Мотивація людини, суспільства на тривалу і запеклу боротьбу з агресором - для України є основним резервом нарощування потенціалу до боротьби, та по великому рахунку - й головним фактором майбутньої безумовної перемоги. Маса мотивованих воїнів, тотальна підтримка їх населенням, ефективні державний апарат і економіка, тверді, мудрі і далекоглядні вожді - ось базис тієї нової реальності, в якій у Росії обмаль шансів на перемогу над Україною. Але щоб досягти такого стану, необхідні не стратегічна гра в рамках реальності, що склалася, а глибокі цілеспрямовані соціально - політично - економічні зміни в нашому суспільстві, що і має стати основним предметом нашого стратегічного планування.

В центр нашого стратегічного планування необхідно поставити Людину, Громадянина України, його підготовку і мотивацію до боротьби. Традиційна ж стратегічна думка схильна оперувати виключно категоріями техніки, ресурсів, інфраструктури, промислового потенціалу… Ні, звичайно, техніка, матеріальні ресурси, інфраструктура з промисловістю в стратегічних розрахунках - дуже важливі. Але без Людини, Народу, їх необхідних для ведення боротьби якостей - вони ніщо, так, купа трофеїв для агресора.

Для ілюстрації цієї тези наведу лише один маленький приклад тактичного масштабу, хоча історія подібних, більш масштабних і наочних прикладів знає вагон і маленький візочок. Цей випадок трапився в 20-му «Дніпропетровському» батальйоні ТрО в останніх числах серпня 2014 року біля міста Мар'їнка, що під Донецьком. Саме в той грізний час, коли підрозділи сусідньої правофлангової 51-ї бригади, які мали все необхідне для бою - людей, танки, БМП, артилерію, міномети, боєприпаси, але були морально розкладені пияцтвом, втратою управління й дисципліни - лише під впливом чуток про наближення ворога в паніці покинули свої позиції і драпонули на своїй грізній бойовій техніці глибоко в тил, а багато хто - і прямо «додому, до хати». Дорога з Донецька на Курахове, і далі на Дніпро і Запоріжжя, була для противника відкрита. Розуміючи цю загрозу, на оборону кинутої позиції на цій дорозі добровільно стали всього два бійці нашого територіального батальйону, лише з двома автоматами АК-74. І утримували позицію до підходу підкріплення більше доби, навіть відбивши нічну вилазку противника.

Після цього та інших подібних випадків я впевнився, що на війні техніка, ресурси та їх кількість - далеко не головне. Головне - Людина, її знання, вміння, мотивація, фізичний стан. А бойова техніка в свою чергу лише покликана посилювати фізичні, розумові і вольові якості людини. І не більше. Якщо якоїсь з цих складових немає, або вони в жорсткому дефіциті - тоді вся ця бойова техніка, боєприпаси, інше військове майно перетворюються на металобрухт і трофеї для ворога. Така ж доля, лише в стратегічному масштабі, спіткає і промисловість, і інфраструктуру, і всі матеріальні резерви та запаси… Які теж всього лише покликані посилювати здатність народу і його держави до боротьби. Але якщо у народу і державного апарату волі до цього немає - то всі матеріальні здобутки і ресурси виявляться марними. Наприклад, згадайте Чехословаччину в 1938 - 1939 рр., армія якої не набагато була слабша за Вермахт, а її матеріально - технічні ресурси і геополітичне положення вказували на далеко не безнадійність спротиву.

З наступними розмірковуваннями В. П. Горбуліна про необхідність опори на власні сили в оборонній політиці, зменшення критичної залежності від напрямку «західного вітру» - слід лише безумовно погодитися. Це була б далекоглядна стратегічна поведінка. Сьогоднішнє майже сліпе слідування в фарватері чужої стратегічної гри - є занадто недалекоглядним, несе в собі очевидні ризики «розміну» інтересів України зовнішніми гравцями. Справжній стратег цього б ніколи не допустив.

Але далі, окреслюючи концептуальні рамки стратегічної діяльності України, В. П. Горбулін, на мою думку, допускає наступну помилку, істинний «смертний гріх» стратега (та і тактика також), а саме - недооцінку противника. З його слів - «Росія майже відкрито визнає, що не спроможна займатися стратегічним аналізом і, тим більше, стратегічним плануванням.» Ну то й що? Та хай навіть і так це зараз виглядає. Але в будь якому разі зневага до противника - це дуже ненадійне підґрунтя для стратегічного планування і стратегічної гри. Сьогодні не видно у них стратегів? Завтра з темряви невідомості з'являться. Не видно стратегічної логіки в їх поведінці? А може ми просто її не бачимо? Аксіома, альфа і омега, наріжний камінь стратегії й тактики будь якої боротьби - поважати противника, вважати його розумним і небезпечним, готуватися перемагати його саме такого. А поведе він себе як ідіот - це буде всього лише приємний бонус, бо неминучість нашої перемоги буде закладена вже в ході підготовки до поєдинку.

Проте… Тверезо поглянувши навколо, слід визнати, що стратегічна думка і стратегічне планування в Росії все таки існують. Придивіться уважно - і ви побачите цілий комплекс їх стратегічних заходів, які започатковані й запроваджуються протягом тривалого часу та об'єднані єдиною метою й задумом підготовки Росії до силового переділу світових ринків (сфер впливу). Ось вони: ідеологічне підґрунтя в вигляді «руського міру», економічний базис в вигляді «енергетичної наддержави», жорсткий і стійкий апарат державного управління, великі фінансові резервні фонди, потужний пропагандистський апарат для контролю й мобілізації власного населення та поширення інформаційного впливу назовні, підтримання будь якою ціною стратегічного ядерного паритету з США, цинічна й егоїстична конвертація положення в ООН ціною підриву її моральних основ, звичайні ЗС, «заточені» для ведення агресивних «локальних» війн з сусідами, створення потужних «сил спеціальних операцій», глибоке агентурне вживлення в політичний істеблішмент найближчих «жертв» та геополітичних «противників»... Росія тривалий час наполегливо намагалася утворити «нову реальність», де вона б мала необхідні інструменти і перевагу. Вони ризикнули - і прорахувалися. Світ в захваті не кинувся разом з ними силою ділити сфери впливу, і їм в ексклюзивному праві на це відмовляє. Та і їх виплеканий стратегічний інструментарій виявився для цього непридатним - непопулярна навіть серед російськомовних ксенофобська ідеологія «руського міру», низька культурна привабливість про - фашистської і клептократичної суспільно - економічної моделі, сировина як основа економічного базису, брехлива пропаганда, мобільна, але не чисельна сухопутна армія (котру не ризикнули вводити глибоко на територію України), перегодовані і ледачі спецслужби (яким комфортніше на «Гелендвагенах» кататися, ніж загинатися на підривній роботі)…

От і «гібридна війна», якою так захоплюються дилетанти, при більш близькому розгляді виявляється звичайною російською дурістю. «Гібридна війна», як виявилося, це не якась таємнича військова технологія, недосяжна розумінню простого смертного, а вид стратегічних і оперативних дій, в ході яких ставились рішучі цілі по захопленню територій і населення, але при цьому головні завдання намагалися виконати агентурними, диверсійними і пропагандистськими засобами «сил спеціальних операцій», простіше говорячи, конгломератом спецслужб, а їх звичайні збройні сили при цьому виконували другорядні, забезпечувальні завдання. От, в цілому, і все. Це тільки «темний російський геній» міг замислити поставити все з ніг на голову, поставити воза попереду коня, примусити хвоста ворушити собакою. Забезпечувальні за своєю природою «контори», які в ході війни покликані створювати найбільш сприятливі умови для застосування реальної сили - армії, будучи висунутими на перші ролі, закономірно планові завдання по захопленню і утриманню територій - провалили, змусивши таки на Донбасі російську регулярну армію вийти з тіні, чим провалили і інформаційне та дипломатичне прикриття «гібридної» агресії. Оскільки, як виявилося, вони можуть успішно самостійно діяти лише в умовах повного вольового і організаційного паралічу супротивника, що певний час і демонструвала українська держава в Криму та на Донбасі. Із набутого досвіду - щоб протистояти методам російської «гібридної війни», не потрібно ніякого складного плану, треба лише діяти, щось робити, чинити спротив, і тоді їх сценарії, розраховані на всезагальний параліч, просто під впливом обставин, що різко змінюються, летять під три чорти. Що наочно і продемонстрували в 2014 році рефлексивні дії проукраїнської спільноти в Одесі, Харкові і Дніпропетровську, та успішне просування залишків і зародків української армії на Донбасі.

Але, не зважаючи на це, все таки немає ніяких підстав вважати, що допущені росіянами стратегічні і оперативні помилки не будуть ними глибоко проаналізовані, і в їх стратегічну гру не будуть внесені відповідні корективи. Стратеги у них, виявляється, все таки є. Хай і не блискучі, але все таки досить сильні. І будувати Україні своє стратегічне планування на хиткому підґрунті шапкозакидацтва ні в якому разі не можна.

Далі В. П. Горбулін намагається в погано завуальованій формі донести просту думку про неспроможність існуючого кадрового складу військово - політичного керівництва нашої держави здійснювати осмислену й послідовну стратегічну діяльність. З ним з цього питання слід тільки погодитися. Традиційно в українській історії, в рішучу годину біля керма державної влади опиняються люди, які за своїми особистими й професійними якостями категорично не відповідають складності наявних загроз, викликів і завдань. І які при цьому володіють гіпертрофованим гонором, бо не маючи своїх, внутрішньо не готові сприймати хоча б сторонні ідеї. Вони є закінченими волюнтаристами, яких тільки й висуває наверх існуюча на сьогодні система кадрового відбору. Там, де не спроможні аргументовано розмовляти й дискутувати, вони рефлекторно ховаються за своїм гонором «я начальник, ти дурень», який їхнє все.

Ну, не мають вони своїх притомних стратегічних ідей, то чому ж не можуть сприймати сторонніх? А відповідь на це питання - пікантна, бо вказує на існування чиїхось особистих вад і комплексів, які безпосередньо впливають на хід історії. Славнозвісний вплив особистості на хід історії в чистому вигляді. Виявляється, у кожної стратегії є Автор (хай навіть і колегіальний). І кожна стратегія, щоб адекватно відповідати реаліям практики, потребує постійної корекції і супроводження, і найкраще - авторського. Тобто фактично, Автор має стати тим Стратегом, який керує реалізацією своєї стратегії. А високопосадовці фактично мають сприйняти і цю стратегію, і відповідно, керівництво нею Автора - до виконання. Бо насправді саме ідеї керують світом, державами, людьми, і ніяк інакше. Ну, і як наші можновладні волюнтаристи, які так трусяться за свої посадові повноваження, можуть добровільно пристати на чиюсь зверхність, яка обґрунтована лише результатами розумової роботи? Це для них морально важко. Сприймати сторонню мудрість спроможні тільки мудрі.

Як змінити такий стан?

Романтично - інфантильне рішення - на самій вершині ієрархічної піраміди держави якимось мені невідомим чином повинен опинитися як мінімум один Стратег, який матиме свою адекватну реаліям Стратегію, або буде здатний сприйняти сторонню стратегію, як свою. В якого стане розуму, волі й наполегливості кардинально переформатувати кадрову тканину державного апарату під виконання цієї Стратегії. Бо саме кадри вирішують все, і Стратегії реалізовують вони також. Саме так, і ніяк інакше - повинні зустрітися і злитися в єдине ціле Стратег, його Команда і їх Стратегія, ідея і її практична реалізація. А це, виявляється, не так просто. Бо насправді у нас повно «стратегів» без стратегій, «керівників» без ідей, і напевне вже існують притомні стратегії (он, і В. П. Горбулін на це прозоро натякає), які «до лампочки» нашим «стратегам».

Набагато більш реалістичне рішення - кардинально змінити саму систему кадрового відбору до державного апарату, що означає - принципово змінити відповідь на ключове суспільно - політичне питання - питання доступу до влади. А це вже глибина перетворень, яка під силу лише революційним змінам в суспільстві.
Наступним В. П. Горбулін намагається окреслити можливий інструментарій і напрямки стратегічної діяльності, які в його викладенні цілком вкладаються в обмежену концепцію «стратегічної гри». Насмілюся мати свою особисту думку, все запропоноване ним - занадто мілко для повноцінної стратегії, це все здебільше оперативно - стратегічні ходи, які, звичайно, мають місце бути.

Стратегія має оперувати більш об'ємними і «довгограючими» категоріями, повинна намагатися досягти більш масштабних досягнень, «зміни реальності», коли вже Україна - спочатку співставна, а далі - більш сильніша кадрово, ресурсно, технічно і організаційно за свого віковічного ворога - ординського аватара Росію. Стратегічна думка і діяльність мають створити оперативному мистецтву умови для високо імовірної перемоги, а не розписатися в своєму безсиллі після бурхливої імітації роботи, і вимагати від нього оперативного «дива на Віслі».
Наприклад, з ходу хочу запропонувати, на мою думку, єдино можливий напрямок стратегічної діяльності України, для забезпечення високо імовірної перемоги в протистоянні з Росією. Основними її стовпами, базисом мають стати опора на власний народ і технологічні можливості наших союзників.

Початковим її завданням має стати набуття спроможності до відбиття широкомасштабній агресії з боку РФ, для чого необхідно в найкоротші терміни ідеологічно (обов'язково ідеологічно!), організаційно, кадрово й ресурсно забезпечити умови для ведення Україною тотальної всенародної війни на своїй території. На доповнення цього, використовуючи технологічні можливості наших союзників, необхідно досягти рішучої переваги над противником (РФ) з розвідки на всіх рівнях (стратегічному, оперативному, тактичному, індивідуальному), яка забезпечить максимально ефективне застосування своїх обмежених сил і засобів, їх відповідну економію. Тобто, при обмеженості наявних ресурсів їх не можна бездарно розпиляти, їх необхідно зосередити на факторах, які дають найбільшу і найшвидшу віддачу в нарощуванні потенціалу для боротьби - в створення базису тотальної всенародної війни, в мотивацію людей, кадрову роботу і в розвідку.

Іншим напрямком зосередження зусиль має бути активна зовнішньополітична гра, зацікавлення існуючих та потенціальних зовнішніх союзників в підтримці України, приєднання до існуючих або створення нових структур колективної безпеки. Але це лише допоміжний напрямок. Основа нашої сили - в середині нашого суспільства, нашої держави.

Наступними етапами (завданнями) мають бути:

забезпечення спроможності України до успішного (відкритого й прихованого) ведення протиборства з РФ в локальних збройних конфліктах (на Донбасі, в Криму, на Північному Кавказі, ін.), для чого, знову таки опираючись на власні сили і технологічні можливості союзників, необхідно створити необхідний суспільно - політичний і економічний базиси (світоглядно - ідеологічне згуртування суспільства, нарощування ефективності економіки, організаційне її регулювання й технологічна перебудова), та кадри чисельних, мотивованих, професійних і технічно оснащених армії і сил спеціальних операцій;

забезпечення спроможності України до успішного ведення відкритого протиборства з РФ на її території, для чого необхідно забезпечити можливість ураження (нейтралізації) її стратегічних ядерних і неядерних сил, державної і військової системи управління, критично важливих об'єктів економіки і інфраструктури, нанесення потужних, стрімких і глибоких військових ударів, забезпечити стійкість своєї системи управління, критично важливих об'єктів інфраструктури й промисловості.

Передбачаю, що хтось буде скептично посміхатися, бо не побачить за цими широкими узагальненими концептуальними тезами - конкретики. Але то його інтелектуальна проблема. При всій видимій неймовірності, конкретні шляхи реалізації задекларованого - існують, хто забажає - розжую і в рот покладу.

На сьогоднішній день цілі й завдання запропонованих етапів нашої стратегічної діяльності здаються неймовірними, але сказавши «а» - «ми повинні чітко розуміти, що для України воєнна загроза з боку Росії не зникне ніколи» (В. П. Горбулін), ми повинні в кінці кінців набратися мужності й сказати «б» - ми не можемо собі дозволити нескінченно довго знаходитися в оборонній позиції, в ролі «вічної жертви», ми повинні наполегливо готуватися до рішучої битви, щоб зняти військову загрозу з боку бувшої метрополії раз і назавжди. Не можна і надалі сподіватися, що хтось це зробить за нас - шведи, османи, французи, поляки, німці, американці… Так, буде дуже важко - український народ за безтурботні роки незалежності виховав собі «еліту» абсолютно сибаритського толку. Така інфантильність в минулому завжди погано закінчувалася для України. Чи дійде до цієї битви, чи не дійде (ворогів у путінської Росії і без нас вистачає) - але стратегічно ми повинні до неї наполегливо готуватися. Оборона - пасивний вид і бойових дій, і стратегічної діяльності, який (тимчасово) використовується виключно з метою економії своїх сил та виснаження сил противника, з метою наступного рішучого переходу у наступ. Безкінечно оборонятися - суперечить основам стратегії і військового мистецтва, та й здоровому глузду, бо атакуючий, рано чи пізно, знайде слабкі місця в будь якій обороні. Так, зараз завдання набуття Україною спроможності до рішучої атаки політико - економічно - територіального тіла російської держави здаються неймовірними. Але щоб пройти цей шлях, треба хоча б стати на стежку, з якої він починається. Шлях здолає той, хто по ньому йде.

Звичайно, я далеко не романтик, а глибоко приземлений реаліст. І так, я - не радник президента, та мабуть скоро - і не військовослужбовець, не «державна людина». Тому можу собі дозволити говорити різко і відверто. Я чітко розумію, що запропоновані мною напрямки перетворень - це вищий пілотаж стратегічної діяльності, на який існуючий кадровий склад військово - політичного керівництва нашої держави інтелектуально й морально просто не здатні. Занадто дрібні особистості для грізного часу і величних завдань. Вершина їх здатності - це пристати «причепом» до стратегії старших геополітичних гравців, і лише з тактичних міркувань трохи підрулювати хвостом, а там кудись винесе… Якщо вже В. П. Горбулін з його авторитетом не спроможний їх вмотивувати слідувати осмисленій і послідовній стратегічній грі, інструментарій якої незрівнянно простіший, то що вже говорити про вироблення ними системної стратегії якісних перетворень, що має привести до бажаних змін стратегічної реальності? Зате гонору - ого - го! Обов'язково ще будуть горлати «та хто ти такий!?» і плюватися отрутою за всю правду, сказану публічно їм в очі. І не спроможні відповісти публічно, будуть за звичкою «давити» адміністративно. Але «сила безсилих» - в житті за правдою (В. Гавел). Цим шляхом буду слідувати і надалі.

Для чого все це писав, якщо особисто впевнений, що для наших можновладців все це - «до лампочки», і «абабагаламага»? Просто вірю в силу слова. Якщо вироблення осмисленої стратегії боротьби не ведеться в рамках отруєного егоїзмом, гонором і волюнтаризмом державного апарату, нехай дискусія про це переноситься в публічну сферу. Нехай в цій дискусії проявляються майбутні наші стратеги і державні діячі. Хочу надіятися, що час ще не безнадійно втрачено, і що ще встигнемо надолужити. Дякую всім за увагу. Слава Україні!

http://censor.net.ua/b3460

Від загальноуживаних матюків утримаюсь, зосередившись на нововпринтованому "дискурсі". Що таке, власне кажучи, "дискурс"? То є чийсь "тунель реальності", який нав`язують вам безумовними формулюваннями. Прикладом, "війна з Росією". Мовні ігри за Вітгенштейном. Війна - то є вирішення непримиренних протиріч між суб`єктами політики, якими ані Україну, ані РФ занонсувати не можна ні за якими критеріями. Тому нинішні стосунки (застережте відмінність од ""відносин") між ними війною вважати аж ніяк не є можливим, бо вони є засобом вирішення виключно внутрішніх протиріч. А оскільки засіб цей поки що основної своєї мети досягає досить влучно, то пролонгація його дії є головним завданням обох учасників. Чому і сприяє вірусний вкид наявного нового стратега.

:-)

P.S. Вибачте за тривале цитування, такі речі мають зберігатися задля гісторії.

_________________
Приветствую тебя, скиталец, в мире гондонов Тупой Твари: Ten, `Alisa`, Svetlana, Nik-1, NAT, Niggi, YAMA, Certon, T-44, Бочкарев, Киянин, Povstanetz и qybipaf!

Мы очень любим изображать из себя людей!

*DRINK*

Пані Грейс, чи не піти б вам на хєр? (с)


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 17/08/2016 12:42 
Старейшина

З нами з: 20/09/2008 16:39
Повідомлень: 26140
Звідки: Мир Полудня
Эклектика написав:
Ну и что такого поведал нам автор?
В принципе, описал все более-менее реально.
Но подтекст звучит так: не следует ничего менять, потому что не хочется ничего менять.

Интересно, почему Запад должен сам все сделать за "новые демократии"?
Запад решает свои геополитические проблемы и дает шанс странам своей поддержкой.
А все остальное - сами.
Абсолютно нормальная логика: если вам дали шанс, а вы им не воспользовались, то кто вам доктор? :-)

Тому, кому шанс дали, им и воспользовались.
Попробовали бы не воспользоваться.
Вопрос в том, что делать остальным.
В колониальную администрацию невозможно принять всю страну, кто-то ведь ее (администрацию) должен и кормить?
Ну и ренту сахибам отрабатывать, само собой.
Которые шансы раздают.

_________________
Приветствую тебя, скиталец, в мире гондонов Тупой Твари: Ten, `Alisa`, Svetlana, Nik-1, NAT, Niggi, YAMA, Certon, T-44, Бочкарев, Киянин, Povstanetz и qybipaf!

Мы очень любим изображать из себя людей!

*DRINK*

Пані Грейс, чи не піти б вам на хєр? (с)


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 18/08/2016 08:58 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 24/05/2009 13:42
Повідомлень: 20774
Звідки: Кyiv
Корморан написав:
Тому, кому шанс дали, им и воспользовались.
Попробовали бы не воспользоваться.
Вопрос в том, что делать остальным.
В колониальную администрацию невозможно принять всю страну, кто-то ведь ее (администрацию) должен и кормить?
Ну и ренту сахибам отрабатывать, само собой.
Которые шансы раздают.
Вам бы еще научиться отделять страну Украина от ее властей. :-)
Особи у власти приходят и уходят, а страна - вечна. ;-)

_________________
Опасайся плениться красавицей, друг!
Красота и любовь - два источника мук...


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 18/08/2016 09:06 
Старейшина

З нами з: 20/09/2008 16:39
Повідомлень: 26140
Звідки: Мир Полудня
На примере обозначившегося перед Эклектикой персонажа (кстати, зря затерли - эпичный был заход) разберем еще один аспект темы. В сущности ведь сумасшествие страны не означает, что ей прививаются какие-то новые черты или модусы поведения. Просто одни модусы получают преимущество над другими, нарушается балансировка общественной психики. Надо сказать, что в украинской ментальности практически на все опасные девиации стоят своеобразные "маячки" наподобие "Немає згірш пана аніж з хама", и традиционное украинской "газдування" и "хатаскрайство" являются в первую очередь антидотами отравления. Но в минуты роковые все родимые пятна лезут наружу. По-моему, в "Оводе" возникает тема "рабу, в том числе и вчерашнему, обязательно нужен свой собственный раб". И у ранних Стругацких как бы не в "Стажерах" проходит тезис о том, что расхотеть быть холуем еще не значит перестать хотеть стать хозяином. Почему-то украинской коллективной психикой подобные метаморфозы воспринимаются особенно болезненно.

Советское наследие базовой украинской национальностью было профукано быстро, надежно и бесповоротно. Даже когда сохранение его диктовалось условиями физического выживания, инстинкт разрушения оказывался сильнее. Это вообще-то маргинальная, санкюлотская черта, проскочившая в ментал в первую очередь благодаря "Интернационалу" Евгения Потье. Кто был никем или ничем, никогда кем-то или чем-то стать не сможет, сколько ни упражняйся в словесной эквилибристике. Самоутверждаться за чей-то счет стратегически невыгодно, но тактически иногда бывает весьма привлекательно. Достаточно заглянуть в коменты любого "патриотического" ресурса.

На этом форуме ситуация отзеркаливает общую ситуацию в Украине. Изначально его модераторами становились люди, которым гораздо целесообразнее было бы отрабатывать ежедневное трехразовое чистовое бритье собственных ушей. Но... знаковые отражения реальности допускают и не такие кульбиты. А в результате титульные лица у нас по большей части становятся пригодными исключительно для демотиваторов. Карма, однако.

*SCRATCH*

Эклектика написав:
Корморан написав:
Тому, кому шанс дали, им и воспользовались.
Попробовали бы не воспользоваться.
Вопрос в том, что делать остальным.
В колониальную администрацию невозможно принять всю страну, кто-то ведь ее (администрацию) должен и кормить?
Ну и ренту сахибам отрабатывать, само собой.
Которые шансы раздают.
Вам бы еще научиться отделять страну Украина от ее властей. :-)
Особи у власти приходят и уходят, а страна - вечна. ;-)

Если бы Украина была консервами типа свиной тушонки, изложенное имело бы право на существование.
В числе прочих, разумеется.
Но каждая новая "власть" в эту самую тушонку художественно гадит. Поэтому на выходе даже при не очень продолжительном периоде самообучения "властей" на голове сироты, мы получаем нечто весьма далекое от первичной закладки. Я не настолько сноб, чтобы в данном случае руководствоваться этикетками.

:-)

_________________
Приветствую тебя, скиталец, в мире гондонов Тупой Твари: Ten, `Alisa`, Svetlana, Nik-1, NAT, Niggi, YAMA, Certon, T-44, Бочкарев, Киянин, Povstanetz и qybipaf!

Мы очень любим изображать из себя людей!

*DRINK*

Пані Грейс, чи не піти б вам на хєр? (с)


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 18/08/2016 09:31 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 24/05/2009 13:42
Повідомлень: 20774
Звідки: Кyiv
Корморан написав:
Надо сказать, что в украинской ментальности практически на все опасные девиации стоят своеобразные "маячки" наподобие "Немає згірш пана аніж з хама", и традиционное украинской "газдування" и "хатаскрайство" являются в первую очередь антидотами отравления. Но в минуты роковые все родимые пятна лезут наружу.
А с чего Вы решили, что "маячки" не работают? На каких фактах основываетесь? :-)

Цитата:
Советское наследие базовой украинской национальностью было профукано быстро, надежно и бесповоротно. Даже когда сохранение его диктовалось условиями физического выживания, инстинкт разрушения оказывался сильнее.
Потому что оно чуждо украинцам по сути. ;-)

Цитата:
А в результате титульные лица у нас по большей части становятся пригодными исключительно для демотиваторов. Карма, однако.
А нетитульные? Белые и пушистые? :-D

_________________
Опасайся плениться красавицей, друг!
Красота и любовь - два источника мук...


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 18/08/2016 15:00 
Старейшина

З нами з: 12/11/2010 10:55
Повідомлень: 6231
Корморан написав:
обозначившегося перед Эклектикой

:-)


Эклектика - это наша гордая, непокоренная москалями, слава! Передовица и бастион свидомости. Пишите ищо!


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 18/08/2016 15:39 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 38711
Звідки: Киев
Корморан написав:
На примере обозначившегося перед Эклектикой персонажа (кстати, зря затерли - эпичный был заход) разберем еще один аспект темы. В сущности ведь сумасшествие страны не означает, что ей прививаются какие-то новые черты или модусы поведения. Просто одни модусы получают преимущество над другими, нарушается балансировка общественной психики. Надо сказать, что в украинской ментальности практически на все опасные девиации стоят своеобразные "маячки" наподобие "Немає згірш пана аніж з хама", и традиционное украинской "газдування" и "хатаскрайство" являются в первую очередь антидотами отравления. Но в минуты роковые все родимые пятна лезут наружу. По-моему, в "Оводе" возникает тема "рабу, в том числе и вчерашнему, обязательно нужен свой собственный раб". И у ранних Стругацких как бы не в "Стажерах" проходит тезис о том, что расхотеть быть холуем еще не значит перестать хотеть стать хозяином. Почему-то украинской коллективной психикой подобные метаморфозы воспринимаются особенно болезненно.

Советское наследие базовой украинской национальностью было профукано быстро, надежно и бесповоротно. Даже когда сохранение его диктовалось условиями физического выживания, инстинкт разрушения оказывался сильнее. Это вообще-то маргинальная, санкюлотская черта, проскочившая в ментал в первую очередь благодаря "Интернационалу" Евгения Потье. Кто был никем или ничем, никогда кем-то или чем-то стать не сможет, сколько ни упражняйся в словесной эквилибристике. Самоутверждаться за чей-то счет стратегически невыгодно, но тактически иногда бывает весьма привлекательно. Достаточно заглянуть в коменты любого "патриотического" ресурса.

На этом форуме ситуация отзеркаливает общую ситуацию в Украине. Изначально его модераторами становились люди, которым гораздо целесообразнее было бы отрабатывать ежедневное трехразовое чистовое бритье собственных ушей. Но... знаковые отражения реальности допускают и не такие кульбиты. А в результате титульные лица у нас по большей части становятся пригодными исключительно для демотиваторов. Карма, однако.


Это не Карма, это ваши ЭМОЦИИ. :-)

_________________
Пока умные полны сомнений, дураки полны решимости..


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Страна, выжившая из ума
ПовідомленняДодано: 18/08/2016 15:51 
Старейшина

З нами з: 20/09/2008 16:39
Повідомлень: 26140
Звідки: Мир Полудня
Карма не понравилась. Ну да то дело такое.
На зеркало неча пенять... далее по тексту.
Редко кому нравится, кстати.

:-)

_________________
Приветствую тебя, скиталец, в мире гондонов Тупой Твари: Ten, `Alisa`, Svetlana, Nik-1, NAT, Niggi, YAMA, Certon, T-44, Бочкарев, Киянин, Povstanetz и qybipaf!

Мы очень любим изображать из себя людей!

*DRINK*

Пані Грейс, чи не піти б вам на хєр? (с)


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Страна, выжившая из ума
ПовідомленняДодано: 18/08/2016 15:51 
Старейшина

З нами з: 12/11/2010 10:55
Повідомлень: 6231
Сколько слов из ничего. Одних отодвигают от кормушки, другие, видя это дело, - намылились занять их место. Вот и весь амар хайам. Просто эти, кто намылился, не сообразили, что кормушка сама под вопросом и скоро от нее не останется и следа. Когда народишка этот поймет - он начнет работать головой. А кто не начнет работать головой - тот может считать, что его кинули. И может начинать работать руками. Дурачье бегает всякое туда сюда не соображая, что время прошлых эпох на песочных часах истекает. Все надеясь как-нибудь проскользнуть этак (проскользнуть на чужой спине в рай! :-D ). В том числе и разнообразные писаки, типа Корморана. Как бы этак примазаться к "дискурсу" которого нет, а есть... - эклектика... :-D Да-с...


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Страна, выжившая из ума
ПовідомленняДодано: 18/08/2016 16:22 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 38711
Звідки: Киев
Корморан написав:
Карма не понравилась. Ну да то дело такое.
На зеркало неча пенять... далее по тексту.
Редко кому нравится, кстати.

:-)


:-D Вы не карма, как и ваши заключения не истина.

_________________
Пока умные полны сомнений, дураки полны решимости..


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Страна, выжившая из ума
ПовідомленняДодано: 18/08/2016 17:43 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 38711
Звідки: Киев
Корморан написав:
Дают тебе подожраться около, книксен - и отошло в сторону с подветренной стороны. Шоб не пахло экзотикой.

:-)


Ваше чванство и крайне завышенная самооценка, убивали Главред. Да только понять вы это не способны.
Что до Эки, то тут вы правы. Именно она не позволяет вам скатиться к полной и абсолютной маргинальности, именно она удерживает вас от параноидальных фантазий.

_________________
Пока умные полны сомнений, дураки полны решимости..


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Страна, выжившая из ума
ПовідомленняДодано: 18/08/2016 18:03 
Старейшина

З нами з: 12/11/2010 10:55
Повідомлень: 6231
Svetlana написав:
Корморан написав:
Карма не понравилась. Ну да то дело такое.
На зеркало неча пенять... далее по тексту.
Редко кому нравится, кстати.

:-)


:-D Вы не карма, как и ваши заключения не истина.

Он спит и видит себя кармой. :-D

Цитата:
крайне завышенная самооценка


Маниакально завышенная. :-D
Цитата:
Что до Эки, то тут вы правы. Именно она не позволяет вам скатиться к полной и абсолютной маргинальности, именно она удерживает вас от параноидальных фантазий.


Говорил же - героиня! :-D


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Страна, выжившая из ума
ПовідомленняДодано: 19/08/2016 02:33 
Старейшина

З нами з: 20/09/2008 16:39
Повідомлень: 26140
Звідки: Мир Полудня
Титульные лица...

:-)

_________________
Приветствую тебя, скиталец, в мире гондонов Тупой Твари: Ten, `Alisa`, Svetlana, Nik-1, NAT, Niggi, YAMA, Certon, T-44, Бочкарев, Киянин, Povstanetz и qybipaf!

Мы очень любим изображать из себя людей!

*DRINK*

Пані Грейс, чи не піти б вам на хєр? (с)


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 293 повідомлень ]  На сторінку 1, 2, 3, 4, 5 ... 20  Далі

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Користувачі, які зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  
Powered by phpBB® Forum Software © phpBB Group
Український переклад © 2005-2015 Українська підтримка phpBB