«Главред»

Главредный форум
Сьогодні: 19/07/2019 02:58

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 26 повідомлень ]  На сторінку 1, 2  Далі
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Как это было...
ПовідомленняДодано: 31/03/2012 20:34 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 45903
Звідки: Киев
Зображення


Зображення

Той, хто жив у Радянському Союзі, напевне, пам'ятає ці острівки "загниваючого капіталізму" у Москві, Ленінграді, Києві, Ялті та інших містах СРСР. Звичайна людина могла, вистоявши чергу, потрапити туди хіба на екскурсію.

Мова про мережу магазинів "Берёзка", в яких торгували небаченими деликатесами, заморськими фруктами, французькими винами та парфумами, американськими цигарками, німецькою техінкою, фінською сантехнікою та іншими артефактами "солодкого" і "шикарного" життя.

Київська "Берёзка" правда, мала назву "Каштан", крамниці знаходились на розі Хрещатика і бульвару Шевченка, на Сирці, проспекті Лесі Українки.

Там не приймали звичайні радянські гроші - рублі. Там ходила спеціальна валюта - "сертифікати", "чеки", "бони", а в останні роки існування Союзу - й долари.
Так виглядали гроші для обраних

Звісно, звичайна людина не могла мати ні першого, ні другого. За спробу купити їх була передбачена кримінальна відповідальність, а якщо в "особливо великих розмірах" - аж до смертної кари. Але у найближчому підворітті можна було купити ці квазігроші за курсом чорного ринку. Якщо" тільки не кинуть досвідчені шахраї і не потрапиш під міліцейську облаву.

Моряки, дипломати, військові, інженери, розвідники, партійні працівники - коло тих, хто мав право "отоваритись" у "Берёзке" було нешироким і дуже престижним. Бо там було все, чого могла забажати скромна радянська душа. І навіть більше. Пересічному робітникові чи інтелігенту фантазії б не вистачило перерахувати кількість наявних на полицях сортів сухої ковбаси, видів консервів, різновидів алкоголю. І це тоді, коли натовпи з мільйонів людей стояли не за тим, що треба було, а за тим, що "викидали"...

Тільки після падіння "залізної завіси" й приходу ринку можливості обраних категорій і всіх інших громадян купувати продукти і товари зрівнялись. Залишились незрівняними тільки зарплати.



http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/10/19/59756/#19

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Востаннє редагувалось Svetlana в 02/01/2013 12:41, всього редагувалось 1 раз.

Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 31/03/2012 20:35 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 45903
Звідки: Киев
Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/10/19/59756/#19

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 31/03/2012 20:37 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 45903
Звідки: Киев
Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення


http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/10/19/59756/#19

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 31/03/2012 23:28 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 25/11/2008 18:15
Повідомлень: 14709
Звідки: Запорожье
Хмурый написав:
Ага, зато сейчас всего этого наелись. Греби, хоть лопатой, если, конечно, деньги есть. Продали Родину за жвачки колбасу и сигареты, а теперь пенсионеры с голоду помирают. Тьфу. Противно.

Я смотрю Вы Док как стали пенсионером, так уже совсем помираете! :-D

По теме. У меня старшая сестра ходила на кораблях черноморского пароходства. В Одессе был у них свой такой магазин, но назывался он по моему "торксин", и чеки у моряков были другие. Они могли не потраченную валюту обменять на эти чеки, или сдать на хранение.

_________________
«Земля круглая, и кто за кем бегает, еще не известно!» М. Жванецкий


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 01/04/2012 13:34 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 45903
Звідки: Киев
Піонерська преса різними мовами СРСР



У Радянському Союз комуністична пропаганда була одним із найефективніших інструментів становлення "новой общности - советского человека". Промивати мізки влада починала з дитячого садочка, вже не відпускаючи громадянина СРСР до самої смерті.

Молодіжної преси як такої в Союзі не було. Була піонерська та комсомольська періодика, яка зазнавала попередньої цензури та перебувала під неухильним контролем Комуністичної партї.

У СРСР найменші читачі - школярі перших класів повинні були читати центральну газету Всесоюзної піонерської організації ім. В.І. Леніна "Пионерская правда" та її молодших сестер - газети республіканських організацій піонерії.

Як правило, ці видання мали чотири сторінки форматом А3, виходили двома мовами - російською та мовою відповідної адміністративно-територіальної одиниці.




Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення

Зображення




http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2012/02/25/74482/#19

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 01/04/2012 14:02 
Наблюдатель

З нами з: 27/12/2010 20:37
Повідомлень: 231
Хоч зараз відновили соціяльну спаведливість, хоч зараз гроші стали грошима. Раніше бувало совок жив на зарплатню, за душею не було ні копійчини, а житло мав нахаляву (та й медобслуговування, освіту, відпочинок...), тобто, гроші не були мірилом успішності людини - все вирішував тоталітарний режим, міг не дати купити туалетну бомагу в "Бєрьозці". А хіба ж це демократично, справедливо!? Розумним, кмітливим, ініціативним людям було невмоготу.
А сьогодні гроші відкривають любі двері, роблять людину вільною, незалежною ні від кого, допомагають розумним людям робити "бабульки".
І як ми жили раніше!?
Дуже слушно ти, Свєточко, підколола совок.

_________________
Матір багатства - природа, його батько - приватний інтерес ефективного собствєнніка.
Кожному по капіталу.


Востаннє редагувалось бывалый в 01/04/2012 14:10, всього редагувалось 2 разів.

Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 01/04/2012 14:08 
Оракул форума
Аватар користувача

З нами з: 11/01/2009 01:29
Повідомлень: 5886
Звідки: Симферополь
Цитата:
Молодіжної преси як такої в Союзі не було. Була піонерська та комсомольська періодика, яка зазнавала попередньої цензури та перебувала під неухильним контролем Комуністичної партї.

У СРСР найменші читачі - школярі перших класів повинні були читати центральну газету Всесоюзної піонерської організації ім. В.І. Леніна "Пионерская правда" та її молодших сестер - газети республіканських організацій піонерії.

Ну ну.
С одной стороны да, была жесткая идейная и моральная направленность детско-юношеской прессы
Цитата:
Перед детской литературой, в том числе и перед журналами, постановлением ЦК КПСС «О мерах по дальнейшему развитию советской детской литературы» (1969) выдвинута задача повышения идейно-художественного уровня публикуемых произведений в целях воспитания у ребят преданности коммунистическим идеалам, любви к Родине, высоких морально-этических качеств, чувства пролетарского интернационализма, трудолюбия, интереса к знаниям.

и тем не менее читать было интересно. Не только периодику. И до сих пор на полках стоят книги из серии "Библиотека приключений" подростком с удовольствием зачитывал "Вокруг света", "Техника-Молодежи". Комиксов, правда, не было.
Цитата:
В 1971 в СССР выпускались центральные детские и юношеские журналы: «Весёлые картинки», «Мурзилка», «Пионер», «Юный натуралист», «Костёр», «Юный техник», «Советский школьник» (для слепых детей). В союзных республиках, а также в Татарской и Башкирской АССР выходят Д. и ю. ж. на национальных языках. В некоторых крупных городах выпускаются детские альманахи («Звёздочка», с 1953, и «Дружба», с 1951, в Ленинграде, «Волжские зори», с 1949, в Куйбышеве, «Тропинка», с 1967, в Новосибирске, и др.). В круг чтения старшеклассников входят также комсомольско-молодёжные журналы — «Вожатый», «Комсомольская жизнь», «Юность», «Смена», «Знание — сила», «Техника — молодёжи» и др.

Я хорошо помню, что читать было что. Обязательной была только подписка на "Пионерскую правду" и "Комсомольскую правду" Но обязательность подписки не означает отсутствие другого чтения. Так что "Поздравляю, господин, соврамши" (с)


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 01/04/2012 14:15 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 45903
Звідки: Киев
Крымский_брюзга написав:
Цитата:
В 1971 в СССР выпускались центральные детские и юношеские журналы: «Весёлые картинки», «Мурзилка», «Пионер», «Юный натуралист», «Костёр», «Юный техник», «Советский школьник» (для слепых детей). В союзных республиках, а также в Татарской и Башкирской АССР выходят Д. и ю. ж. на национальных языках. В некоторых крупных городах выпускаются детские альманахи («Звёздочка», с 1953, и «Дружба», с 1951, в Ленинграде, «Волжские зори», с 1949, в Куйбышеве, «Тропинка», с 1967, в Новосибирске, и др.). В круг чтения старшеклассников входят также комсомольско-молодёжные журналы — «Вожатый», «Комсомольская жизнь», «Юность», «Смена», «Знание — сила», «Техника — молодёжи» и др.

Я хорошо помню, что читать было что. Обязательной была только подписка на "Пионерскую правду" и "Комсомольскую правду" Но обязательность подписки не означает отсутствие другого чтения. Так что "Поздравляю, господин, соврамши" (с)


Это да, было что читать. Любила читать "Юность" и не только...

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 01/04/2012 14:21 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 45903
Звідки: Киев
бывалый написав:
Хоч зараз відновили соціяльну спаведливість, хоч зараз гроші стали грошима. Раніше бувало совок жив на зарплатню, за душею не було ні копійчини, а житло мав нахаляву (та й медобслуговування, освіту, відпочинок...), тобто, гроші не були мірилом успішності людини - все вирішував тоталітарний режим, міг не дати купити туалетну бомагу в "Бєрьозці". А хіба ж це демократично, справедливо!? Розумним, кмітливим, ініціативним людям було невмоготу.
А сьогодні гроші відкривають любі двері, роблять людину вільною, незалежною ні від кого, допомагають розумним людям робити "бабульки".
І як ми жили раніше!?
Дуже слушно ти, Свєточко, підколола совок.


Меркантильность всегда существовала. При любом строе, при любой политической системе. Многое в этой жизни зависит от восприятия, от собственного отношения.

Не утверждаю, но все же... Оценкой может быть только собственная жизнь, собственные поступки и действия. Все прочее лишь антураж и наше к нему отношение, зачастую ошибочное.

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 01/04/2012 22:16 
Старейшина

З нами з: 23/04/2009 01:36
Повідомлень: 5453
Если поздний совок приравнивать к коммунизму, то тогда в Украине сейчас нормальный, обычный капитализм :-D

_________________
Пророков нет в отечестве своем, Да и в других отечествах - не густо...


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 20/05/2012 19:16 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 45903
Звідки: Киев
Джинси в Україні 1970-х. Солодкий і заборонений плід. ФОТО


Джинси не можна було навіть "дістати" в магазинах. Їх треба було купувати у фарцовщиків, за валютні чеки або в комісійних. На думку ідеологів, штани асоціювалися з Америкою та її класово ворожими цінностями. Розбещували радянську молодь. (рос)

В 1970-е годы слова "джинс" и "джинсá" (с ударением на последний слог) означали не оператора мобильной связи Jeans и не платный сюжет в газетах или на телевидении, а узкие брюки из плотной хлопчатобумажной ткани, прошитые цветными нитками.

Сменив в 1950-е и 1960-е годы несколько вариантов названий — техасы, доки (одежда иностранных докеров), — они, наконец, стали привычными всем джинсами.

В самом начале 1970-х вокруг джинсов еще не наблюдалось того нервического ажиотажа, который начался спустя несколько лет. Они стоили 100 рублей, привозились из-за рубежа (отечественные подделки появились много позже), а тогдашнее отношение к ним молодежи передано в рассказе Александра Кабакова "Кафе "Юность".

Юная модница Лена, живущая в неназванном украинском городе, в котором есть Жовтневый район и популярное кафе "Юность" (под эти приметы подходит, кстати, и Киев), рассказывает своей подруге-провинциалке Гале: "Представляешь, папа вернулся из Австрии, а мне привез такую чепуху, даже джинсов не привез, а там сейчас все носят джинсы, а он привез платьев, кому они нужны…".

Галя удивляется: "А что такое джинсы? А, это техасы, я видела такие летом, когда ездила в "Спутник", так в таких были эти немытые американки, но мне не понравилось, это брезент и не женственно".

Зображення

Однако уже через пару лет Виктор Некрасов иронически называл джинсы "мечтой современного молодого человека". Впрочем, то, что он успел застать в столице УССР (писатель эмигрировал в сентябре 1974 года), было лишь ягодками.

Пик джинсового бума пришелся на вторую половину 1970-х. Да что там бум — это было что-то наподобие лихорадки, легкого сумасшествия, массового помешательства.

Ведь ковбойские брюки цвета индиго с кожаной нашлепкой и торчащим из шва фирменным лейблом делали их обладателя если не Крисом из голливудского хита "Великолепная семерка", то уж во всяком случае, завидным кавалером.
Киевские "ковбои" в середине 1970-х на Пушкинской улице — в модных джинсах. Архив В. Сидоренко


Зображення


А без джинсов… Статус юноши, не имеющего модных штанов "в облипку", обозначил ранний Борис Гребенщиков:

О, незнакомец! Странный вид
Имеешь ты — как инвалид
Ты без джинсов, ты без шузни…

Инвалидом, пусть и в переносном смысле, не желал быть никто, поэтому "достать" джинсы стремились многие киевляне и киевлянки. Именно "достать", поскольку в обычных магазинах этой зарубежной текстильной продукцией не торговали.

Не поступала она и на склад, и даже в "закрытые распределители". То есть никакие завскладом и директор магазина, выступавшие в роли всемогущих волшебников, в данном случае помочь не могли.

Для решения джинсовой проблемы требовались совсем иные подходы.

Первый вариант — купить джинсы у фарцовщиков. Эта публика работала у входа в гостиницы, где проживали интуристовские группы ("Москва", "Интурист", "Лыбидь"), выменивая дефицитные, модные вещи на советские значки, открытки с портретом Ленина, фуражки с кокардами и прочую чепуху.

А тусовались фарцовщики на Крещатике, в знаменитой кофейне "Грот", расположенной у подножия лестницы, ведущей к кинотеатру "Дружба".

На крещатицком жаргоне сие заведение с пижонскими летними столиками называлось "Мичиган". Его атмосферу Виктор Некрасов охарактеризовал коротко, но емко: "Большинство посетителей друг друга знают. Сидят компаниями. Время от времени кто-нибудь бежит в гастроном".

В "Мичиган" и направлялись обладатели энных сумм в надежде законтачить с кем-то из "фарцы". Цены, конечно, были те еще…

Настоящие джинсы (под ними понимали исключительно американские) стоили здесь 250–300 "деревянных" — так иронически называли советские рубли. А это, между прочим, две среднемесячные советские зарплаты. Круче всех считались Levi's (говорили: "левис" или "Лева") и Wrangler (переиначивали на "Врангель").
С улицы Ленина (Богдана Хмельницкого) открывался прекрасный вид не только на жилой дом "Дружба" с одноименным кинотеатром на первом этаже, но и на расположенное у подножия лестницы кафе "Грот" — одно из самых знаменитых "джинсовых" мест столицы советской Украины.


Зображення


Но и фарцовщики, заламывая немыслимую цену, включали в нее все риски своей работы — в случае провала им светило, согласно статье 154 Уголовного кодекса УССР, до 9 лет вынужденного "отрыва от производства": вначале до 6 лет с конфискацией имущества, а затем еще на 3 года — высылка.

Ненастоящие джинсы, хоть внешне и смахивали на "Made in USA", имели европейское или азиатское происхождение. Как следствие, "не такой" шов, "не тот" лейбл, "неправильные" клепки, а зачастую и "паленый" (поддельный) коттон. За такие "отстегивали" 120.

Но! "Мичиганцы" — калачи тертые. Если видели, что клиент — "лох", запросто могли ему "всадить паленку". То есть продать Евразию по цене Америки.

Кафе "Грот", а перед ним — пижонские летние зонтики, благодаря которым на тогдашнем киевском жаргоне это заведение называлось "Мичиган". Здесь можно было купить у фарцовщиков джинсы — настоящие или поддельные. Фото: А. Примаченко, ЦГКФФАУ

Иные возможности были у студентов тех вузов, где учились иностранцы — Киевского университета (тогда в городе был только один университет — им. Т.Г. Шевченко, а большинство прочих вузов назывались институтами), Сельскохозяйственной академии, Консерватории, "худа" и "меда" (Художественного и Медицинского институтов), некоторых военных училищ.

Иностранные студенты, а в военных училищах — слушатели (прежде всего, выходцы из арабских и африканских стран), возвращаясь с каникул, везли на продажу джинсы. Сбывали их, для надежности, только однокурсникам — по 80 рублей за пару. "Толкнешь" пять пар — имеешь годовую стипендию. Выгодно и покупателю — дешевле, чем в "Мичигане".


Зображення


Кроме того, учившиеся в университете детки "партийных шишек" периодически продавали сокурсникам чеки Внешпосылторга (несмотря на то, что на обороте этих чеков было ясно написано: "Чек перепродаже не подлежит").

"Чеками (иначе: сертификатами) "назывались бумажки, выдаваемые обладателям иностранной валюты вместо имевшихся у них на счетах реальных денег, — вспоминает о тех временах писатель Владимир Войнович. — Сертификаты были двух видов: с синей полосой (то есть второго сорта) — вместо валюты "социалистических" стран, и бесполосные (первосортные) — вместо долларов, фунтов стерлингов, франков, марок, песет, крон и прочих денег стран капитализма".

Чеки выглядели солидно — размер почти как у банковского билета достоинством 25 рублей, с водяными знаками ("кирпичная стена"), серией и номером.

На чеки в специальных "магазинах, осуществляющих операции в/о "Внешпосылторг", можно было свободно купить джинсы (в Киеве "чековый магазин" находился на Сырце — по улице Котовского, 11, в первом этаже обычной "хрущевки").


продолжение... почитать, посмотреть...

_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 20/05/2012 21:49 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 01/06/2008 21:44
Повідомлень: 5967
Светлана, да купите вы себе наконец джинсы и мечтайте о чём нибудь... Ну о чём нибудь .... кроме штанов. :-[ :-D



Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 20/05/2012 22:08 
Старейшина

З нами з: 18/03/2010 18:08
Повідомлень: 16044
Звідки: Donetsk
:-D :-D Глотов, и о чем это вы мечтать предлагаете? Неужели "высоком"? Питання риторичне, ваши "мечты" кроме вам подобных, никого заинтересуют.

_________________
Зображення


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 20/05/2012 22:17 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 01/06/2008 21:44
Повідомлень: 5967
Niggi написав:
:-D :-D Глотов, и о чем это вы мечтать предлагаете? Неужели "высоком"? Питання риторичне, ваши "мечты" кроме вам подобных, никого заинтересуют.


Жаль. :-)

Я животное, ты же видишь, я животное. У меня нет слов, меня не научили словам, я не умею думать, эти гады не дали мне научиться думать. Но если ты на самом деле такой... всемогущий, всесильный, всепонимающий... разберись! Загляни в мою душу, я знаю, там есть все, что тебе надо. Должно быть. Душу-то ведь я никогда и никому не продавал! Она моя, человеческая! Вытяни из меня сам, чего же я хочу, - ведь не может же быть, чтобы я хотел плохого!.. Будь оно все проклято, ведь я ничего не могу придумать, кроме этих его слов:
"СЧАСТЬЕ ДЛЯ ВСЕХ, ДАРОМ, И ПУСТЬ НИКТО НЕ УЙДЕТ ОБИЖЕННЫЙ!"


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
ПовідомленняДодано: 02/06/2012 15:52 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 45903
Звідки: Киев
Українська ідентичність у радянському футболі. Лекція Манфреда Целлера


"Так, я Житель Москвы, але я львівський Житель Москвы, і ми ідемо бити московських москалів". Масова культура футболу об’єднала етнічних росіян, євреїв та українців. Суперництво з Москвою грало велику роль і в інших районах Української РСР.

"Як після смерті Сталіна населення радянського союзу створювало нові єдності?" - таке запитання ставить молодий німецький історик Манфред Целлер. Фонд Бьолля запросив Целлера в рамках циклу лекцій з історії України.

У своїй докторській роботі він приділив увагу футболу у 1950-1980-ті роки. Використовуючи інформацію з російських і українських архівів, з листів скарг та відгуків вболівальників різних країн, аспірант університету ім. Гельмута Шмідта спробував поглянути на ідентичність і самовідчуття українців через призму футболу.

Пропонуємо вашій увазі конспект його виступу "Радянський футбол – українська ідентичність?" перед українськими слухачами в посольстві Німеччини.

----------------------

Після смерті Сталіна радянський народ намагався ідентифікувати себе через нові форми, зокрема через вболівальницькі об’єднання.

Футбольні фан-клуби існували для того, щоб люди могли вільно висловлювати свої емоції. Люди почали об’єднуватися в різні вболівальницькі групи, щоб ідентифікувати себе з певними командами.

Ідентифікація себе як вболівальників часто відбувалася через професійні групи - наприклад, колишні військові ідентифікували себе з московським "Динамо". Був і національний фактор, наприклад, вболівальники "Динамо" (Тбілісі) об’єднувалися за національною ознакою.

У чемпіонаті СРСР з 1930-х років домінували московські команди. І саме Москва була першим центром вболівання, але потім цими центрами стали й інші столиці радянських республік.

Як київське "Динамо" зруйнувало московську монополію. Текст 1962 року

Основним чинником виникнення вболівальницького руху стало телебачення. У 1960-х роках з’явилися перші телетрансляції, саме тоді український футбол досягнув своїх перших успіхів.

У цей час з’являлися перші об’єднання любителів футболу. Вони писали в органи влади листи і скарги - зокрема, вимагали побільше телетрансляцій. В одному листі вболівальник нарікав, що транслювали лише 2-й тайм цікавої гри.

Квитки на матчі розподілялися між привілейованими групами. Рядовий вболівальник пан Мірошниченко з Ірпеня 14 липня 1966-го року хотів потрапити на фінал кубку СРСР між київським і тбіліським "Динамо".

Він побачив, що перед касиром багато квитків, але купити їх не дозволили. Касир сказав вболівальнику іти до адміністратора. Адміністратор спитав "На якій підставі Ви хочете купляти квиток?", - "А яка підстава Вам потрібна?", - "Відрядження", - відповів адміністратор. Мірошниченко вирішив, що краще піти, щоб не отримати 15 діб.

Пан Мірошниченко помилково подумав, що будь-хто може купити квиток. Але він не був ані героєм СРСР, ані інвалідом, ані у відрядженні, словом, не належав до жодних привілейованих груп.

14 липня 1966 року він залишився вдома, а "Динамо" (Київ) виграло у тбіліського з рахунком 4:0 на очах напівпорожніх трибун (на 100-тисячному "Республіканському" було 55 тисяч людей).

Давайте поглянемо, хто вболівав за українські команди. Наприкінці 1966-го року "Динамо" (Київ) вдруге виграло чемпіонат СРСР. У фіналі кубку "Динамо" виграло у "Торпедо" (Москва).

Вболівальник Нікіта Насиленко сидів у своїй ленінградській квартирі, дивився футбол і вболівав за киян. Потім він написав у своєму листі: "Ми вболівали разом з тисячами ваших вболівальників на московському стадіоні".

Вболівальниця Хелла Редстьоп жила в Естонії, в місті Тарту і в цей день теж вболівала за київське "Динамо". Футбол став транснаціональною подією. В різних республіках СРСР люди вболівали за команди з інших республік.

Місцевий патріотизм тоді, як і зараз був каталізатором для фанів. Існувала ідентифікація вболівальників "Динамо" (Київ) на кількох рівнях: як Києва, так і всередині всієї Української УРСР. Після телетрансляцій надходили листи з усіх регіонів України.

Один із вболівальників із Севастополя напередодні фіналу 1966-го року між "Динамо" і "Торпедо" писав: "Пам’ятайте про Севастополь і ви переможете". Було багато листів від вболівальників інших національностей. З півночі СРСР писали таке: "Крига Арктики тане від ваших перемог".

Вболівальники інших національностей ідентифікували себе з київським "Динамо", тому що були налаштовані проти Москви. Особливо багато таких вболівальників було з Кавказу.

В Україні в 1960-х роках футбольних конфліктів і суперечок було менше, ніж сьогодні. Важливішими за ці суперечки був успіх української команди в чемпіонаті СРСР.

Фани львівських "Карпат" і дніпропетровського "Дніпра" дружили [як і в наші дні – ІП] і в цілому українські вболівальники любили ці дві команди. На відміну від "Чорноморця", якому закидали дружні стосунки з московськими командами.

Історик Вільям Ріш пише про події 1970-х років: група молодих російськомовних вболівальників, озброївшись ланцюгами, готується до матчу між львівськими "Карпатами" і московським "Локомотивом".

Один з хуліганів каже російською мовою: "Ми будемо бити москалів". Йому відповідають: "Так ти ж і є Житель Москвы". На що хтось із натовпу сказав: "Так, я Житель Москвы, але я львівський Житель Москвы, і ми ідемо бити московських москалів".

Ріш робить висновок, що масова культура футболу об’єднала етнічних росіян, євреїв, україномовних і російськомовних українців. Вони чинили опір імперській Москві. Суперництво з Москвою грало велику роль і в інших районах України.

Український патріотизм не протиставлявся радянським цінностям. У згаданій цитаті вболівальника з Севастополя робиться відсилка до військових часів - і українська та радянська ідентичності там не протиставлялися.

В ті часи навіть для фанатів було нетиповим казати щось, що йшло врозріз із офіційною точкою зору. Якщо каміння летіло у суддю єврейської національності, це питання не мусувалося, на цьому увагу не акцентували. Націоналістичну проблему не виносили на передній план.

"Раніше у "Шахтарі" грали росіяни, грузини... А коли команда наполовину складається із бразильців – це вже не "Шахтар", це бразильська команда". У цій цитаті з фільму "Інший Челсі" вболівальник хвалить "Шахтар" в дусі радянської дружби народів і це нагадує історію зі Львова, де склад банди юнаків також ставить питання про дружбу народів.

Також це нагадує листи вболівальників "Динамо" (Київ), де вони підкреслювали, що "Динамо" - це команда багатьох національностей. Такі акценти були характерними для футбольної культури в постсталінські часи.

"Інший Челсі" - донецькі реалії німецькими очима

За кілька місяців до фіналу кубку 1966-го року у ряді кавказьких республік вболівальники сперечалися, чи є вірменами київські динамівці Валерій Поркуян і Володимир Мунтян. Дехто казав, що обидва молдавани. Українська федерація футболу відповідала, що Поркуян – росіянин, а Мунтян – українець.

Є відомий жарт вірменського радіо: "Що потрібно єреванському "Арарату", щоб виграти першість СРСР? Відповідь: Мунтян, Поркуян і ще дев’ять киян". Ці листи свідчать про появу транснаціоналізму, який був характерним для "Динамо" (Київ).

Як дивилася на культуру вболівання політична верхівка СРСР? У 1950-1980-ті роки протоколи суддів і міліцейські звіти свідчать про те, що культура вболівання на стадіонах стала викликом для влади.


Офіційна лінія радянської преси була такою: радянський глядач – найоб’єктивніший глядач. Відомим було гасло "Сьогодні глядач – завтра фізкультурник".

Після смерті Сталіна на стадіонах відбувалися різні ексцеси: Тбілісі - 1954-й рік, Єреван - 1955-й, у Москві в 1956-му і 1960-му роках. Іще багато таких подій, під час яких, наприклад, били суддів. Так 4 вересня 1956 року в Києві після матчу "Динамо" з московським "Торпедо" частина публіки вибігла на поле і побила суддю.

В 1960-х роках подібні події тривали. Іноді причиною ставав алкоголь. Наприклад, коли "Металург" (Керч) грав проти "Шахтаря", суддя поскаржився, що поряд зі стадіоном вільно продається пиво і кріплене вино. У перерві йому погрожував п’яний міліціонер, який говорив, що після закінчення гри суддя може не потрапити додому.

У 1980-х роках по всьому СРСР виникає фанатський рух. В інструкції для міліціонерів 1981-го року йдеться про "незрозумілі" і "нікому непотрібні" шарфи, про алкогольні ексцеси і бійки. У Києві це стосувалося футбольної команди "Динамо" та хокейної команди "Сокіл". Якщо фанатів затримували, то звинувачували у хуліганстві та обіцяли повідомити на місце роботи або навчання.


Спортивне меценатство – не пострадянський винахід. Протягом існування СРСР високі партійні функціонери використовували футбол для власних цілей. Відомо, що керівник Комсомолу Олександр Косарєв був вболівальником московського "Спартака".

Секретар ЦК Компартії України Лазар Каганович у 1946-му році перешкодив тому, щоб "Динамо" вилетіло з вищої ліги. Василь Сталін у 1947-му році теж зберіг у вищій лізі команду ВПС.

Перший секретар ЦК Компартії України Щербицький відчував відповідальність за перемоги "Динамо". Команда брала участь і в європейських турнірах, це ніби підтверджувало, що СРСР домінував і в міжнародному спорті.

У 1984-му році Щербицький доручив своїм двом співробітникам виявити, чому "Динамо" почало програвати. Після розмов с персоналом і лікарями вони виявили, що у поразках винен Лобановський, якому закидали, що він все вирішував на власний розсуд.

Зображення

Зображення



_________________
Гораздо легче обмануть людей, чем убедить их в том, что они обмануты


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 26 повідомлень ]  На сторінку 1, 2  Далі

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Користувачі, які зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  
cron