«Главред»

Главредный форум
Сьогодні: 07/12/2019 01:40

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 69 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3, 4, 5
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Интересно - мысли вслух...
ПовідомленняДодано: 09/06/2017 14:04 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 12/11/2010 10:55
Повідомлень: 10695
Мадам, для того чтобы понять что чел разводило, совершенно не обязательно копаться в его биографии и проверять диплом НЛП-шника. У вас это на лбу написано. :-D Так шо про марсиан? Или вы и в этом не разбираетесь? :-D Разочаровали вы меня. :-D

_________________
*WRITE*


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Интересно - мысли вслух...
ПовідомленняДодано: 09/06/2017 14:50 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 12/11/2010 10:55
Повідомлень: 10695
Вот еще перечень:

http://chernobrov.narod.ru/resume.html

_________________
*WRITE*


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Интересно - мысли вслух...
ПовідомленняДодано: 25/06/2017 11:27 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 47425
Звідки: Киев
Украинский гнев

Один приятель скинул ссылку на пост за авторством Serg Marco. Но я уже читал этот пост у Ибигдана, и другие посты этого автора попадались прежде, в том числе довольно интересные, хотя я понятия не имею, кто это такой, никак не знаком.

А приятель, полувшутку, выговаривает: «Вот видишь, какие они, укропы-то, на самом-то деле? Не любят они нас, российских либералов. Никого вообще в России не любят. Только и мечтают, как бы погубить её с концами, чтоб тут войны да раздоры были, глад великий да моровая язва».

Я ответил: «Ну, я теперь кушать от огорчения не смогу, узнав, что некоторые украинские блогеры не любят всех росиян, включая, страшно подумать, либералов».

Да, и странно — с чего бы это, такое ожесточённое отношение? Как будто какие-то причины, что ли, были? Ну, подумаешь, наше правительство войну с Украиной развязало — так оппозиция ведь аж на марши протеста выходила. Целых два раза. Всё по-взрослому: с воздушными шариками, с ленточками. И после такого-то ярого противодействия путинскому режиму — эти гадкие укропы ещё имеют наглость не любить и не ценить русских оппозиционных либералов? Вот ведь неблагодарные!

Серьёзно же, лично я никогда не оскорбляюсь на настороженность и даже враждебность со стороны украинцев. Хотя, казалось бы, что может внушать настороженность к парню, который обозначает себя как «полковник ФСБ» (а по существу им и является, в числе прочего)?

Ладно, если совсем серьёзно (поскольку тема серьёзная) — то я благодарен Сергу Марко за откровенность. И, ей-богу, его не очень лестные (и даже весьма резкие) слова — мне выслушивать как-то комфортнее, чем если б кто-то из украинских собеседников стал расточать дифирамбы в адрес российской антипутинской оппозиции. «Ой, какие вы классные! Ой, как вы любите Украину! В вашем лице мы видим пример, когда Украина реально понад усе, что вы душу й тило положить готовы за нашу свободу, сражаясь со своим богомерзким Путиным!»

От этого мне было бы действительно неудобно. Ибо Путин-то, конечно, богомерзкий, но вот предположение, что кто-то с ним борется в России только лишь (или преимущественно) из любви к Украине — это, мягко говоря, было бы такое преувеличение, такая незаслуженная похвала, которая бы и меня заставила покраснеть (хотя это непросто: я не люблю «красных»).

Ладно, буду тоже откровенен (да и был всегда по этому вопросу). Что касается собственно Украины — я нахожу её довольно милой страной. Хотя на свете много милых стран с красивыми видами природы и хорошими людьми (ну, где-то больше, где-то меньше).

К тому же, в каком-то роде я и люблю Украину, поскольку это интересная инвестиционная площадка, и сейчас-то уж не только моих друзей, но и мои собственные изрядные деньги вложены в Украину, и уже одно это заставляет желать ей всяческого благополучия.

Но самое главное, чем является в моих глазах Украина (и тут я буду очень откровенен), так это — ИНСТРУМЕНТОМ. Орудием, одним из главных, которым я намерен прикончить Московию. Навсегда.

Ну, про свою идефикс закрытия ублюдочного геополитического проекта под названием «Московия — Третий Рим» (чей главный девиз на протяжении веков был «Ни себе, ни людям») и возрождения условной «Новгородчины» - я писал не раз.

А вкратце повторю, что это, конечно, условности. Речь идёт о выборе именно идеологического концепта дальнейшего развития русской нации, а не о том, чтобы сжечь дотла Москву, как пел Сергей Шнуров и как, возможно, мечтают иные украинцы. И «Новгородчина» в данном случае используется просто как пример того, что в принципе русские способны к «неманиакальному» образу общественного и государственного устройства, способны к более-менее мирному сосуществованию с соседями, развитию торговых отношений, основанных на уважение к частным правам и искреннем стремлении к добросовестному сотрудничеству, - и всё прочее, что лежит в основе современного цивилизованного мира.

Противоположностью же такого благонамеренного уклада — является Московия. Чудовище, которое столетиями высасывало соки из этой земли, насаждало самое лютое тиранство, перемалывало в прах сотни тысяч жизней — и никогда не могло ответить на вопрос «нафига?» Империя ради империи, расточающая скудные свои силы на видимость планетарной значимости лишь ради тщеславия, не понимая, что у неё просто нет для этого возможностей.

Но чтобы покончить с этим монстром, Московией — нужно что-то более изящное, нежели сажание на кол за «московизм». Оно должно превратиться из чудовища в уёбище, а оттуда — в посмешище. Мы сейчас — где-то на третьей четверти пути.

Во многом — это, конечно, заслуга Украины. Которая показала прежде всего самой Московии, что её уже не боятся даже те, кого она считала слабыми. Что она одряхлела и сделалась скорее смешной, нежели страшной. Что она — бледная тень самой себя прежней.

Вот это-то сознание — и может окончательно прикончить самое идею Московии в умах и душах людей. Сделать эту имперскую идею чем-то настолько нелепым, что аж постыдным. Не потому даже, что это плохо — а потому, что это глупо, пытаться хапать чужое по праву сильного, как самый грозный хулиган, когда ты всё-таки уже не в первом классе, а на пятом курсе института.

И вот сопротивление этому гопняцкому нахрапу «русского мира», какое оказала Украина — это, конечно, великое дело. Но с обращением «уёбища в посмешище» - помогли, как ни забавно, и идеологи новейшего московитского имперства. Ей-богу, они не могли постараться лучше, чтобы превратить идею мировой русской гегемонии в такой абсурдно-унылый фарс, что даже и обсуждать нечего.

Хотя, следует признать, ещё несколько лет назад имперская русская идея была весьма популярна даже среди людей, называющих себя «интеллектуалами». «Да, нам нужна империя, нам нужно чем-то занять умы людей, чтобы пробудить их силы, чтобы двигать их к новым свершениям».

Но вот на «пробуждённого» (и вскоре упокоенного Моторолу) посмотрели — больше чего-то не хотят вспоминать весь этот бред. А за фразу «зато Крым наш» - в трамваях могут, в общем-то, и морду набить.

При этом — да, Крымская и Донбасская авантюры Кремля должны стать полезным и горьким уроком для российского народа. Таким, чтобы и через тысячу лет бытовала присказка «вляпаться в Крым» или что-то подобное.

Но что до апокалипсиса на территории РФ, за который ратует (по крайней мере на словах) Serg Marco – то я, извините, решительно против. Разруха, голод и локальные войны — уж точно не способствуют росту цивилизационной сознательности. Только — ещё большему одичанию и ожесточению. И не будем забывать, что Монголия весь двенадцатый век представляла собой «мясорубку», где схлёстывались племена и их союзы. Во многом этому способствовал Китай, поощряя междуусобицы кочевников на своих северных границах. Вот только потом пришёл Чингисхан, объединил племена, поднаторевшие в резне, и Китаю стало грустно. И не только ему.

Сам по себе распад РФ на несколько русских (или не очень даже русских) государств — он возможен. Нет вечных границ, нет вечных держав. Но в интересах всех соседей — чтобы этот процесс происходил как можно более цивилизованно и мирно.

И я понимаю, что многие украинцы думают примерно следующим образом. «Покуда Россия едина и хоть сколько-то сильна, то кто бы ею ни правил, она всегда будет представлять смертельную угрозу для Украины. Поэтому вопрос нашего самосохранения — сделать так, чтобы Россия просто исчезла как сколько-нибудь значимая геополитическая сила».

Да, до Крымской авантюры — так думали лишь особо убеждённые украинские националисты, вроде Яроша, а сейчас — и многие из тех, кто считал таких националистов «маргиналами». Небезосновательная перемена в воззрениях, конечно.

Но в действительности Россия вот уже более ста лет переживает то, что мы называем «имперский дребезг». Это явление, когда империя достигла максимальной экспансии, утратила смысл своего имперства (а в случае с Московией он и всю дорогу весьма туманный был) и от неё откалываются куски. Естественно, с последующими попытками реванша — но в конечном счёте империя тает ещё более.

И вот как после Второй Мировой даже СССР, при всём своём «миролюбии», не посягал больше на Финляндию, так, смею заверить, и после нынешнего фиаско с очередным подчинением Украины — больше таких попыток со стороны Москвы не будет.

Поэтому вовсе лишнее желать нам «апокалипсиса». В конце концов, большинство-то современных русских, особенно молодых поколений — в принципе приличные люди европейского (или «транснационального», теперь уж) культурного типа. Ничуть не хуже, чем были немцы в тридцатые, а по хорошему счёту — у нас и гораздо меньше этого имперского психоза в том, что касается жизни обывателей.

Этим людям — в принципе нафиг не впёрлись ни Крым, ни защита «русского мира» на Донбассе, ни ещё какая ересь. На активных адептов этих дел (которых на улице-то не сыщешь, только в ящике или в Инете) — они смотрят, как на фриков. А сами предпочли бы дружить с миром, ездить учиться по обмену, работать в совместных компаниях, играть в айфоны и ловить покемонов.

Правда, конечно, и серьёзной протестной активности от таких людей ждать не стоит, поскольку они просто мирные по определению и пока ещё их не довели до того, чтобы они брали покрышки и шли на площадь. И честно сказать, я вот навскидку не припомню примеры того, как бы война, начатая твоей страной за рубежом (пусть и несправедливая, необоснованная), привела к таким протестам внутри страны, что слетело бы правительство.

Поэтому претензии вроде: «Так почему ж вы не снесёте вашего Путина, терпилы позорные и рабы?» - немножко необоснованны к россиянам. Пока — он просто ещё не так достал людей, и они не знают, кто бы мог быть лучше (с учётом географически предопределёной экономической специфики России, в том числе).

И даже если грохнуть Путина — ну так как будто проблема только в нём? Проблема в том, что он сумел заделаться «царём», для начала. Поскольку значительная часть электората — да, тяготеет по-прежнему к «московитскому» образу правления. А это лечится не так быстро, и уж точно не моровой язвой и войной всех против всех.

Но в действительности вот эта вспышка «борьбы за духовные скрепы и русский мир» - это ж чистейший фарс по сравнению с прежними обострениями русского джингоизма. Это, можно сказать, была попытка «гальванизации» уже практически издохшей туши Московии. Попытка, проводившаяся горсткой шибанутых энтузиастов, от Дугина до Прилепина, которые, по хорошему счёту, вряд ли и сами верили в успех своего дела.

Когда она закончится провалом (и тут я очень заинтересован в успехах ВСУ на Донбассе) — ну, говорить больше не о чем будет. Всякий, кто заведёт речь об очередной реинкарнации московитского «вяличия» - тут же выставит себя клоуном. И Россия (или несколько государств на её нынешней территории) наконец смогут сосредоточиться на своих делах, на повышении своего благосостояния, на взаимовыгодных контактах с соседями. По-нашему, по-русски, по-новгородски, без московитских этих извращений.

При этом, ещё раз повторю, я в полной мере понимаю, какую ожесточённость могут испытывать иные украинцы в адрес всех россиян вообще и даже оппозиционных русских либералов в частности, с их видимой беспомощностью, бесполезностью, но склонностью учить всех жить, включая украинцев (на самом деле, есть просто такие индивидуальные типы людей, которые обожают всем давать ЦУ, ну вот как папа школьницы в фильме «Доживём до понедельника»).

Но представьте, однако, что вы — гражданин СССР и житель Киева году в 87-м. Когда уже там полным ходом пошли Перестройка-Гласность-Демократия.

И тут вы слышите на Радио Свободе (или ещё каком «вражьем» голосе) выступление некоего западного политолога или публициста. И он там говорит: «В действительности, нам плевать, удастся ли провести какие-то демократические преобразования в СССР. Мы, конечно, будем использовать диссидентов в своих целях для ослабления Советской Власти, но наша цель — развал СССР, чтобы Россия дралась с Грузией и Украиной, чтобы там были горы трупов и реки крови. Только тогда СССР по-настоящему перестанет быть угрозой для мира».

Я так думаю, если б действительно такое говорилось западными деятелями в Перестройку — ну, тут и Валерия Новодворская в КПСС бы вступила.

Естественно, таких ужасных вещей они не говорили (в реальности, а не в мифологии советской и новейшей российской пропаганды, где их выставляли вампирами с кровью на клыках). Даже Збиг Бжезински (RIP), уж на что «друг» СССР, таких вещей не говорил, что надо бы нам наслаждаться бойней между советскими республиками. Максимум — что надо поддерживать самостоятельность Украины, поскольку с Украиной Россия — это империя, реально угрожающая цивилизованному миру, а без Украины — просто страна, которая может спокойно жить. Да и то он говорил это уже в своей этой книжке, «Шахматной доске», написанной после фактического развала СССР — и он, как многие прочие мемуаристы, обожал подчёркивать своё «провидчество» и своё влияние на политические дела.

Ещё раз, сам по себе развал РФ на суверенные государства — это возможный сценарий, который просматривается уже сейчас (да с самого начала Крымской авантюры просматривался, поскольку из неё нет достойного выхода). Но вот вся эта жесть, война Московской Народной Республики с Сибирской, полконтинента под воду, что написал Serg Marco – думаю, под влиянием эмоций написал. Ну или его очень уж как-то достал какой-нибудь особо занудный русский либерал, рассказывающий, как правильно носить вышиванку :-)

http://artyom-ferrier.livejournal.com/3 ... ium=social

_________________
Сердце вскормлено хлебом фантазий,
и жестокость отныне в крови;
вкус насилья, вражды, безобразий
притягательней пресной любви…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Интересно - мысли вслух...
ПовідомленняДодано: 05/07/2017 00:28 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 47425
Звідки: Киев
смотрю в окно и вижу как прав профессор Пыжиков
когда говорит о 400-х годах украинского ига.
вот эти заросшие русские поля - очевидно,
что это украинцы заставили русских
вырубить леса и вспахать землю.
пахать - не русское дело.
как только украинцы отделились,
русские выбросили плуги и начали собирать.
русские - народ собиратель.
за двадцать пять лет свободы от украинцев они вырастили прекрасные берёзовые рощи
и собирают там грибы.
украинцы Хрущев, Брежнев и Горбачёв
не понимали леса, требовали рубить деревья и сажать кукурузу.
зато лесной карел Путин, лесной манси Собянин и лесной тувинец Шойгу знают лес.
а значит, понимают и любят русских людей:
- русский, не паши, но собирай - говорят они и русские их любят.
воистину, скорость, с которой лес поглощает поля
восточнее Смоленска,
равна скорости, с которой русские люди
приходят в себя после жестокости украинцев.

по обеим сторонам трассы Москва - Ярославль сидят русские люди с корзинами грибов и ягод.
к ним подъезжают дорогие немецкие авто,
купленные за счёт экспорта нефти.
нефть, как и грибы, нашли в лесу.
так устроен русский мир:
кто-то собирает в лесу белые грибы, кто-то ищет нефть, кто-то моет золото:
русских кормит лес. так было и так будет.

p.s. украинцы обманули Льва Толстого. пашущий мужик - украинская тема.
великий русский писатель, идущий за плугом, выглядит как черкасский землероб.
чтобы стать русским мужиком
граф должен был взять корзину и уйти в лес за ягодами.
он в итоге и ушел в лес,
- ушел от пашущей Украины в лесную и ягодную Русь, - но было уже поздно.

Maxim Goryunov

_________________
Сердце вскормлено хлебом фантазий,
и жестокость отныне в крови;
вкус насилья, вражды, безобразий
притягательней пресной любви…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Интересно - мысли вслух...
ПовідомленняДодано: 26/07/2017 00:30 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 47425
Звідки: Киев
У 80-ті Олександр Зеленько працював в КДБ, до початку АТО викладав в Луганському національному університеті, а зараз Зеленько - доцент кафедри Київського національного університету ім. Шевченко.

В інтерв'ю "ОРД" Олександр Зеленько розповів, як росіяни сіяли зерна "антифашизму" за допомогою теорії "бунту-війни", змалював психотип російського ординця і насмішив "відкриттям" колег з "ЛНР" - расовою теорією про "походження донбасян".

[i]- Що ви думаєте про гібридну війну?


- Винахід чисто російський. Був такий начштабу корніловської дивізії - білогвардійський полковник Євген Месснер. Великий розумниця, який створив теорію "бунту-війни", в 20-і роки минулого століття виїхав до Аргентини, в 1967 видав знамениту книгу "Теорія третьої світової". Радянський генштаб розпочав впроваджувати і розробляти цю концепцію на початку 80-х.

Є поняття трьох рівнів мережі. Ми накриваємо територію дуже щільною мережою мовлення, впроваджуємо історію (неважливо - правда чи неправда, але це повинно повторюватися). В першу чергу даємо мовну матрицю. Люди повинні вчити російську мову - будь то Чехословаччина або Ємен. Культурна, мовна, семантична і історична матриці насаджуються. Повинні створюватися осередки російської культури і російського менталітету - це матриця 1 рівня.

- "Російська весна" могла статися не тільки в Україні?

- У будь-якій точці до Гібралтару. Волею долі я брав участь у створенні цієї багаторівневої системи.

- І в чому полягала ваша робота?

- Вести з людиною розмову таким чином, щоб вона стала абсолютно щирим нашим прихильником. Ми створюємо осередки культури, вкладаючи гроші в балет, мистецтво - у що завгодно. Щоб людина почала щиро цікавитися Улановою ... Тютчевим ... Ми даємо найкраще, не шкодуємо для цього грошей і сил, знаходимо знакові фігури.

Припустимо, ми сидимо з вами в Португалії і розмовляємо про Чехова (я був представником подібної культурної місії). Вам подобається Чехов? Мені теж. Ось грунт.

Знаходимо представників інтелігенції в маленькому містечку-побратимі і створюємо гурток любителів Чехова - нічого більше. А потім на культурну основу накладаємо організаційні моменти. Це перший рівень.

Будівництво матриці 2 рівня - це люди, які симпатизують нам без вербування. Знаходимо тих, які навчалися в Росії. Апологети "русского мира", ті хто сам дійшов, начитався Гумільова, і каже: "Невже це правда, у них пласт культури цікавий", - вони стають інформаційними вузлами. Сама того не відаючи, така людина вже веде інформаційну розвідку. Причому, все у відкритому режимі, все законно.

Потім на ту територію вставляється так звана бойова платформа - від 1 людини до дивізії. Припустимо, ви закінчили університет в Оренбурзі, і заразилися комуністичною ідеєю. Вам говоримо про те, щоб ви створили бойовий осередок людей, який в разі форс-мажору, в разі Третьої світової буде готовий захистити свою країну.

Ми з вами в Португалії? З португальцями говоримо про португальських фашистів: "У вас же був Салазар, через якого 40 років страждав португальський народ?".

У кожній країні колись був якийсь страшний тоталітарний період, і я апелюю до нього. Прошу вас створити бойову групу, яка ні в якому разі не буде піддавати вашу країну загрозі. Вона буде існувати на випадок фашистського путчу. В такому випадку ми дамо вашій групі все, що вам буде потрібно: офіцерів зброю, гроші, інформацію - все для того, щоб ви захистили вашу країну. Так все суспільство стає контрольованим, і ми отримуємо багаторівневу структуру.

Якось ми їздили в Англію з Пристюком (Володимир Пристюк - колишній губернатор Луганської області, який доклав руку до розпалювання сепаратизму навесні 2014 на Луганщині - прим.ред) - він був смотрящий від комсомолу, а я - учасник групи по культурному обміну, так і познайомилися.

- В окупованому Донбасі основою теж стала культурна просочення?

- На Донбасі - донське козацтво, шолоховський "Тихий Дон" ...

- Такі мережі працюють і в Україні (крім "Л-ДНР")?

- Можу назвати приблизні цифри по російським інформаційним вузлам і бойовим платформам в Києві. Тут від 4 до 7 тисяч інформаторів російських було на весну 2015 року, а бойових платформ - до 5 тисяч. В середньому в Києві близько 18 тисяч бойовиків готові створювати "Київську республіку".

- Сподіваюся, це перебільшення

- Я спілкуюся з тією стороною і схильний вважати, що це обережні дані. Ці бойові одиниці - це ті, хто в кінці 80-90 вже майже взявся за ручку дверей, що вели в комуністичний рай для них і їх сімей, і раптом для них усе розвалилося. Чиновники, комсомольці, профспілкові працівники, партійні. Уявіть - я чекаю, що через 2 роки буду 3 секретарем партії і життя моїх онуків влаштоване, аж тут розпад СРСР ... Ці 18 тисяч - це ті, кому зараз 45-50. А ще - православні ... І так далі.

- Якщо в Києві все так погано - чому Москва не спробувала зробити тут терористичну республіку?

- Ресурс! Бракує ресурсу у Росії. Зерна кинуті, у них є люди, а дати команду вони не готові, так як після команди треба постачати. Війна - занадто дороге задоволення.

- Давайте повернемося в "ЛНР". Що сталося навесні 2014-го?

- У перших числах травня 2014 року луганські міліціонери звернулися до Києва: ми, луганська міліція, захищаємо Україну (11 райвідділів були готові зі зброєю захищати Україну), а ви прощаєте нам економічні злочини, вчинені за час служби - контрафакт, контрабанду, тіньові схеми ... вони тоді мали страх перед Майданом - думали, що Майдан щось буде міняти, і вони вийшли з такою пропозицією до Києва. Але Київ не став обговорювати це питання, і вони всі перейшли на бік "ЛНР". А 14 травня з'явилася "Луганська республіка".

У кожному райвідділі Луганщини був російський агент, завдання якого - придумати смачну, цікаву схему заробітку для 50 співробітників із зарплатою в 1,5 тис грн., Щоб весь райвідділ багатів, і все протизаконні способи заробітку цілого райвідділу агентом документувалися.

- А потім, якщо що - "за яйця"?

- Як тільки хтось скаже: "Ми за Україну", до нього підходять і кажуть: "Гей, друже, ось твій татко: я посилаю його Києву і твої майданівці тебе з твоїм жовто-блакитним прапорцем посадять на 10 років. А тут, якщо ти залишаєшся - ми будуємо разом нову республіку, і пенсії у тебе і у мене будуть, як в Росії". Відповіді з Києва не було для таких хлопців, і у них не залишалося виходу.

- Це не гіпотетично ви зараз говорите?

- Саме такі розмови і йшли. І ось ще приклад. У місті Свердловську (Луганської області) на 8 березня 2014 року митники і прикордонники замовили для своїх дружин і коханок стільки прикрас, що їх мікроавтобусом довелося відправляти. Звідки гроші? Через кордон в лютому йшла бронетехніка - три тисячі доларів вони отримували за кожен російський танк. У маленьких селах Луганщини стояли "гради".

- А Київ куди дивився

- Київ знав все. Прикордонники і митниця отримували свій відсоток, і Литвин (голова Держприкордонслужби України Микола Литвин, який до 6 жовтня 2014 року відповідав за "контроль над кордоном" з РФ), отримував своє з кожної установки "Град", з кожного танка і з кожного "Камаза" з озброєнням.

- Як психоаналітик, поясніть - чому росіянам не соромно красти чужі землі?

- У них немає майна, немає права власності, і включається психологічний механізм проекції: якщо я не маю власності, то і ви не маєте. Тому не вкрав Крим у нас Путін, а взяв. Вони - ординці. Ординець - це продукт еволюції особливого типу. У нас часто плутають легізм (верховенство закону) і громадянське суспільство (верховенство права). В чому різниця? Якщо ми говоримо, що закон понад усе, закон суворий, але це закон, поганий він чи ні, але він основа держави - це легізм ... Винайдено в Китаї - на вершині отримуємо фантастично сильну державу і нікчемного громадянина.

Західна ж цивілізація пішла іншим шляхом - право на життя, право на свободу, право на власність - це основні права, а закон - це інструмент, який їм служить. І якби у нас, в Україні, була правова держава, то закон, який ущемляє права не був би можливий.

Ординець - продукт еволюції, для якого слово сильного, слово господаря - понад усе, а права значення не мають.

Ми з вами (українці) - частина індоарійської раси, є європейцями. Секрет полягає в тому, що в генетичному плані немає поняття слов'яни. Ніякого слов'янського суспільства немає. Є індоарійці, є тюрки. Ось ми з вами є набагато ближче до німців генетично, ніж до росіян. У Києві в Першу і Другу світову існував українсько-німецький суржик. У Ніжині огірки називають "гурок". На українському - "огірок", а по-німецьки "Гурке" (Gurke). Прислівники і діалекти українські ближче до німецької мови, ніж до російської.

- А що стосується психотипу російських завойовників і психотипу донбасівців?

- Психотип ординця і психотип донбасця близькі. Соціопатична установка ординця говорить: я поважаю сильного, сильний бере своє, а хто починає розбиратися, галасувати про справедливість - той слабкий, слабкість не заслуговує поваги. І цей експансивний тип змінити неможливо.

Вони отримують задоволення від розширення земель, але не від обробітку. Сусід для ординців може бути або ворогом, який ще не підпорядкований, або рабом - так росіяни дивляться на сусідів.

Паритет для них неможливий, рівноправність для ординця означає невизначеність. Так, що б ніхто нікого не пригнічував - не вийде. Адже інакше - як визначити, хто з нас старший, кого слухатися? Стан агресії - нормальний стан ординця. Вони кажуть: б'є - значить любить. Любов - це соплі і слабкість, а сильний - завойовує.

Найкращий цар з точки зору росіян - той, який їх угнітає: Іван Грозний, Сталін. А що таке для росіян Єльцин або Микола? Вони нікчемні.

- Але Миколу II в Росії зробили святим!

- Блаженним, дурником ... А справжній лідер в їхньому уявленні - це Путін.

Ті, що йдуть проти Путіна в Росії, як і українці, які повстали проти Януковича - це, в поданні росіян, божевільні. Людині потрібен цар - вони в цьому впевнені. І тому Майдан для них був проявом безумства. Вони щиро йшли нас рятувати - побачили скажений народ, який потрібно повернути в нормальний стан, інакше вони свій будинок спалять - ось так росіяни сприйняли українців, які підтримали Майдан.

Американець вибирає показники, для нього Обама - директор великого універмагу, а не "мій пан". Тому Обама повинен прислухатися до виборців. А у гопників все по-іншому. Гопник слухається десятника або тисячника, гопником може бути і професор Луганського університету - він слухається пана. А американець відчуває себе наймачем Обами.

- А що це за расова теорія - про особливе походження донбасців, яку вигадали в "ЛНР" ваші колишні колеги?

- Луганський національний університет, який залишився в "ЛНР", запропонував расову теорію походження донбасця (автор - доцент Красильников). У ньому записано, що жителі Донбасу походять від суворих спадкоємців неандертальців, і тому це жорсткі люди, прості, чесні з сильними рисами характеру, їх бояться. У Луганському університеті була сильна археологічна школа, вони вели розкопки. І, до речі, майже весь істфак там залишився, звідти вийшло більшість "еліти ЛНР". Так ось навесні нинішнього року вони заявили, що предки луганчан харчувалися жорсткої їжею, яка формувала сильний характер. А ми, "укри" - решта України - були нащадками трипільців, які їли м'яку їжу і виросли м'якотілі, пристосуванці, підлі, хитрі і лицемірні слабаки. Тоді як вони, "ЛНРовці" - це справжні билинні богатирі. І ось це "наукове відкриття" зараз уже входить в програму шкіл "ЛНР", його схвалила російська Академія наук.

Буквально перед самою війною був такий крик душі - фраза вирвалася з вуст доцента кафедри психології Луганського національного університету: "Нам не потрібна ваша цивілізація, нам потрібна православна культура!". І такі речі говорили люди, яких приголубила київська влада, даючи ступені і звання. Це їх соціальна установка.

- Ви за те, щоб не приєднувати до України тимчасово окупований Донбас?

- Вибори до ВР 2014 були необхідні і, завдяки тому, що їх провели без територій, захоплених "Л-ДНР", в парламенті немає клінічних комуністів. А якби Крим і "Л-ДНР" залишалися в складі України, ВР у нас була б ще більш лівою і комуністичною, ніж та Верховна Рада, яку ми мали до Майдану. Потрібно на час відсікти населення, яке ще десятиліття буде ностальгувати за совком: Крим (де живуть відставники-армійці, моряки російські) - в першу чергу, Донбас в другу.

У чому небезпека аншлюсу Донбасу? Ми беремо носіїв чужої ментальної матриці і чужого психотипу. Але будь-яка група опускається до рівня меншого представника - це ази соціальної психології. Якщо ми приймаємо в себе групу Гіві, і шукаємо спільну мову з ним, то через рік-півтора вся група опускається до рівня Гіві (малограмотного командира бойовиків "ДНР" - прим.ред). Як матусі, які, спілкуючись з 2-річною дитиною говорять: "Собачка - ав-ав". Ми будемо думати, як вони.

- Хіба немає прикладів, коли люди навпаки - піднімаються в розвитку, підтягуючись до рівня інших членів групи?

- Це в разі, якщо їм стає їх стан некомфортним. А донбасець Гіві хоче бути схожий не на "слабкого укра", а на російського "воїна-визволителя". Такий неминучий і прогнозований результат совкової психології та системи освіти.

І коли кажуть, що жителів Донбасу зомбували, це не зовсім так. Люди не включали українські канали в Донбасі, коли вони були на тій території. Чи не включали ті, у кого обірваний мовний і ментальний зв'язок з прадідами. А ось ті, чиї предки пам'ятали Голодомор - вони встояли, і вони дивилися українські канали, як близькі їм, якими б примітивними ці канали не були. Чи не тому не дивилися, що українські канали відставали від російських за якістю. І не стануть дивитися українські канали на тій території, коли ми їх там знову включимо.

- А що, на вашу думку, потрібно робити в ситуації "розлучення з Донбасом"?

- Вони поважають силу. Коли ми на своїй території перестанемо сумніватися в своїй правоті, коли у нас з'явиться національна ідея, яка цементує націю, і якій не потрібно боятися ... Коли ми будемо мати стержень, тоді слабкий потягнеться до сильного. Ми повинні створити ідею нашого національної держави, і це повинно стати платформою. А на болоті побудувати щось неможливо, треба створити фундамент. Приєднувати неосвоєні території, поки немає фундаменту - це безумство.

Зараз у них (в їхньому уявленні) відбувається перемога: Україна перша відводить війська, Україна перша запросила миру і веде себе, як сторона, що програла. Їх поставили в позицію переможців. Тому - хай буде автономія, але ми повинні чітко показати, що у нас не так ... Хлопці, дивіться туди - там ваша Росія. А ми зможемо зламати цей патологічний союз з Росією, зцементувати решту України. Хлопці, давайте визначатися - хто з ким. Тому що любити і тих, і цих не можна, безладні статеві зв'язки - не найкраща форма відносин. Мало того - ми повинні спокусити жителів Донбасу самотністю, адже засватана наречена - вона ж починає пишатися. А коли донбаські хлопці зрозуміють, що вони не потрібні ні Росії, ні Україні - їм буде ясно, що треба ще заслужити бути з нами.

Росія все зробила так, щоб в очах світової спільноти конфлікт на сході виглядав, як внутрішній бунт, який вони підтримали ззовні. А ось коли буде помітно, що зсередини "Л-ДНР" наростає бунт проти існуючого стану речей, тоді можна буде і нам допомагати населенню Донбасу повернути Україну.

- А решта України чому після Майдану не наблизилася до Європи, якщо етнічно і за психотипом до європейців ближче, ніж до РФ?

- Поки що у нас феодальна держава, а нації (як і політичні партії) виникають там, де капіталізм. Поки що у нас союзерени на чолі політичних угруповань. Немає національної ідеї, і тому найближчим часом європейцями ми не станемо.

- І в чому ж тоді черпати оптимізм?

- У нашому минулому - в 17 столітті! Ми тоді втратили те, що мали. Ми були європейцями, але забули свою етнічність - ту особливість, яка нас пов'язувала з цивілізованим суспільством. Коли пригадаємо, тоді зможемо повернутися. Ми ж до 1654 року, до Переяславської Ради, були цивілізованим суспільством, а потім нас поневолили і ми почали розчинятися ... Звідси і сьогоднішня позиція Європи: ви класні, хлопці, але ви накосячили - станьте такими, якими ви були в 17 столітті. Хлопці - каже нам Захід - ви для початку поверніть Магдебурзьке право маленьким містам, а потім повернетеся в європейський будинок. Ось для чого йде вся ця метушня з децентралізацією.

Нещодавно була наукова конференція з нагоди 210-річчя Ніжинського університету, йшла розмова про Гоголя (Гоголь їх фронтмен, можна сказати). Виступає головний гоголезнавець - професор з Києва - і каже, що Гоголь розвінчав міф українського вільного козацтва і міф України, тому зійшов з розуму. На це наші промовчали. Але раптом буквально сказилася німецька професорка. Каже: "Зачекайте, а порятунок Європи від османів під Віднем - це міф? А фігури українських козацьких полковників, які стоять в Римі, на Мальті, в Парижі? А те, що козаків українських всі німецькі князівства наймали, як кращу армію Європи - теж міф?".

Українці звикли до комплексу неповноцінності. Через штамп "за землю руську". Через дебільний фільм Богдана Ступки (російський фільм з Богданом Ступкою в головній ролі "Тарас Бульба" - прим.ред) - де говорять, що українські козаки - алкашня, босяки. А тому руська земля і Росія не мають нічого спільного. Слово "Росія" виникло в 1721 році. А до цього Росія не була самостійною державою - була Поклінна гора і московський цар пішки під поводдя вів коня з татарським посланцем! Росіяни, які нам зобов'язані своїм ім'ям ("русские") - вкрали нашу історію і девальвували, зрадивши нашу ментальність. А ми це прийняли - так, мовляв, ми салоїди, ми дурники.

- Але є ж, врешті-решт, і позитивна тенденція - на Майдані, на фронті (волонтерство) - громадянське суспільство адже початок нарешті формуватися?

- Тенденція - це не результат. Ще немає ніяких результатів. Результат - це те, що показали місцеві вибори.


http://ipress.ua/mainmedia/yak_ulanova_ ... 71472.html[/i]

_________________
Сердце вскормлено хлебом фантазий,
и жестокость отныне в крови;
вкус насилья, вражды, безобразий
притягательней пресной любви…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Интересно - мысли вслух...
ПовідомленняДодано: 20/08/2017 13:37 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 47425
Звідки: Киев
«Отныне мотивом к накоплению является власть, даруемая богатством. Но самое печальное - это последующее самодовольство»

В годовщину введения в действие электронного реестра деклараций государственных должностных лиц самое время что-нибудь рассказать… о классовой структуре нашего общества.
Это ведь только в стране «вечно победившего будущего» нас уверенно убеждали, что в этом мире существует прогрессивный пролетариат, презренная буржуазия и (гнилая, трудовая, советская) интеллигенция (нужное подчеркнуть)… Между всем этим валялось какое-то «крестьянство», которое, кровь из носу, нужно было куда-нибудь приткнуть. К праведникам или… к собственникам. А потому в конце концов его наградили приставкой «трудовое» и присоседили к «победившему пролетариату».

Теперь у нас модно носиться с не менее абстрактным, но конечно же абсолютно прогрессивным понятием «средний класс». Хотя так и не решили, кого же туда объединять: по уровню доходов или по роду жизненных занятий…

Занятно будет узнать, что на Западе во все эти времена перехода от дикого капитализма к (социальному, рыночному, индустриальному) хозяйству (нужное подчеркнуть) были несколько иные обобщающие воззрения на социальное строение общества. Например, американец Торстейн Веблен еще в начале прошлого века уверенно выделял в структуре общества «производительный класс» и «праздный класс». Которые рука об руку соседствовали между собой всю предыдущую человеческую историю человеческого общества, попутно выясняя отношения между собой. В зависимости от того, на чьей стороне оказывался перевес, настолько и праведным получалось все общество.

Итак, «Теория праздного класса» Торстейна Веблена. Хотелось как-то к слову сказать «Партии регионов». Но как теперь выясняется, не только ее родимой:
«По мере перехода общества от вроде бы миролюбивого первобытного общинного дикарства к варварству (назовем это более учтиво – воинственному укладу) в обществе начинает формироваться «верхние слои». В обычном случае это люди, которые за счет своей доблести и причитающихся к ней подвигов оказывают своим собратьям добропорядочные услуги по надзору и защите. Постепенно их стилем жизни становятся «почтенные» и «почетные» занятия. Обычно это: «воинство», «общественное управление», «философия» и… «спорт».

Есть подозрение, что даже право собственности в те далекие времена закрепилось не столько как хозяйственная необходимость, сколько как удостоверение общественных заслуг. С этого момента богатство по сути становится почетно, а далее… само начинает наделять почетом и уважением своего господина. И все это вроде бы пристойно в первом поколении, когда заслуги и сам их обладатель – налицо. Во втором и последующих поколениях подобная ассоциация становится разорванной, а соответствие – проблемным и недоказанным. Зато завистническое сопоставление собственности становится сильно, как никогда.

В средние века подвиги и доблесть все еще могут оставаться действенным подспорьем для снискания общественного почета. Но только лишь потому, что «самоутверждение богатством» пока распространяется лишь на своих ближайших территориальных соседей. Встречаются и видимые исключения из правил, особенно среди людей с сильными религиозными убеждениями. Хотя, если пристальнее посмотреть, многие подобные случаи вряд ли будут сочтены исключениями из правил. Это всего лишь жизненные стратегии, в которых люди умело используют божественные и сверхъестественные силы ради укрепления собственного светского авторитета.

Наконец, с момента промышленной революции изменяется сам характер борьбы за существование: теперь борьба против естественного природного окружения сменяется на борьбу против… окружения социального. В этот момент богатство окончательно затмевает добродетель. Мотивом к накоплению становится власть, даруемая… предварительно накопленным богатством. Но самое печальное, что все это вместе становится определяющим для… собственного самодовольства.

Первый неочевидный результат подобного подхода: мы начинаем прощать… преступления против собственности. Например, в тех случаях, когда мотивом человека объявляется… обеспечение «приличного» образа жизни собственным жене и детям. Порицание такого рода ситуаций отныне размывается у нас до такой степени, что уже не совсем понятно: порицание это или похвала.
Если же «решительный человек» нашего времени сколотил себе состояние путем откровенного разбоя,… то по концу процесса он имеет несравненно больше возможностей избежать наказания, чем какой-нибудь мелкий воришка. В особенности, если принесет публичное обязательство пользоваться в дальнейшем полученными средствами… вполне благопристойным путем. В таком случае на его долю выпадает еще и немалая добрая репутация.

Неизбежный компромисс между «почтенностью» и «благопристойностью» по обычно завершается выбором… этакой несерьезной, но «социально значимой» деятельности. Ради чего основывается множество организаций, в официальных названиях которых будет фигурировать какой-либо благовидный объект. Вокруг которого немедленно начинаются широкие дискуссии. Без какой-либо претензии на конечный результат. Зато в рамках этой малосодержательной деятельности развиваются многочисленные и сложные правила вежливости, а также общественные обязанности, имеющие форму церемоний.

Потому что в этот момент новоявленный господин понимает, что его собственных усилий теперь совершенно не достаточно для поддержания собственного реноме. Ему, кровь из носу, необходимо обязательное почтение друзей и… даже соперников.

Не будем спорить, что в обустройстве нынешних буйных пиршеств и дорогих балов, возможно, когда-то и присутствовали более добрые мотивы. Например, религиозные праздники. Эта традиция формально поддерживается и сейчас. Однако в перечне действительных мотивов она давно уже не первая. По сравнению со вполне мирскими желаниями. Вроде потребности во взаимном общении и увеселении. Если же копнуть еще чуточку поглубже, то обнаружатся еще более прагматичные… завистнические цели. Потому как, попутно развлекая и угощая, хозяин непременно хочет похвастаться величиной своих сил и возможностей. Чем подсознательно предупреждает, предостерегает, задабривает, подкупает (нужное подчеркнуть) своих друзей… и даже соперников.

Часть «приближенных» совершенно сознательно и с превеликим вдохновением включается в этот обряд «демонстративного потребления». Даже явно ощущая, что сами подобному статусу совершенно не соответствуют. А потому назовем этот случай «подставной праздностью». В наиболее ярком виде это обычно проявляется в ношении ливрейных нарядов или в создании просторных помещений для прислуги. Аналогичной традицией «подставного потребления» становится демонстративное поведение «членов семьи».

Однако нас в данном случае будет интересовать не индивидуальная мораль, а… ее общественные последствия. Состоят они в том, что подобное поведение «избранных» фактически переливает в общество аристократические взгляды на жизнь. А далее они аналогичным порядком транслируются по социальной лестнице ниже.

В итоге выясняется, что поговорка, «каков хозяин, таков слуга», по нынешним временам ничуть не утратила своего социального значения. По той простой причине, что нынешняя жизнь располагает бок о бок индивидов (и даже целые семейства), отношения которых между собой вряд ли когда-нибудь выйдут за пределы банального завистливого сравнения. А потому единственным средством внушить своим сторонним наблюдателям представление о своей состоятельности – это непрерывная показная демонстрация… собственной платежеспособности.

Современные социальные группы являются всего лишь вариантами исторически унаследованных традиций. Выйдя из общины, а затем пройдя через школу варварства, они, конечно, претерпели некоторую трансформацию, однако – не столь существенную. Современный человек, по сути своей, принимает для себя один из трех возможных вариантов поведения - варварский, плебейский или аристократический.

По этому поводу весьма печально, что за период варварства мы практически утратили тот институт человеческой солидарности, который мы называем совестью и который включает в себя представление о правильности и справедливости, а также инстинкт профессионального мастерства в его наивном, независтническом выражении. Проблема в том, что в нынешние времена такие качества, как добродушие, справедливость и сочувствие… более не способствуют жизненному успеху. Напротив, необремененность сомнением, сочувствием, честностью и уважением к жизни других людей… вполне способствует жизненному преуспеянию в условиях денежной культуры. Во все времена люди, добившиеся большого жизненного успеха, относились обычно к этому типу. Речь идет, конечно, об успехе, выражавшемся в богатстве или власти. Что же касается честности, то она по нынешним временам практикуется в весьма ограниченных пределах, да и то преимущественно в своем классически-книжном изложении. Потому что во всех остальных случаях не является оптимальной жизненной стратегией.

Однако, современный праздный класс живет скорее рядом с производственной общностью, чем в ней самой. Его отношения с промышленным производством имеет преимущественно «собственнический», а не производственный характер. И ровно до тех пор, пока всякий производительный труд продолжает выполняться исключительно или как правило «рабами», ситуация кажется безысходной.

Но как только в результате очередного кризиса жизненная ситуация начинается склоняться к благосклонному взгляду на производительный труд, у общества появляется надежда. От праздного класса начинают требовать достоверный ответ: «Кто вы такие, и чем таким полезным на самом деле занимаетесь?» То есть нарочито бесцельная праздность начинает осуждаться. Общественный канон демонстративного расточительства начинает сдерживаться инстинктом подлинного профессионального мастерства. И в этом состоит вся наша надежда».


Сергей Бочкарев

_________________
Сердце вскормлено хлебом фантазий,
и жестокость отныне в крови;
вкус насилья, вражды, безобразий
притягательней пресной любви…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Интересно - мысли вслух...
ПовідомленняДодано: 21/05/2019 01:24 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 47425
Звідки: Киев
Цитата:
при всех тревогах за будущие успехи президента Зеленского одно приятно уже сейчас. Владимир Владимирович Путин начал выглядеть как "старый клоун".

А это уже само по себе очень много. Потому что политика ведь сегодня - это не борьба больших политических концепций, а борьба больших образов.

https://www.facebook.com/amoro59/posts/ ... 8710616199

_________________
Сердце вскормлено хлебом фантазий,
и жестокость отныне в крови;
вкус насилья, вражды, безобразий
притягательней пресной любви…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Интересно - мысли вслух...
ПовідомленняДодано: 10/08/2019 01:39 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 47425
Звідки: Киев
Цитата:
Минулого року я розповідав уже, чому саме так сталося: в цей день, дев'ятого числа літнього місяця ава 2449 року від Створення Світу (це 1313 рік до нашої ери) євреї вчинили страшний гріх, відомий в історії, як "гріх розвідників". Вони, кого Г-сподь вивів з Єгипта, кому явив численні чудеса й дарував Скрижалі Заповіту, не повірили Г-споду й засумнівалися в Його словах про те, що Він дарує їм Ерец Ісроель, Землю Обітованну. Дійшовши до Ханаану (тобто, до цієї самої землі, яку їм обіцяв Г-сподь), вони не зайшли туди одразу, а вислали вперед дванадцять розвідників. А ті повернулися тай наплели сім мішків гречаної вовни про те, що там, мовляв, все страшно, бридко й живуть велети, які тільки й чекають, аби їх всіх понищити до ноги. І євреї повірили їм (щоправда, один не збрехав і розповів все, як є, але до нього не дослухалися) й стали плакати й кричати, що нєфіг було йти з Єгипту, від старших братів-єгиптян, ліпше було б жити в рабстві та мати свою скоринку хліба, аніж пертися світ за очі за клятим манним баригою Моїсеєм на вірну загибель. І що там у нього, мовляв, за такий Г-сподь, який навмисне все так підгадав, щоб велетні перебили євреїв до ноги, бо той Г-сподь, певно, мародер і на війні наживається... То вже краще швендяти по пустелі живими, аніж іти до Ханаану на смерть.

Тоді Б-г розгнівався й сказав, що, мовляв, як хочете ви гасати по пустелі, мов дурень із таратайкою - гасайте. Жоден з вас не зайде до Землі Обітованної. Саме тому ходили вони сорок років по Синаю, якого взагалі-то пішки максимум за тиждень пройти можна. Й голодували, й помирали... й ніхто, хто вийшов із Мойсеєм з Єгипта, до Ханаану не потрапив. Лише ті, хто народилися вже в пустелі.

Саме цей гріх, гріх зневіри, намагаються євреї спокутувати постом 9 ава, але не лише його. Справа в тому, що, вже оселившись в Ерец Ісроель, вони знову впали в гріх - а саме, в гріх ідолопоклонства - а це є порушенням Другої заповіді, "Не створи собі кумира". Причому кумиром став... Храм, якого було збудовано в Єрусалимі. Замість Г-спода люди зконцентрувалися на Храмі. Про це писав пророк Єремія, який був свідком знищення Першого Храму: мовляв, люди його покоління постійно повторювали слова "Храм Г-сподень" (Ієр. 7:4), вважаючи, що Храм сам, як такий, своїм існуванням врятує їх та спокутує будь-які їх гріхи. Храм та його жреці стали посередниками між людьми та Г-сподом - а, за єврейськими віруваннями, ніхто не має стояти між людиною та Творцем. Саме тому, знову ж таки 9 ава 3338 року від Сотворіння світу (422 рік до н.е.) Г-сподь знищив Перший Храм, прибравши таким чином спокусу.

Другий же Храм, якого було збудовано в Єрусалимі в 4 столітті до н.е., знищив уже не Г-сподь, а людина - римський полководець Тит Веспасіан, який пізніше став імператором. Але сталося це дивним чином знову в цей самий, найстрашніший для євреїв день: 9 ава 3828 року від Сотворіння світу (68 рік до н.е.).

З тієї пори храму у євреїв більш нема (як хто не знає, синагога - це не храм, не церква, це просто "бейт ха-кнессет", тобто, "будинок зібрань"). І постійно 9 ава з євреями трапляється яка-небудь страшна халепа.

https://www.facebook.com/DidPanas.ua/po ... &__tn__=-R

_________________
Сердце вскормлено хлебом фантазий,
и жестокость отныне в крови;
вкус насилья, вражды, безобразий
притягательней пресной любви…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Интересно - мысли вслух...
ПовідомленняДодано: 26/11/2019 02:32 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 47425
Звідки: Киев
Цитата:
Ну вот и завершились "Рюриковичи" на Первом. И что интересно: придя с Запада через Новгород, переварившись и переродившись в "евразийском котле", Рюриковичи закончили тем, что заколотили окно на Запад, уничтожив Новгород в его изначальном значении, т.е. тот город, который призвал варягов. Именно уничтожение Новгородской республики Иваном Третьим окончательно закрывает Русь как варяжский проект и открывает московско-ордынский проект "Россия". Те, чьи предки прибыли "от заката", становятся ярыми антизападниками. У внука Ивана Третьего, Ивана Четвёртого Грозного, антизападничество становится уже паранойей. Отсюда его Ливонская война, и, в частности, взятие Полоцка, где были перебиты католические монахи. Отсюда и опричный поход на Новгород - даже спустя сто лет после уничтожения Новгородской республики Грозному мерещилось, что в городе таится западническая крамола. По дороге на Новгород Грозный предал огню и мечу Клин, Тверь, припомнив ей былое вольнолюбие, Торжок. Характерно, что в Клину и Твери наряду с местными жителями, издавна настроенными антимосковски, опричники истребляли и живших там литовских пленных, как возможных рассадников тлетворного влияния Запада.

Итак, повторяю, Рюриковичи, придя с Запада, закончили тем, что заколотили окно на Запад, превратив Новгород, одну из жемчужин Северной Европы, в типовую провинцию Московии. Понятно, что в своё время Новгороду следовало решительнее идти на союз с той же Литвой или шведами. Глядишь в этом случае Московия так и осталась бы медвежьим углом, не представляющим серьёзной опасности для цивилизованного мира и не способным с ним как-то конкурировать.

Кстати, в последней части "Рюриковичей" неплохо показан Иван Грозный - у авторов фильма хватило ума не потакать тем, кто ставит ему памятники и пишет его лик на иконах. Итоги правления Грозного в фильме однозначны: разорённая террором и деспотизмом страна, катящаяся к смуте. Впрочем, сие вполне в русле карамзинско-монархической имперской концепции сериала, главная финальная мысль которого: мы живём в государстве, основанном Иваном Третьим и Иваном Грозным. Это именно то, что пытались пересмотреть в эпоху Ельцина, говоря о новой России (сейчас данные попытки остались только в ролике Ельцин-центра).

https://www.facebook.com/shiropaev/post ... 5529751279

_________________
Сердце вскормлено хлебом фантазий,
и жестокость отныне в крови;
вкус насилья, вражды, безобразий
притягательней пресной любви…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 69 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1, 2, 3, 4, 5

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Користувачі, які зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  
cron