«Главред»

Главредный форум
Сьогодні: 04/04/2020 02:04

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 96 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 3, 4, 5, 6, 7
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Путевые заметки с фронта...
ПовідомленняДодано: 29/08/2019 23:00 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 48823
Звідки: Киев
Зображення

Лица, лица, лица... Десять. Сто. Триста двадцать. Тысяча семнадцать...
Даты. Дни, месяцы, годы. Спасибо. Удобно искать своих.

Вот экипаж Сани Белого. Девять лётчиков и сорок десантников. Июнь четырнадцатого. Сожгли парней в небе Луганска. Российские оккупанты постарались. Считанные минуты и нас украинцев стало меньше на полсотни граждан. Армия ослабела на сорок девять бойцов, а Мелитополь стал серым от страха.

Привет Андрей Ломейко. Тогда, 10 ноября 2014 года, ты открыл чёрную страницу истории нашего 37-го батальона. Да братан, знаю. Резво выскочил российский стодвадцатый «дятел» возле Царской охоты и насыпал бегло, а ты говорил по телефону во дворе той самой девятиэтажки. Что-то рассказывал жене. Не договорил. Четверо гражданских двести, ну и один осколок достался тебе. Не спасли. На смог Виагра. К сожалению Денис не заместитель Бога на земле. Конечно позже парни Саныча выставили ублюдкам инвойс. Тихо. Без пафоса. Но с кушем. Оккупанты умылись кровью и стали называть нас «тридцать седьмой, неадекватный», но тебя было уже не вернуть.

А рядом фотография Ромки Швачко. Всего четыре дня и второй из нас шагнул в вечность. Две секунды и Анархист остался бы живой... Всего две секунды. Это так мало. Но в тот же момент так много, чтобы сохранить жизнь.

Привет Пилот... Привет Борода... Привет Карась... Пчёла... Дэнчик... Сомик... Привет парни. Привет все...

Теперь ненавижу подсолнухи, так же как и давно ненавижу гвоздики...

https://www.facebook.com/photo.php?fbid ... 870&type=3

_________________
Якщо день не був твоїм другом, значить він був твоїм вчителем.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Путевые заметки с фронта...
ПовідомленняДодано: 01/11/2019 23:25 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 48823
Звідки: Киев
Решила в этой ветке выложить. Такие тексты, словно письма с фронта. Они не об эмоциях, они о пережитом.

Цитата:
Что-то мне стало совсем сивохо.

Так вот, Сивоха, ты третий день в Мариуполе. И открываешь для себя новые пласты бытия. Оно и понятно - ты жирный избалованный мудак, попавший в страшный фронт, почти на передовую. Наверное, тебе теперь за это положена медаль. А может быть даже орден.

Жирный - это не оскорбление. Я тоже бодипозитивный, но я свое пузо утягивал в бронжилет. А когда нас отпускали в Марик на отпуск, то нам казалось что мы попали в глухой тыл. Мы, Ангелы, были не менее узнаваемы чем ты. К нам подходили на улицах, давали детей сфоткаться, целовали на улицах незнакомые женщины.

Тайра шла в шапке с лисьим хвостом, опираясь на костыль, а мы с Фоксом шли по флангам, с шеями, обмотанными шемагами и с тяжелыми набедренниками. И с ногтями, из под которых выковыривали спичками чужую засохшую кровь под мобгоспиталем на Амосова. Мы не выебывались, просто давали понять мариупольским - мы здесь. Вы наши, мы вас не бросим никогда.

Нас с Фоксом стригли бесплатно на Восточном, даже с грязной головой - а чем ее мыть зимой в Широкино? - пропускали без очереди в маркетах, и однажды две проститутки в сауне решили дать нам бесплатно. Мы обнялись с ними и плакали. И они просили - мальчики, только не уходите. Не бросайте нас тут.

Тебе так не жить. Даже за деньги.

Полгода под Мариком, ледяное море, мерзлый сайдинг располаги, приходы в разных калибрах. И замерзшая кровь на полу эвакуатора. И ночь, которая начинается в четыре часа дня. И утро в которое надо вставать, а хочется сдохнуть.

Так вот, Сивоха, уйти должен ты, а не мы. Ты там третий день, и уже прозрел. А мы там жили и воевали. И за нами парикмахерши, продавщицы маркетов, швеи военторгов, таксисты, бабушка "семьдесят пять копеек", водители трамваев, дикий дед с колесом, и футбольная команда, и даже проститутки.

Они же уважаемые проститутки, а дешевые не бляди, как ты.

После тебя - я бы им руку поцеловал. Они за деньги свое собственное тело отдавали, а ты - наше, солдатское.

Упитанный сутенер на солдатском мясе.

https://www.facebook.com/permalink.php? ... 5469019840

_________________
Якщо день не був твоїм другом, значить він був твоїм вчителем.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Путевые заметки с фронта...
ПовідомленняДодано: 05/11/2019 14:49 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 48823
Звідки: Киев
Цитата:
Зізнаюсь...
Чому все так, як є?
Колись Баба Манька казала нам, малим, коли ми не хотіли їсти:
- Жолудів ви не їли! Розбалувались!
Мені то стало дивним, навіщо їсти жолуді коли є картошка.
- А вони смачні? Нащо ви їх їли?
- Бо голод був! Тяжкі були часи!
Так я дізнався про Голод. Але не дізнався про Голодомор.
Бо баба казала:
- Тяжкі були часи! Ми будували комунізм!
І ні слова про зумисне нищення Народу. Навіть навпаки... Всі тоді об'єднался та працювали...

А ще в неї було багато історій про бандерівців, які гвалтували дівчат, їли немовлят та розпинали " піонерів в трусиках. А "невинних солдатиків" вішали на гілках.
Я мав вірити. Хоча не задавався тим, не переймався. Голова була забита канікулами, книжками, пригодами.
Проте зерно посіяли. Як і в школі, розповідаючи про "героїчних піонерів" та "цинічних куркулів".
Я слухав, сприймав, вірив. Як і мільйони інших...
Як і мої двоюрідні брати.
Найстаршому отрута настільки в'їлася в серце, що він досі бачить на вулицях бандерівців з обрізами... І мріє про мир та дружбу з росією.
Середній розумніший на два з половиною роки, обрав нейтральну позицію, люблячи Україну та не довіряючи мошкві.
Я, найменший, на п'ять років відстав від старшого, і радянська кров не в'їлася в серце, не отруїла розум.
А ще я зрозумів чому зараз стільки тих бабманьок, що ще люблять срср та ненавидять "бандерівців". Їх цьому вчили, їм то прививали. Брехнею, пропагандою, отрутою в мізках.
І тепер то роблять.
Але не всі піддаються впливу. Є меншість, котра думає своїми мізками. Вибираючись з багна совкового союзу, в яке нас затягують якцапи.

Я пам'ятаю, як вперше над Києвом замайорів Жовто-Блакитний. Прапор, який ненавиділа моя баба.
Я пам'ятаю як вперше вирішив позбавлятися говору та намагався спілкуватись літературною українською.
Я пам'ятаю, що відчував, коли розумів наскільки цинічно мені брехали все життя до того, малюючи реальність, що не існувала.
Я дізнався про знущання та винищення мого народу брудними мокшами.

Я став тим "бандерівцем", якими Баба Манька лякала мене в дитинстві.
Я стріляв "руськихбратьєв" на сході, і жодна жилка не здригнулася від того. Бо вони прийшли на Мою! землю доробити те, що не вдалося їх "дєдамваєвавшім" НКВДистам - знищити нас, українців.
Я полюбив свою Батьківщину, землю, мову і спілкуюсь лише українською.
Я - Українець, і жодна пропаганда цього в мені не знищить.

https://www.facebook.com/photo.php?fbid ... 717&type=3

_________________
Якщо день не був твоїм другом, значить він був твоїм вчителем.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Путевые заметки с фронта...
ПовідомленняДодано: 16/11/2019 02:04 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 48823
Звідки: Киев
«Я прийшла зі школи, а мама мені говорить: «Аню, подивись». Вмикає телевізор, а там жодного українського каналу, лише «Росія-24» та канал «Звєзда» і більше нічого! А по цим двом «каналам» тільки і говорили, що от-от на нас нападуть бендерівці, але Росія чекає і врятує. Хоча на той момент бойових дій у місті ще не було. Проводили майдани та антимайдани , як у Києві, і лише час від часу я бачила автобуси з кремезними бородатими чоловіками, нехарактерної для нашої місцевості зовнішності. От тоді ми зрозуміли, що коїться погане і треба тікати».

Тендітна, білолиця, дуже ніжна дівчина, яку,на перший погляд, важко назвати захисником країни, пам’ятає до найменших дрібниць як «руський мір» прийшов у Луганськ. Тоді вона вчилася у 9 класі. Разом з мамою вони сподівались, що все налагодиться, і наші українські військові захистять її рідне місто, але – ні. Через деякий час Аня з мамою збирають речі і виїжджають на мирну частину України, до Івано-Франківська. А коли минають блок-пости, Аня бачить ще не зовсім одягнених та екіпірованих бійців нашого війська, і в неї виникає бажання їх підтримати, допомогти. Тоді ж усвідомлює, що їде з рідного міста, а отже рідної землі та вирішує будь-що стати на захист своєї країни, адже це її країна, відтак і її війна. Коли ж закінчила школу - реалізувала задум. І от вже три роки дівчина у війську.

Раніше Аня служила у 54 бригаді, віднедавна - боєць 92 ОМБр імені кошового отамана Івана Сірка. Згадує своє бойове хрещення та найважчі моменти цих трьох років.
- Це було на Світлодарській дузі 18 грудня 2016 року. Неймовірні обстріли. Важка артилерія. Дуже багато хлопців загинуло. Боляче... Потім було Золоте. Інколи і в туалет не могли вийти, настільки щільно гатили окупанти. Далеко від ВОПу відійти не давали, одразу шелестіло, не свистіло, а саме шелестіло. Зараз, чомусь, стрілкотні більше боюся, адже на відміну від важкого озброєння,автоматні вистріли не завжди чути.

Аня хоче аби Україна стала єдиною, однак повертатися у рідне місто не має бажання.

- Там вже виросло ціле покоління на російській пропаганді, та й деякі мої однолітки перейшли на той бік. Не думаю, що зможу знайти з ними спільну мову.

Присвятити життя війську захисниця не планує. Однак свою роботу виконує самовіддано.
По завершенню російсько-української війни дівчина мріє стати волонтером-фотографом. Хоче поїхати у країни Близького Сходу та висвітлювати життя тамтешніх дітей. Адже на думку Ані там боротьба за території ще жорстокіша і підростаюче покоління взагалі позбавлене дитинства.

https://www.facebook.com/92OMBr/posts/4 ... __tn__=H-R

_________________
Якщо день не був твоїм другом, значить він був твоїм вчителем.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Путевые заметки с фронта...
ПовідомленняДодано: 15/03/2020 09:31 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 48823
Звідки: Киев
Цитата:
Мовою оригіналу.

"Донбасс 2014. Мы с односельчанами вышли останавливать колону ЗСУ. Готовы были ложится под гусеницы танков, чтобы не пустить в свой дом бендер и хунту.
Солдатики сидели на броне БТРа. Я завопила им:
- Зачем вы к нам пришли?
Саму удивляет сейчас этот вопрос. Ведь еще пару месяцев назад мы были единым целым, а тут вдруг, мы останавливаем вооруженные силы собственной страны, как будто они всегда были нам чужими. В то же время держим в руках чужой флаг.
На мое удивление, один из солдатиков ответил по-русски, смотря мне в глаза:
- Что бы спасти вас.
- От чего? - истерично завопила я.
- От вашей непомерной глупости.

Прошло пару лет жизни в "народной республике". Пару лет страха и изоляции от внешнего мира - реального мира. Я решилась и собрав что смогла переехала в Киев на територию хунты, которой нас пугали. Кто то вложил ненависть в наши головы, я даже не заметила как это случилось.
Сняла квартиру, нашла работу, обустроилась. Гуляю вечерами в парке и иногда плачу. О Боже! Этот парень на БТРе был чертовски прав. То, над чем мне тогда хотелось смеятся, теперь стальной иглой колит мое сердце. Он был тысячу раз прав. Они ехали защитить нас от нашей же непомерной глупости... ".

_________________
Якщо день не був твоїм другом, значить він був твоїм вчителем.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Путевые заметки с фронта...
ПовідомленняДодано: 15/03/2020 09:37 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 08/03/2008 02:31
Повідомлень: 9109
Звідки: г.Мариуполь
Svetlana написав:
Цитата:
Мовою оригіналу.

"Донбасс 2014. Мы с односельчанами вышли останавливать колону ЗСУ. Готовы были ложится под гусеницы танков, чтобы не пустить в свой дом бендер и хунту.
Солдатики сидели на броне БТРа. Я завопила им:
- Зачем вы к нам пришли?
Саму удивляет сейчас этот вопрос. Ведь еще пару месяцев назад мы были единым целым, а тут вдруг, мы останавливаем вооруженные силы собственной страны, как будто они всегда были нам чужими. В то же время держим в руках чужой флаг.
На мое удивление, один из солдатиков ответил по-русски, смотря мне в глаза:
- Что бы спасти вас.
- От чего? - истерично завопила я.
- От вашей непомерной глупости.

Прошло пару лет жизни в "народной республике". Пару лет страха и изоляции от внешнего мира - реального мира. Я решилась и собрав что смогла переехала в Киев на територию хунты, которой нас пугали. Кто то вложил ненависть в наши головы, я даже не заметила как это случилось.
Сняла квартиру, нашла работу, обустроилась. Гуляю вечерами в парке и иногда плачу. О Боже! Этот парень на БТРе был чертовски прав. То, над чем мне тогда хотелось смеятся, теперь стальной иглой колит мое сердце. Он был тысячу раз прав. Они ехали защитить нас от нашей же непомерной глупости... ".

Сами сочинили или автор имеется ?

_________________
"С нами Бог, разумейте языцы, и покоряйтеся: ибо с нами Бог."


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 96 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 3, 4, 5, 6, 7

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Користувачі, які зараз переглядають цей форум: Google [Bot]


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед:  
cron