«Главред»

Главредный форум
Сьогодні: 20/11/2019 13:19

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 94 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 3, 4, 5, 6, 7
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Путевые заметки с фронта...
ПовідомленняДодано: 29/08/2019 23:00 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 47270
Звідки: Киев
Зображення

Лица, лица, лица... Десять. Сто. Триста двадцать. Тысяча семнадцать...
Даты. Дни, месяцы, годы. Спасибо. Удобно искать своих.

Вот экипаж Сани Белого. Девять лётчиков и сорок десантников. Июнь четырнадцатого. Сожгли парней в небе Луганска. Российские оккупанты постарались. Считанные минуты и нас украинцев стало меньше на полсотни граждан. Армия ослабела на сорок девять бойцов, а Мелитополь стал серым от страха.

Привет Андрей Ломейко. Тогда, 10 ноября 2014 года, ты открыл чёрную страницу истории нашего 37-го батальона. Да братан, знаю. Резво выскочил российский стодвадцатый «дятел» возле Царской охоты и насыпал бегло, а ты говорил по телефону во дворе той самой девятиэтажки. Что-то рассказывал жене. Не договорил. Четверо гражданских двести, ну и один осколок достался тебе. Не спасли. На смог Виагра. К сожалению Денис не заместитель Бога на земле. Конечно позже парни Саныча выставили ублюдкам инвойс. Тихо. Без пафоса. Но с кушем. Оккупанты умылись кровью и стали называть нас «тридцать седьмой, неадекватный», но тебя было уже не вернуть.

А рядом фотография Ромки Швачко. Всего четыре дня и второй из нас шагнул в вечность. Две секунды и Анархист остался бы живой... Всего две секунды. Это так мало. Но в тот же момент так много, чтобы сохранить жизнь.

Привет Пилот... Привет Борода... Привет Карась... Пчёла... Дэнчик... Сомик... Привет парни. Привет все...

Теперь ненавижу подсолнухи, так же как и давно ненавижу гвоздики...

https://www.facebook.com/photo.php?fbid ... 870&type=3

_________________
Сердце вскормлено хлебом фантазий,
и жестокость отныне в крови;
вкус насилья, вражды, безобразий
притягательней пресной любви…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Путевые заметки с фронта...
ПовідомленняДодано: 01/11/2019 23:25 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 47270
Звідки: Киев
Решила в этой ветке выложить. Такие тексты, словно письма с фронта. Они не об эмоциях, они о пережитом.

Цитата:
Что-то мне стало совсем сивохо.

Так вот, Сивоха, ты третий день в Мариуполе. И открываешь для себя новые пласты бытия. Оно и понятно - ты жирный избалованный мудак, попавший в страшный фронт, почти на передовую. Наверное, тебе теперь за это положена медаль. А может быть даже орден.

Жирный - это не оскорбление. Я тоже бодипозитивный, но я свое пузо утягивал в бронжилет. А когда нас отпускали в Марик на отпуск, то нам казалось что мы попали в глухой тыл. Мы, Ангелы, были не менее узнаваемы чем ты. К нам подходили на улицах, давали детей сфоткаться, целовали на улицах незнакомые женщины.

Тайра шла в шапке с лисьим хвостом, опираясь на костыль, а мы с Фоксом шли по флангам, с шеями, обмотанными шемагами и с тяжелыми набедренниками. И с ногтями, из под которых выковыривали спичками чужую засохшую кровь под мобгоспиталем на Амосова. Мы не выебывались, просто давали понять мариупольским - мы здесь. Вы наши, мы вас не бросим никогда.

Нас с Фоксом стригли бесплатно на Восточном, даже с грязной головой - а чем ее мыть зимой в Широкино? - пропускали без очереди в маркетах, и однажды две проститутки в сауне решили дать нам бесплатно. Мы обнялись с ними и плакали. И они просили - мальчики, только не уходите. Не бросайте нас тут.

Тебе так не жить. Даже за деньги.

Полгода под Мариком, ледяное море, мерзлый сайдинг располаги, приходы в разных калибрах. И замерзшая кровь на полу эвакуатора. И ночь, которая начинается в четыре часа дня. И утро в которое надо вставать, а хочется сдохнуть.

Так вот, Сивоха, уйти должен ты, а не мы. Ты там третий день, и уже прозрел. А мы там жили и воевали. И за нами парикмахерши, продавщицы маркетов, швеи военторгов, таксисты, бабушка "семьдесят пять копеек", водители трамваев, дикий дед с колесом, и футбольная команда, и даже проститутки.

Они же уважаемые проститутки, а дешевые не бляди, как ты.

После тебя - я бы им руку поцеловал. Они за деньги свое собственное тело отдавали, а ты - наше, солдатское.

Упитанный сутенер на солдатском мясе.

https://www.facebook.com/permalink.php? ... 5469019840

_________________
Сердце вскормлено хлебом фантазий,
и жестокость отныне в крови;
вкус насилья, вражды, безобразий
притягательней пресной любви…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Путевые заметки с фронта...
ПовідомленняДодано: 05/11/2019 14:49 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 47270
Звідки: Киев
Цитата:
Зізнаюсь...
Чому все так, як є?
Колись Баба Манька казала нам, малим, коли ми не хотіли їсти:
- Жолудів ви не їли! Розбалувались!
Мені то стало дивним, навіщо їсти жолуді коли є картошка.
- А вони смачні? Нащо ви їх їли?
- Бо голод був! Тяжкі були часи!
Так я дізнався про Голод. Але не дізнався про Голодомор.
Бо баба казала:
- Тяжкі були часи! Ми будували комунізм!
І ні слова про зумисне нищення Народу. Навіть навпаки... Всі тоді об'єднался та працювали...

А ще в неї було багато історій про бандерівців, які гвалтували дівчат, їли немовлят та розпинали " піонерів в трусиках. А "невинних солдатиків" вішали на гілках.
Я мав вірити. Хоча не задавався тим, не переймався. Голова була забита канікулами, книжками, пригодами.
Проте зерно посіяли. Як і в школі, розповідаючи про "героїчних піонерів" та "цинічних куркулів".
Я слухав, сприймав, вірив. Як і мільйони інших...
Як і мої двоюрідні брати.
Найстаршому отрута настільки в'їлася в серце, що він досі бачить на вулицях бандерівців з обрізами... І мріє про мир та дружбу з росією.
Середній розумніший на два з половиною роки, обрав нейтральну позицію, люблячи Україну та не довіряючи мошкві.
Я, найменший, на п'ять років відстав від старшого, і радянська кров не в'їлася в серце, не отруїла розум.
А ще я зрозумів чому зараз стільки тих бабманьок, що ще люблять срср та ненавидять "бандерівців". Їх цьому вчили, їм то прививали. Брехнею, пропагандою, отрутою в мізках.
І тепер то роблять.
Але не всі піддаються впливу. Є меншість, котра думає своїми мізками. Вибираючись з багна совкового союзу, в яке нас затягують якцапи.

Я пам'ятаю, як вперше над Києвом замайорів Жовто-Блакитний. Прапор, який ненавиділа моя баба.
Я пам'ятаю як вперше вирішив позбавлятися говору та намагався спілкуватись літературною українською.
Я пам'ятаю, що відчував, коли розумів наскільки цинічно мені брехали все життя до того, малюючи реальність, що не існувала.
Я дізнався про знущання та винищення мого народу брудними мокшами.

Я став тим "бандерівцем", якими Баба Манька лякала мене в дитинстві.
Я стріляв "руськихбратьєв" на сході, і жодна жилка не здригнулася від того. Бо вони прийшли на Мою! землю доробити те, що не вдалося їх "дєдамваєвавшім" НКВДистам - знищити нас, українців.
Я полюбив свою Батьківщину, землю, мову і спілкуюсь лише українською.
Я - Українець, і жодна пропаганда цього в мені не знищить.

https://www.facebook.com/photo.php?fbid ... 717&type=3

_________________
Сердце вскормлено хлебом фантазий,
и жестокость отныне в крови;
вкус насилья, вражды, безобразий
притягательней пресной любви…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Путевые заметки с фронта...
ПовідомленняДодано: 16/11/2019 02:04 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 47270
Звідки: Киев
«Я прийшла зі школи, а мама мені говорить: «Аню, подивись». Вмикає телевізор, а там жодного українського каналу, лише «Росія-24» та канал «Звєзда» і більше нічого! А по цим двом «каналам» тільки і говорили, що от-от на нас нападуть бендерівці, але Росія чекає і врятує. Хоча на той момент бойових дій у місті ще не було. Проводили майдани та антимайдани , як у Києві, і лише час від часу я бачила автобуси з кремезними бородатими чоловіками, нехарактерної для нашої місцевості зовнішності. От тоді ми зрозуміли, що коїться погане і треба тікати».

Тендітна, білолиця, дуже ніжна дівчина, яку,на перший погляд, важко назвати захисником країни, пам’ятає до найменших дрібниць як «руський мір» прийшов у Луганськ. Тоді вона вчилася у 9 класі. Разом з мамою вони сподівались, що все налагодиться, і наші українські військові захистять її рідне місто, але – ні. Через деякий час Аня з мамою збирають речі і виїжджають на мирну частину України, до Івано-Франківська. А коли минають блок-пости, Аня бачить ще не зовсім одягнених та екіпірованих бійців нашого війська, і в неї виникає бажання їх підтримати, допомогти. Тоді ж усвідомлює, що їде з рідного міста, а отже рідної землі та вирішує будь-що стати на захист своєї країни, адже це її країна, відтак і її війна. Коли ж закінчила школу - реалізувала задум. І от вже три роки дівчина у війську.

Раніше Аня служила у 54 бригаді, віднедавна - боєць 92 ОМБр імені кошового отамана Івана Сірка. Згадує своє бойове хрещення та найважчі моменти цих трьох років.
- Це було на Світлодарській дузі 18 грудня 2016 року. Неймовірні обстріли. Важка артилерія. Дуже багато хлопців загинуло. Боляче... Потім було Золоте. Інколи і в туалет не могли вийти, настільки щільно гатили окупанти. Далеко від ВОПу відійти не давали, одразу шелестіло, не свистіло, а саме шелестіло. Зараз, чомусь, стрілкотні більше боюся, адже на відміну від важкого озброєння,автоматні вистріли не завжди чути.

Аня хоче аби Україна стала єдиною, однак повертатися у рідне місто не має бажання.

- Там вже виросло ціле покоління на російській пропаганді, та й деякі мої однолітки перейшли на той бік. Не думаю, що зможу знайти з ними спільну мову.

Присвятити життя війську захисниця не планує. Однак свою роботу виконує самовіддано.
По завершенню російсько-української війни дівчина мріє стати волонтером-фотографом. Хоче поїхати у країни Близького Сходу та висвітлювати життя тамтешніх дітей. Адже на думку Ані там боротьба за території ще жорстокіша і підростаюче покоління взагалі позбавлене дитинства.

https://www.facebook.com/92OMBr/posts/4 ... __tn__=H-R

_________________
Сердце вскормлено хлебом фантазий,
и жестокость отныне в крови;
вкус насилья, вражды, безобразий
притягательней пресной любви…


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 94 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 3, 4, 5, 6, 7

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Користувачі, які зараз переглядають цей форум: Марк Зобов


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед: