|
Я не родився, щоби убивати,
Ламати долі і калічити людей,
А народився, щоб ростити й будувати,
І щось лишити після себе для дітей.
Любити і приносити всім радість,
І брати тільки те, що є моє,
Сказати всім, коли зустріну сиву старість,
Спасибі Вам, що Ви у мене є.
І хочу жити, вільно і щасливо,
Хоч зараз знову ношу цей бушлат,
Я думав – сон, і це вже – неможливо,
Що знову я тримаю автомат.
Але це так, немає слів сказати,
Що ворог мій, кого я звав – мій брат,
І вибір тут один – лише стріляти,
Щоб мертвим не вернутися назад.
Моя любов до краю – є безмежна,
Дарма, як не зачепить сивина,
Я вірю, що Ти будеш незалежна,
Така, яка на світі лиш одна.
Тому, що в мене іншої немає,
І хай це знає мій колишній брат,
Мій автомат надійний, і стріляє,
І без підтримки ящика гранат.
Хоч,, може це і мрії на папері,
Я вірю, ще як будем ми живі,
То пам’ятник поставимо Бандері,
І без різниці, хоч в самій Москві.
І знову заживемо ми щасливо,
Як набереться розуму мій брат,
І ми на Красній площі купим пиво,
Не більше ніж по 1грн. 50коп.
ТІ ЩО ДАЮТЬ КРИЛА
Не закохані пишуть вірші,
Заплітаючи їх у конверти,
І на двоє замало душі,
Якщо десь там є третій….четвертий……
Не замріяні творять книжки,
Загортаючи їх у сувої,
Щоб, читавши, не чути роки,
Що втікають від нас за рікою.
Лиш закохані в наше життя,
Ліплять їх по краплині нитками,
І будується дім зі сміття,
Тим, яке ми топтали ногами.
Якщо в тебе є чиста душа ,
Від якої теплом повіває,
Ти будеш у книжках і віршах,
Коли є і коли вже немає.
Ти – наш ангел земний і наш тил,
І наш дух не підірве й могила,
Ти даєш нам любові і крил,
І я знаю, що разом ми – сила……
МОЄ БАЖАННЯ
Мені не сумно, не тримаю я образу.
Так, розумію, що я знов солдат.
Можливо, снайпер вб’є мене одразу,
а чи накриє в чистім полі “Град”…
Чи я прийду, чи принесуть додому,
Чи я побачу рідний дім і край…
Я не бажав би це почути вже нікому:
“Будь ласка, тату, тільки не вмирай!”
Бо є найбільший біль в моєму світі,
У тім, що цвіт злітає й в очі б’є…
Хотів би вишиванку я одіти
І хай вона вже на мені гниє…
Щоб ворогам її не віддавати,
І навіть другу, хоч його колись так звав.
Я б не хотів, щоб він на моїм святі
Зі мною “Ще не вмерла…” заспівав.
Бо це для мене зовсім неважливо:
Як я прийду і що я скажу вам.
Я лиш хотів, щоб були всі, за кого
Можливо, я життя своє віддам.
Щоб ви не були патріоти поодинці,
А щоб були укупі, як одне.
І не встидались, що ви УКРАЇНЦІ,
І не чекали, що біда мине.
Щоб ви, нарешті, знову об’єднались,
І були сильні, наче моноліт.
І щоби більше вже ніколи не згинались
Під москаля по триста довгих літ!
*********************
Вітер дує в лице,
виживаю на зло сам собі,
Я його назову вітерцем,
Щоб було тільки тепло тобі.
Я поїду далеко за край,
І десь там на іншім кінці,
Я почую: додому вертай,
І відчую сльозу на лиці.
І відчую тепло твоїх рук,
Дуже дивне якесь відчуття
Знаю скоро не буде розлук,
І продовжиться наше життя.
І помажу я миром лице,
Мирний сон, ти завжди мені снись,
А війна колись щезне з кінцем,
І все буде, як було колись.
Куля брата мого обмине,
і зрадіє знедолений край,
Ти побачиш живого мене,
І ми тут побудуємо рай.
Буде сміх на твоєму лиці,
І побачим багато комет,
І я вірю, що в сина руці
Іграшковий буде пістолет!
***************
Слово перше і слово останнє,
Як молитву святу вимовляю,
Неважливо – любов чи кохання,
Якщо більше людини немає.
Неважливо, що зараз не спиться,
Заблудився – чого більше хочу,
На могилі в коліна схилився,
На плиті подивитися в очі.
Не багато вже нас розділяє,
Десь два метри землі або глини,
Я сльозами квітки поливаю,
Найдорожчої в світі людини.
Чую ангелом поруч літаєш,
І рятуєш мене від недолі,
І тихенько на небі чекаєш,
Щоб зустрітись в родинному колі.
Щоб обняти і взяти за руку,
І піти по садку там, де квіти,
Де ніколи немає розлуки,
І немає зими, тільки літо.
І чому ми такі є на світі,
Так багато усього вивчаєм,
А простому не хочем радіти,
Тим, кого ми назавжди втрачаєм.
Володимир БАЗАР.
_________________
Пока умные полны сомнений, дураки полны решимости..
|
Вхід
Допомога
Пошук
