«Главред»

Главредный форум
Сьогодні: 17/10/2018 00:10

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 1979 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 128, 129, 130, 131, 132  Далі
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 29/08/2017 01:40 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 42478
Звідки: Киев
Молитва

Побудь, мій Боже, отут, зі мною,
У цьому полі, у розпал бою.
Серед руїни і серед краху
Не дай пізнати глибини страху.
Не дай упасти в зневіру й розпач
І побратимам розбігтись врозтіч.
Побудь, мій Боже, отут, між нами
Душею батька, сльозою мами,
Сестри любов’ю, брата плечима,
Чеканням милої, її очима.
Побудь, мій Боже, тут незникомо,
Коли немає звісток із дому.
Коли чекання спалює в попіл,
В серце і душу входить неспокій.
Коли в набоях сиріє порох,
Коли в обличчя сміється ворог.
Побудь, мій Боже, отут, зі мною,
Посеред світу, посеред болю.
Храни від смерті, від кулі вражої,
Будь мені, Боже, вартою, стражею.
Я тіло й душу Тобі офірую.
Побудь, мій Боже, зі мною…
Вірую!

Дзвінка Торохтушко.

_________________
Если ваши друзья просят вас договориться с вашим врагом, значит предатели уже договорились за вашей спиной!


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 29/08/2017 01:44 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 42478
Звідки: Киев

Передосіннє небо, наче до свята, вимите
І сонце ним ходить ще зовсім по-літньому.
А дні без тебе, мов шиби у вікнах, вибиті
І через них самотність стає занадто помітною.
Взагалі, оці дні, напевно, не записані в календарі
Ані самоназвами, ані простим числом,
Про існування їхнє знаю лиш я і хтось там, вгорі,
Кого люди вважають хто Богом, хто - вимислом.
І всі просто звикли голосити до нього прошення.
І мало хто пише "Дякую!" йому в чат.
Насправді ж він, як і я, просто чекає своєї осені,
Щоб рахувати зорі, набиті ґулі й курчат.
А перед осінню в нього має бути вимите небо
І рушники із райдуг в світлиці. Премудрість, прості!
Він же в зозуль питає так само, як я у тебе:
Які одиниці виміру належаться до самотності?
У нього солоні очі, глибокі і пахнуть морем,
І посмішка не тутешня - таких тут давно не лю -
блять. У нього ще свято вірять незрячі і важкохворі,
А так - то ніхто й не скаже притишеного "Люблю..."
Передосінньо, любий. І в небі занадто чисто.
Дощі перейшлися світом, самотність - календарем.
У вибиті шиби легко влетіти осіннім листом,
А як заходити в осінь без тебе?
Із вереснем...

Дзвінка Торохтушко

_________________
Если ваши друзья просят вас договориться с вашим врагом, значит предатели уже договорились за вашей спиной!


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 29/08/2017 01:48 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 42478
Звідки: Киев

Глибоке небо серпня пахне морем,
Чумацький Шлях - така піниста даль.
А зорі падають - на те вони і зорі -
Ночей прозорих репаний кришталь,
Жіночих слів жаринки просто неба,
Жіночі сльози, висохлі в слюду.
От всі дороги знаю, а до тебе
Ні путівця, ні стежки не знайду.
Ні в мапах, ні на лініях долоні,
Душею, серцем. Як там можна ще?
У серпні дні однаково солоні,
Як море й небо. Й дихають дощем.
У серпні думається тепло і відверто
Слова на дотик - яблука і мак.
Жіночих снів злелечені конверти,
Жіночих мрій невикреслений знак.
У серпні все врожай, меди і жниво,
І на дорогах сохнуть спориші.
З тобою в серпні я була б щаслива,
Без тебе вереснево на душі.
На крок вперед - і вже літа на осінь,
І не покличеш, і не повернеш.
Жіночі мрії квітнуть у волоссі.
Жіноче літо. Бабине. Авжеж.

Дзвінка Торохтушко

_________________
Если ваши друзья просят вас договориться с вашим врагом, значит предатели уже договорились за вашей спиной!


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 08/09/2017 19:09 
Старейшина

З нами з: 16/01/2008 18:05
Повідомлень: 5261
УЛЯНА ГАЛИЧ
ПОЛЮБИ

полюби оце місто – сіре, дощове,
з його самотніми привидами і кладовищами.
з наївною вірою у те, що воно – живе,
що за ним наглядають десь вище.

полюби – за голубів на Театральній площі і котів,
розжирілих на об’їдках з м’ясних крамничок.
за троянди у палісадниках і аличу на куті.
полюби за усе очевидне і таємниче.

за австрійську цеглу, за граніт і бетон.
за стежки у хащах і порожні будинки.
полюби його так, як ніколи не любив ніхто.
за те, що воно буває таким ласкавим і диким.

за те, що у нього повертаєшся голіруч.
перетинаєш периметри – три рази по тричі.
перепливаєш Серет, переходиш за Збруч,
і опиняєшся в умовному межиріччі.

полюби оце місто – відверто непоказне,
пострадянське, вбоге, майже ніяке.
полюби у ньому мене. полюби мене.
дякую.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 25/09/2017 21:47 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 24/05/2009 13:42
Повідомлень: 21779
Звідки: Кyiv
Думаю, что стихотворение красивое, а значит должно быть там, где его оставил автор поста.

Корморан написав:
Я неизбежна на пути твоем.
Куда бы ни пошёл, меня ты встретишь.
Могу я выбрать одеяньем ветер,
Тебя коснуться ласковым дождём.

От древней жрицы светлых алтарей
Я эту унаследовала тайну,
В крови она пульсирует моей —
Подарок прежних жизней не случайный.

Ты можешь выбрать не прийти ко мне,
Но ты меня не сможешь этим ранить.
Я навещу тебя в глубоком сне,
Чуть занавесь качнув рассветной ранью.

Мой дар таков: меня нельзя забыть,
Хотя свободен ты меня покинуть.
Моя любовь к тебе сильней судьбы.
Ты ведьмой назовёшь, но я невинна,

Душа моя чиста, я лишь ведунья.
Я вижу то, что скрыто от других.
Я – лунный свет, я – запах лип в июне,
Я – та, кто в глубине очей твоих.

_________________
Опасайся плениться красавицей, друг!
Красота и любовь - два источника мук...


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 29/09/2017 10:12 
Старейшина

З нами з: 16/01/2008 18:05
Повідомлень: 5261
БОРИС ПАСТЕРНАК

Во всем мне хочется дойти
До самой сути.
В работе, в поисках пути,
В сердечной смуте.

До сущности протекших дней,
До их причины,
До оснований, до корней,
До сердцевины.

Всё время схватывая нить
Судеб, событий,
Жить, думать, чувствовать, любить,
Свершать открытья.

О, если бы я только мог
Хотя отчасти,
Я написал бы восемь строк
О свойствах страсти.

О беззаконьях, о грехах,
Бегах, погонях,
Нечаянностях впопыхах,
Локтях, ладонях.

Я вывел бы ее закон,
Ее начало,
И повторял ее имен
Инициалы.

Я б разбивал стихи, как сад.
Всей дрожью жилок
Цвели бы липы в них подряд,
Гуськом, в затылок.

В стихи б я внес дыханье роз,
Дыханье мяты,
Луга, осоку, сенокос,
Грозы раскаты.

Так некогда Шопен вложил
Живое чудо
Фольварков, парков, рощ, могил
В свои этюды.

Достигнутого торжества
Игра и мука -
Натянутая тетива
Тугого лука.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 13/10/2017 17:00 
Старейшина

З нами з: 16/01/2008 18:05
Повідомлень: 5261
СЕРГІЙ ЖАДАН

Син богородиці, чотири літери, перша і.
Роса з ночі лежить на осінній траві.
Пахне хлібом в ранкових крамницях.
Всі живі, - повторюєш ти, -
ще всі живі.
Кров проступає на зламі, на темному шві.
Смійтесь, чоловіки, в госпіталях і в’язницях.

Вони сміються й вірять у чудеса.
Роса лежить на траві, осіння роса.
І кров на ранах, ніби смола на ялинах.
І чоловіки спрагло дивляться в небеса.
Ціле літо зрізала стебла коса.
Любов тісниться в горлі, мов кров у судинах.

Моя любов, мов ця осіння смола.
Де ти була, любове, коли нас убивали, де ти була?
Скільки ти ще проступатимеш крізь отвори у повітрі?
Скільки ти ще проростатимеш із випаленого тла?
Той, хто створив цей світ, не враховував зла.
Ми надто беззахисні, любове, надто нехитрі.

Ми надто залежні від твоїх дарів.
Я хочу, щоб цей вогонь далі горів.
Я хочу, щоб син богородиці не зрікався близьких і рідних.
Ріки стікають на Південь, вливаючись до морів.
Нас розділяє, любове, чорний глибокий рів.
Сонце встає над нами з кордонів східних.

Сходить роса на осінніх полях.
Чоловіки сміються, збираючись на кораблях.
Все лише починається, ще все на місці.
Ще всі живі, повторюєш ти, час обирати свій шлях.
Чоловіки сміються у в’язницях і шпиталях.
Змії гріються в порожній колисці.

І якщо ти побачиш його, передавай привіт.
Я хочу, щоби птахам легко давався осінній політ,
я хочу, щоб сонце стояло над кораблями,
щоби птахи відбивались в поверхні озер та боліт,
щоби ти й далі скріплювала собою весь цей світ.
Весь цей світ.
З радощами і жалями.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 11/11/2017 08:29 
Старейшина

З нами з: 16/01/2008 18:05
Повідомлень: 5261
ЛІНА КОСТЕНКО

Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені!

Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були як хор глухонімих.

І раптом, – Боже! – після того чаду
і тарапати, рівної нулю, –
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.

І чую тишу. І співають птиці.
Приходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 25/12/2017 23:43 
Старейшина

З нами з: 20/09/2008 16:39
Повідомлень: 26375
Лавка закрылась.
Стихов для вас у меня больше нет.

_________________
Форум многие годы модерирует графиня Грейсцацуева-Обоссанец. Первое от греха стихоложества, второе - погоняло ныне модерирующей ипостаси.

Собственно "форум" овер 90% состоит из ее клонов, отсюда тематика, стиль, слог и достоверность.

:-)


Востаннє редагувалось Корморан в 14/01/2018 09:49, всього редагувалось 1 раз.

Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 31/12/2017 16:35 
Ветеран
Аватар користувача

З нами з: 28/02/2017 13:20
Повідомлень: 4933
"Как я не встретил Новый Год" - Андрей Орлов

Зображення

В ночь с тридцать первого на первое
Я совершил от всех побег,
По городу, обычно нервному,
Мы шли вдвоём: шёл я и снег.

До полночи была лишь толика
Пяти минут, был воздух густ,
Как холодильник алкоголика
Был город безнадёжно пуст.

Деревья под светодиодами
У звёзд мой взгляд, светясь, крадут,
Так девушки, надевши модное,
На сельских танцах принцев ждут.

Я ощущения похожего
Не знал: под снега пеленой -
Москва, ни одного прохожего,
Машины тоже ни одной.

Обострены и слух, и зрение,
Сейчас мне будет с неба Знак...
И вдруг в какое-то мгновение
Всё это кончилось: хренак!!!

В знак завершенья года гадкого,
Который - "всё!", "уже - вчера",
Срывая пробки с "полусладкого"
Раздалось дружное "Ур-р-ра!"

Потом - на пять секунд молчание
(Вливались миллионы доз),
Потом - окошек открывание,
И понеслось уже всерьёз!

Символизируя заветное
(Здоровье тёщи, например)
Вдруг залпы, громче, чем ракетные
Отправили салюты вверх,

Один другого обалденнее,
Вдруг стало видно, словно днём:
Война и кризис населению -
Всё пофигу, гори огнём!

Вороны, как и я, напуганы,
В морозный воздух поднялись,
Друзья, друг другом обматюганы,
Уже на улице дрались,

Хрип Лепса, дикий визг Киркорова
Мозг разрывали, как тротил,
Куда-то пролетела "скорая"
(Степанов вилку проглотил),

Меня принявши за приятеля,
В меня пытались водки влить,
Я отказался от объятия
И вовремя успел свалить.

Услышав в спину много лестного,
Я к дому свой направил ход,
Я встретил много интересного,
Но я не встретил Новый Год.


Андрей Орлов

_________________
Зображення


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 31/12/2017 18:49 
Старейшина

З нами з: 16/01/2008 18:05
Повідомлень: 5261
ПОСЛУШАЙ

Марина Татарская

Послушай... Ты ещё можешь
Ловить руками снежинки,
Откалывать сердцем льдинки,
Глазами печаль тушить,
Росу собирать руками,
Беседовать с облаками,
Сердца считать маяками
И просто вообще - Жить!
Гулять по зеленым травам
Счастливым босым летом,
Срывать с дерева вишню,
Пить воду из родника...
Конечно, ты многое понял:
Умеешь не быть лишним,
Мечтаешь любить долго,
Не ссориться... наверняка...
Я знаю, ты ещё можешь,
Держась за мою руку,
Глаза обнимать сердцем,
С ума сходить от тоски...
И если вдруг холод ночью,
То так целовать в губы,
Чтобы разлуку ветер
Унес, закрутив в клубки.
Ты точно уже знаешь,
Что Жизнь - сложная штука...
Но время ее лечит-
И синим цветут васильки,
Что важно тепло в доме:
Бывает, зажжёшь свечи -
И у тебя в сердце
Новые Маяки...
Я знаю, ты всё понял:
Жизнь не бывает вечной...
Не всякий подаст руку,
Бывает, что в ход кулаки...
Но в жизни ты точно уверен,
Что важно иметь друга,
И будешь беречь близких
До гробовой доски...
Знай, будет тот счастлив,
Кто сам отыскал счастье,
Кто вовремя отпер двери,
Но... может войти и в окно -
То счастье , что ищет щёлку,
И может войти котёнком,
И лечь к тебе на колени,
Парное попив молоко...
Знай: хлеб всегда испечётся
И радость снова начнётся,
Поэтому стол мы накроем
И в дом позовём друзей!...
И вспыхнет ромашка белым,
И ты заживёшь смело,
Построив глухие заборы
От нехороших людей...
Любимый, я тебя нежно
Возьму ладонями в сердце...
Я сдую с лица соринки,
Сомнений убрав сорняки,
Чтоб не грузили душу...
Ты, главное, сердце слушай:
Всё будет!... Пока мы вместе,
Пока мы с тобой близки...

http://www.proza.ru/2017/12/24/287

Рецензия на «Послушай...» (Марина Татарская)

"Послушай" Марины читаю.
Для тех, кто пока близки,
С героями укореняю
Крепкой любви ростки:
С ними ловлю я льдинки,
Руками держу росинки,
Строю забор и счастье,
Вишни кладу в корзину...
Вижу я в одночасье
Жизненную всю картину!
Вы хорошо написали,
Я Вам признаюсь честно.
В самое сердце попали!
Читать было интересно!

Магрисса 30.12.2017 03:44 •


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 10/01/2018 02:01 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 42478
Звідки: Киев
Шутит шутки старый дом –
Поселились духи в нем?
Дверь – не дверь, и вход – не вход.
Вход – не выход, чет-нечет.
Бьется кафель у окна –
Разноцветная волна –
Между стенкой и стеной,
Золотистый – и рябой.
Дверь – окно, окно – подъезд,
Чур меня, свинья не съест.
Превратилась дверь в окно,
А окно черным-черно.
Где-то там, за чернотой
Лабиринта, за чертой –
Только синяя вода
И зеленая звезда.


***

В кафе уютно- привокзальном -
Следы уборки предпасхальной,
Беседа тихая плывет.
-Да что Вы, Мастер, говорите?
Какая, к черту, Маргарита?
По всей земле война идет…
Герой Ваш ненавидел город,
Который горек нам и дорог
Своим предчувствием беды.
Нет, Мастер, право – погодите!
Здесь не летает Маргарита,
Здесь только камни без воды…
Бессмыслен спор. Любовь – прекрасна.
Смерть – неизбежна. Жизнь – опасна.
Роман прочитан. Время – ждет.
Ах, впрочем, Мастер, погодите:
К чему бранить нам Маргариту?
Мимоза все равно цветет…


Берта Риненберг

_________________
Если ваши друзья просят вас договориться с вашим врагом, значит предатели уже договорились за вашей спиной!


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 23/01/2018 00:50 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 42478
Звідки: Киев
Ниночка, спасибо за знакомство с автором. :-)

Задати «пошук» – без дня і дати,
У просто літо, де ми удвох.
Тобі так личать пелюстки-шати, –
Сміється з нами квітковий бог.
Ми літо пили, ми говорили
Про все на світі, цілунки – з фраз.
Тоді хтось сонце підняв на вила,
Воно промінням стікало в нас.
Бо треба літом переболіти, –
Інакше осінь і не прийде…
Я нас шукаю між днів і літер,
А «пошук» дивний – питає: «Де?»

***

Вночі на волю просяться думки,
І підвіконням ходять від безсоння…
Ще вчора Час засіював з руки,
А нині вже роки ідуть осонням –
Осінні, неприкаяні, чужі…
Не захотіли вбратися у свитки,
Вони колись зійдуться на межі,
Чекатимуть на меншого – не видко.
А поки ще ростуть мої роки
З тих пшеничин, засіяних у січні,
Допоки долю мелють вітряки –
Ми вічні на землі… вдаєм, що вічні.

***

Я знову говоритиму про все,
Душа – дитя у платтячку квітчастім
Здивується, згадає, принесе
В малій долоньці крапелинку щастя.

Не знаєш, що всі сльози по тобі
Забрала ніч – ховає десь у скрині,
Надії – на крилятах голубів –
Закладки в небокнижці синій-синій.

А ти мовчиш, як завжди – про усе:
Про нас, про час – ми стільки йому винні…
Колись він нам цю книгу принесе –
Я заплатила щастям по краплині.

***

І коли вже немає ні слів, ані рим –
Я писатиму тінями саду,
І пташиним пером, і цілунками зим
Загрунтую крило снігопаду.
Хай не знає ніхто, звідки ці кольори, –
Хай походить душа без намиста…
І промовить ледь чутно: усі забери –
І всміхнеться, як перша Пречиста.


Неоніла Яніцька

_________________
Если ваши друзья просят вас договориться с вашим врагом, значит предатели уже договорились за вашей спиной!


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 05/02/2018 20:29 
Старейшина
Аватар користувача

З нами з: 26/02/2009 20:33
Повідомлень: 42478
Звідки: Киев
Я не родився, щоби убивати,
Ламати долі і калічити людей,
А народився, щоб ростити й будувати,
І щось лишити після себе для дітей.

Любити і приносити всім радість,
І брати тільки те, що є моє,
Сказати всім, коли зустріну сиву старість,
Спасибі Вам, що Ви у мене є.

І хочу жити, вільно і щасливо,
Хоч зараз знову ношу цей бушлат,
Я думав – сон, і це вже – неможливо,
Що знову я тримаю автомат.

Але це так, немає слів сказати,
Що ворог мій, кого я звав – мій брат,
І вибір тут один – лише стріляти,
Щоб мертвим не вернутися назад.

Моя любов до краю – є безмежна,
Дарма, як не зачепить сивина,
Я вірю, що Ти будеш незалежна,
Така, яка на світі лиш одна.

Тому, що в мене іншої немає,
І хай це знає мій колишній брат,
Мій автомат надійний, і стріляє,
І без підтримки ящика гранат.

Хоч,, може це і мрії на папері,
Я вірю, ще як будем ми живі,
То пам’ятник поставимо Бандері,
І без різниці, хоч в самій Москві.

І знову заживемо ми щасливо,
Як набереться розуму мій брат,
І ми на Красній площі купим пиво,
Не більше ніж по 1грн. 50коп.

ТІ ЩО ДАЮТЬ КРИЛА

Не закохані пишуть вірші,
Заплітаючи їх у конверти,
І на двоє замало душі,
Якщо десь там є третій….четвертий……

Не замріяні творять книжки,
Загортаючи їх у сувої,
Щоб, читавши, не чути роки,
Що втікають від нас за рікою.

Лиш закохані в наше життя,
Ліплять їх по краплині нитками,
І будується дім зі сміття,
Тим, яке ми топтали ногами.

Якщо в тебе є чиста душа ,
Від якої теплом повіває,
Ти будеш у книжках і віршах,
Коли є і коли вже немає.

Ти – наш ангел земний і наш тил,
І наш дух не підірве й могила,
Ти даєш нам любові і крил,
І я знаю, що разом ми – сила……

МОЄ БАЖАННЯ

Мені не сумно, не тримаю я образу.
Так, розумію, що я знов солдат.
Можливо, снайпер вб’є мене одразу,
а чи накриє в чистім полі “Град”…

Чи я прийду, чи принесуть додому,
Чи я побачу рідний дім і край…
Я не бажав би це почути вже нікому:
“Будь ласка, тату, тільки не вмирай!”

Бо є найбільший біль в моєму світі,
У тім, що цвіт злітає й в очі б’є…
Хотів би вишиванку я одіти
І хай вона вже на мені гниє…

Щоб ворогам її не віддавати,
І навіть другу, хоч його колись так звав.
Я б не хотів, щоб він на моїм святі
Зі мною “Ще не вмерла…” заспівав.

Бо це для мене зовсім неважливо:
Як я прийду і що я скажу вам.
Я лиш хотів, щоб були всі, за кого
Можливо, я життя своє віддам.

Щоб ви не були патріоти поодинці,
А щоб були укупі, як одне.
І не встидались, що ви УКРАЇНЦІ,
І не чекали, що біда мине.

Щоб ви, нарешті, знову об’єднались,
І були сильні, наче моноліт.
І щоби більше вже ніколи не згинались
Під москаля по триста довгих літ!

*********************

Вітер дує в лице,
виживаю на зло сам собі,
Я його назову вітерцем,
Щоб було тільки тепло тобі.

Я поїду далеко за край,
І десь там на іншім кінці,
Я почую: додому вертай,
І відчую сльозу на лиці.

І відчую тепло твоїх рук,
Дуже дивне якесь відчуття
Знаю скоро не буде розлук,
І продовжиться наше життя.

І помажу я миром лице,
Мирний сон, ти завжди мені снись,
А війна колись щезне з кінцем,
І все буде, як було колись.

Куля брата мого обмине,
і зрадіє знедолений край,
Ти побачиш живого мене,
І ми тут побудуємо рай.

Буде сміх на твоєму лиці,
І побачим багато комет,
І я вірю, що в сина руці
Іграшковий буде пістолет!

***************

Слово перше і слово останнє,
Як молитву святу вимовляю,
Неважливо – любов чи кохання,
Якщо більше людини немає.

Неважливо, що зараз не спиться,
Заблудився – чого більше хочу,
На могилі в коліна схилився,
На плиті подивитися в очі.

Не багато вже нас розділяє,
Десь два метри землі або глини,
Я сльозами квітки поливаю,
Найдорожчої в світі людини.

Чую ангелом поруч літаєш,
І рятуєш мене від недолі,
І тихенько на небі чекаєш,
Щоб зустрітись в родинному колі.

Щоб обняти і взяти за руку,
І піти по садку там, де квіти,
Де ніколи немає розлуки,
І немає зими, тільки літо.

І чому ми такі є на світі,
Так багато усього вивчаєм,
А простому не хочем радіти,
Тим, кого ми назавжди втрачаєм.

Володимир БАЗАР.

_________________
Если ваши друзья просят вас договориться с вашим врагом, значит предатели уже договорились за вашей спиной!


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
 Тема повідомлення: Re: Стихи
ПовідомленняДодано: 01/03/2018 08:52 
Старейшина

З нами з: 16/01/2008 18:05
Повідомлень: 5261
РОКСОЛАНА ВІРЛАН
Галактичні рушники (спалахи тризміру)

Земля забандажована снігами.
Плюється арта дробом канонад.
Як дівка - туга - руки вгору ламе,
сльозою б"є у місяця дукат.

І гне у три погибелі гілляки
ударна хвиля чорних заметіль.
і спогадаєш дім - не скипле заки
святого гніву загущіла сіль.

Ти снишся їй: засніжені повіки,
уривки бою, льодовий валун...
ти - вже до передкроку смерті звиклий-
кохану в думці ще цілуй, цілу...

бо завтра димні рушaться заслони,
оспалий ґвер оскалиться на "раз",
розгорне душу небо безборонне,
краплаве око розімкне Донбас...

Пополовіла ніч. Зірки поскубли
голодні круки.Сонцем обрій звив.
І рушники - не встелені до шлюбу-
знялись у галактичні рукави.
.
2015 р


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 1979 повідомлень ]  На сторінку Поперед.  1 ... 128, 129, 130, 131, 132  Далі

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Користувачі, які зараз переглядають цей форум: Тихоня


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед: