«Главред»

Главредный форум
Сьогодні: 10/12/2018 10:18

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]




Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 
Автор Повідомлення
 Тема повідомлення: Сите рабство
ПовідомленняДодано: 16/12/2010 12:08 
Наблюдатель
Аватар користувача

З нами з: 15/12/2010 12:18
Повідомлень: 317
Звідки: Черкаси, Київ
Сите рабство
Нещодавно певно вп'яте або вшосте отримав чималу естетичну насолоду переглядаючи екранізовану версію роману Джерольда Сеймора “Поле крові”. Відзнятий понад десять років тому захоплюючий дух художній фільм “Інформатор”, можливо дещо і гіперболізовано, але досить-таки правдоподібно змалював тяжку й сповнену небезпечних для життя перепон і труднощів справедливу національно-визвольну боротьбу поневолених англійцями ірландців Північної Ірландії за очищення Батьківщини від окупантів, й постання соборної національної держави. Після розстрілу британськими солдатами 26-ти ірландців-католиків в січні 1972-го року, про збройні і криваві сутички в Белфасті згадували мало не в кожному огляді новин. Прояв зухвалої зневаги стосовно ірландців (байдуже, чи то публікація в пресі, чи лайка в ЖЖ інтернету, а чи й необережно бовкнуте в часі приватної розмови слівце) могли стати для колоніста або і всієї його родини причинию фізичного знищення. 7-го лютого 1991р. боївкарі ІРА спромоглись обстріляти з міномету резиденцію прем'єра Великобританії Джона Мейджора на Даунінг-стріт й зникнути. Проте мова не про героїчну боротьбу нащадків кельтів й потребу створити й нам, українцям, щось на зразок Ірландської Республіканської Армії. Захоплюючись мужністю й принциповістю більшості героїв й засуджуючи слабодухого й безвольного зрадника, звернув увагу на (нехай і побіжну) згадку про існування серед ірландців-католиків цілого пласту “прихильників мирного врегулювання”, для котрих декларування власної національної приналежності звелось виключно до вивішування біля власного будинку ірландського триколору, й котрі питанням соборності Ірландії жодним чином не переймались. Час засвідчив, що саме вони, а не окупанти-протестанти (нащадки англійських й шотландських колоністів) є головним гальмом в справі об'єднання формально незалежної республіки Ейр (Ірландії) й донині утримуваної в складі Великої Британії землі Ольстер (ірландської території де внаслідок нелюдської масакри автохтонів, чисельність колоністів-окупантів є переважаючою). Особистий та родинний матеріальний добробут (рівень життя в Британії з певних причин є вищим аніж в самій Ірландії), страх перед британськими спецслужбами (котрі в прагненні зберегти імперію не зупиняються ні перед якими злочинами), перетворили їх в ситих й уникаючих будь-яких ускладнень рабів чужої за суттю й духом системи. Тикаючи в їхній бік пальцем, британська корона на весь світ заявляє про відсутність дискримінації за релігійною або національною ознакою. Нинішнє поліпшення рівня життя внаслідок припинення активних бойових дій, багатьох ірландців примусло забути про семисотлітню окупацію та найрізноманітніші визискування й приниження. Як і українці, ірландці також пережили період заборони спілкувтись рідною мовою та вирощувати пшеницю й займатись вівчарством. Довгий час, їх примушували культивувати й споживати завезену з Америки картоплю. Наслідком такої злочинної політики була смерть понад семисот тисяч ірландців від біологічної одноманітності й масова еміграція. Загальновідомо, що під сучасну пору, ірландців поза Ірландією мешкає більше ніж в самій Ірландії, а ірландською мовою навіть в самій Республіці Ейр володіє вкрай незначний відсоток. Нещодавнє вбивство ірландцями двох вояків-британців й поліцейского засвідчило, що збереження возведених між католицькими й протестантськии кварталами мурів покритих колючими дротами, котрі на щастя (не сприйміть це як цинізм) ще ніхто (принаймні поки-що) руйнувати не збирається, виявилося недаремним. Укладена в березні 2007-го року мирна угода між ІРА та британським урядом внаслідок якої більшість британських вояків були виведеними з Північної Ірландії а боївкарі склали зброю й удостоїлись показової амністії, стан ірландців Ольстера котрі на власній землі перетворились в меншину жодним чином не поліпшила. Ірландці і далі почувають себе окраденими й залишаються в стані приниження та духовного винародовлення. Попри наданий британськими урядовими чинниками дозвіл брати на службу в поліцію ірландців-католиків (донещодавна в “демократичній” Британії на це існувала офіційна забороноа) та взяті на себе зобов'язання не застосовувати зброю й утримуватись від будь-яких форм насилля, переважна більшість ірландців і нині принципово відмовляються купувати харчі в крамницях власником котрої є расовий англосакс. Їхні діти донині відвідують різні школи й за різними підручникам вивчають минуле, а таксист протестант нізащо не погодиться відвезти пасажира в католицький квартал. Чимало колишніх рядових боївкарів ІРА відчувають що укладена їхніми колишніми чільниками мирна угода є зрадою. Війна приносила втрати, проте мобілізовувала, дисципліновувала, й нагадувала про обов'язок любові супроти ближніх і Батьтківщини. Мир влаштовує англійців-окупантів, оскільки примусив всих, хто стояв по інший бік барикад зануритись в багно пошуку заробітку й зобов'язує їх до сплати податків окупаційній адміністрації, проте він деморалізовує принижених, окрадених, й окупованих ірландців. Прагнучи цілковито зламати опір, британський уряд ініціював постання “мішаних шкіл”, й виплачує по кілька сот фунтів щомісяця батькам котрі погодились віддати до них власних дітей. На щастя відсоток таких вкрай незначний, проте факт їхньої наявності є свідченням зародження й поступового утвердження серед ірландців занепадницьких настроїв. Гірше того, урядові чинники Республіки Ейр нерідко йшли назустріч вимогам британським спецслужбам, й надавали їм всебічну підтримку в справі репресій боївкарів ІРА котрі переховувались на території формально незалежної Ірландії.
Роздуми над незаздрісною долею ірландців й Ірландії врешті-решт дарували певні висновки. Ганебне явище зради і колабораціонізму має аналогії й в бутті інших народів. Один з чільників індіанського руху опору Ташунке Вітке (Скаженний Кінь) був застрелений співплемінниками з так званої “індіанської поліції, заколот проти президента Грузії Звіада Гамзахурдіа вчинили боївкарі з батальйону “Мхедріоні”, а найжорстокішими винищувачами чеченців котрі прагнули незалежності виявились не російські солдати, а їхні єдинокровні брати з числа присталих на умови Кремля прихильників нинішнього Президента Чечні Кадирова. Географічна віддаленість територій де відбувались й відбуваються нині щойнозгадані події не перешкодила врешті-решт до пошуку аналогій і в Україні. Прикладів виявилося більше ніж достатньо. Чого варта лишень згадка про показово амністованих сталінським режимом колишніх упівців, котрі ставали ядром “загонів самооборони” (“ястребків”) й терором супроти ближніх засвідчували власну лояльність до окупаційного режиму.

Нинішня постокупаційна та постколоніальна адміністрація ніколи не мислила національними категоріями. Її функціонери, пристосуванці й авантюристи з ліберально-демократичним забарвленням, рівно як і вихована ними безпринципна зміна, так і не навчились сприймати явища й виклики часу всеохопно і відповідально водночас. Єдиний керунок їхніх вчинків - задоволення егоїстичних забаганок та переймання результатами майбутніх виборів. Неодноразово оприлюднюнені підозри врешті решт засвідчили: дії нинішньої влади спрямовані на винищення українського народу для вивільнення життєвого простору представникам іншорасового елементу. Перевага смертності над народжуваністю, масова зневіра, еміграція внаслідок котрої руйнуються родини й страждають діти, дають підстави стверджувати що нинішня незалежність є нічого не значущим папірцем. Зовнішні чинники продовжують і далі визначати шляхи буття українців. Відвертий фізичний терор змінили на тактику повільного і потаємного, але дійового і з не менш катастрофічним наслідком знищення. Нинішнє зменшення чисельності українців йде паралельно із захопленям економічно важливих об'єктів й галузей. Навіть невтаємничені врешті-решт зрозуміли, що очікувана багатьма скупівля землі буде не засобом господарювання, а різновидом загарбання території на юридичних підставах.

Логічно, що цей ненормальний стан речей повинен викликати всебічний спротив й найактивнішу протидію. Факти свідчать, що попри кількасотлінє цілеспрямоване винародовлення найкращих, такі чесноти як честь, гідність, пошана гідності ближнього та здобутків предків, для багатьох українців не є пустопрожнім дзвоном. Зорганізовані кілька років тому непричетною до жодної з політичних партій молоддю мітинги, пікети та маніфестації (котрі нерідко закінчувались силовии зіткненнями з відвертими українофобами та з безпринципними “правоохоронцями”, й до проведення котрих з часом долучились й поважні політичні середовища) засвідчили: теза про нашу довічність і незнищенність має вагомий підмурівок. Проте підстав для занепокоєння більше ніж достатньо. Нинішні відчайдушні потуги патріотів нівельовуються злочинними (а інкше їх неможливо і кваліфікувати) діями “професійних українців”. Ця (поки-що на щастя нечисельна за кількістю) частка наших співплемінників зуміла в нинішніх умовах здобути міністерські портфелі, депутатські крісла, посади суддів, прокурорів та челядників, чільників та функціонерів годованих з державного бюджету або й з-за меж України фондів, стати дешевими блазнями в найрізноманітніших телевізійних шоу, і навіть здобути звання істориків, науковців й народних та заслужених артистів. Проте їхні “здобутки” жодним чином не є свідченням наявності таланту й прагнення послужити ближнім й Україні. Сумні реалії засвідчили що єдиним рушієм всих їхніх вчинків є беззупинний гін за чуттєвими насолодами, матеріальними статками, отриманням нагоди попозувати перед телекамерами й спробувати тим засвідчити власну вагомість. Показова, нерідко переповнена анголомовними термінами (а з цієї причини така огидна для сприйняття) нібито українська мова останніх, викликає своєю нещирістю огиду в патріотів, й водочас провокує ворогів до зневажливого насміхання. Проте критична думка оточуючих, “професійних українців” жодним чином не цікавить. Гірше того. Навіть найменшу спробу розкритикувати їхній фальшивий і брехливий солоспів, галасливо потрактовується ними як ознака екстремізму й ксенофобії. Запопадливо запобігаючи перед грошовитими чужинцями, вони першими здіймають галас довкола навіть найменшої спроби протистояти навалі підлості, брехні, й несправедливості. Їхні духовні попередники з когорти безліч разів розвінчаних Христом фарисеїв полюбляли найпомітніші місця в синагогах й привселюдні молитви з посипанням голови дорожньою пилюкою. Проте їхній внутрішній світ був астрономічно далеким від декларованого. З вини новітніх, вже українських фарисеїв, загал приречений на ганебне й водночас жалюгідне скніння в тенетах толерації багатьох форм духовного та морального збочення, наслідком котрого стало фізичне вимирання українців. Штучність і неприродність цього середовища помітна навіть неозброєним оком, а аргументи котрими вони виправдовують власне існування вражають нахабством, цинізмом й посиланням на чужі нашому народові вартості. Історія засвідчила їхнью дочасність, проте більшість з них ніколи й не цурались того. Вони вміють пристосовуватись з-за будь-яких умов. І саме вони є найбільшим гальмом в справі постання реальної ( а не бутафорної) української держави та поступу українського народу.

Олесь Вахній


Догори
 Профіль  
Відповісти з цитатою  
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему Відповісти  [ 1 повідомлення ] 

Часовий пояс UTC + 2 годин [ DST ]


Хто зараз онлайн

Користувачі, які зараз переглядають цей форум: Google [Bot], Svetlana


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Знайти:
Вперед: